Початок національно-визвольної війни українського народу (1648- 1654 рр.)

Весною 1647 р. шляхтич Чаплинський пограбував Суботів. Б.Хмельницький, переконавшись на власному прикладі у нестримному свавіллі польської шляхти, вирішив підняти повстання. Про це стало відомо, тому він із своїми однодумцями втікає на Запоріжжя.

21 січня 1648 р. Б.Хмельницький розгромив гарнізон польських жовнірів на Січі. Корсунський полк реєстровців перейшов на бік повсталих. 30 січня козаки обрали Хмельницького своїм гетьманом. Так почалася Визвольна війна українського народу. Під час війни розкрився талант Б.Хмельницького як видатного полководця та мудрого державного діяча.

Б.Хмельницький йде на союз з Кримським ханством, що дає змогу зберегти в безпеці тили повсталих і отримати загони татарської кінноти. Вже в перших битвах (під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями) Б.Хмельницький застосує головні прийоми своєї стратегії і тактики — стрімкі рейди кінноти, несподівані засідки, введення в оману противника (в тому числі й за допомогою переодягання частини козаків на татарський лад, розпалювання численних вогнищ тощо), уміле застосування артилерії, використання пересувного козацького табору з возів, нав’язування битви противнику у незручних для того місцях (на переправах, в лісовій чи болотистій місцевості) та ін.

Переяславська угода 1654 р. Та її наслідки для України

8 січня (за ст.ст.) 1654 р. на центральній площі міста Переяслава зібралася козацька рада. На площі з’явився гетьман у супроводі старшини.

Б.Хмельницький звернувся до учасників ради з промовою, в якій охарактеризував становище у якому опинилася Україна. Російські посли у своєму щоденнику з деякими перебільшеннями розповіли про хід ради. Вони стверджували, що на раді було прийнято одностайне рішення про підданство Війська Запорозького російському цареві. На раді не були присутніми козаки і старшина багатьох полків і представників вищого православного духовенства.

Після Переяславської ради взаємини Москви та козацької України не були врегульовані в правовому відношенні. З цією метою до Москви виїхало козацьке посольство. 12 березня 1654 р. воно передали лист цареві, в якому були викладені побажання Б.Хмельницького та Війська Запорізького. Лист містив проект угоди. Цей проект був оформлений у Посольському приказі для остаточного затвердження.

Цар обговорив ці побажання в колі найближчих радників. 21 березня українська делегація зустрілась з боярами, які й повідомили рішення царя. В цілому цар погодився з усіма вимогами: посадові особи місцевої адміністрації мали обиратися з місцевого населення; було підтверджено доходи військового писаря (1000 золотих польських), суддів; дати підтверджувальну грамоту на ‘маєтності київського митрополита тощо.

Стосовно виплат козакам (по 30 золотих польських), сотникам (по 100 золотих польських), полковникам (по 100 єфимків) і т.п. цар завагався, чи зможе сама Україна прокормити численне козацтво? Було запропоновано, щоби негайно склали реєстр на 60 тис. осіб.

Послам передали список зведених пунктів, а також записи висловлювань царя з приводу цих вимог. Під документом було записано, що уклали його “Степан, да Тимофей, да Михайло”. Ніяких печаток чи підписів під цим документом не було. Тому чи правомірно буде вважати цей документ, який дістав назву Березневих статей 1654 р., повноцінним юридичним актом?

Аналізуючи Березневі статті та "Жалувану грамоту" царя від 6 квітня 1654 р. вчені приходять до висновку, що "договір" засвідчив в юридичній формі незалежність козацької України від Речі Посполитої, став визнанням Росією внутрішнього устрою Української держави, відкривав перспективу в союзі з Московією довести до переможного кінця війну з Річчю Посполитою та завершити об’єднання усіх українських земель у кордонах національної держави. Хоча договір фактично діяв лише до 1658 р., проте він виступав у свідомості наступних поколінь, за визнанням П.Орлика, “найсильнішим і найнепереможним аргументом і доказом суверенності України...".