Глосарій
Абсолютизм — необмежена самодержавна влада, деспотична форма державного правління, яка ґрунтується на сваволі правителя (царя, імператора, короля) і за якої досягається надзвичайно високий ступінь централізації державної влади.
Автономія — самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом (Конституцією).
Авторитаризм — антидемократична та антиправова концепція і практика здійснення влади; політичний режим, якому притаманні зосередження в руках однієї людини або невеликої групи осіб необмеженої влади, повна відсутність або абсолютна фіктивність представ¬ницьких інститутів та системи поділу влади.
Агресія — у сучасному міжнародному праві будь-яке незаконне, з погляду Статуту ООН, застосування сили однієї держави (чи групи держав) проти іншої, яке має на меті загарбання території, ліквідацію або обмеження політичної незалежності, насильницьке підкорення народу (нації).
Анархізм — ідейно-теоретична та суспільно-політична течія, в основі якої — заперечення державного управління суспільством; невизнання авторитету, порядку, дисципліни; свавілля.
Анексія — насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави.
Античні міста Північного Причорномор’я — міста, що виникли в ході грецької колонізації на північному березі Чорного моря в VI—V ст. до н.е.
Асиміляція — добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи якоїсь його частини в середовищі іншого, як правило, численнішого народу (етносу); засіб досягнення етнічної однорідності.
Відбудова – період в історії УРСР та СРСР після визволення окупованих у роки Другої світової війни районів до початку 1950-х рр. Процес відновлення зруйнованого війною промислового потенціалу, соціально-культурної сфери, повернення до мирного життя.
Віче — народне зібрання, форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Існувала поряд із владою князя і була безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.
Влада - здатність, право і можливість підкоряти своїй волі інших.
Воєнний комунізм - це модель державного регулювання економіки, яка мала подвійну природу. З одного боку – це була реакція на критичні обставини і тому «воєнний комунізм» являв собою набір вимушених, тимчасових заходів, з іншого – його реалізація на практиці стала спробою переходу до нового суспільного ладу.
Волюнтаризм — позиція суб'єкта політики, згідно з якою головними чинниками досягнення поставленої мети є воля, особисті устремління та політичні наміри.
Генезис— походження, виникнення, процес утворення.
Геноцид (від грец. genos — рід і саесіеге — вбиваю) — здійснювані властями масові вбивства, переслідування, гоніння певних національних, етнічних, расових, соціальних, культурних, релігійних та інших груп, здійснювані за принципом колективної відповідальності, коли винними у чомусь вважаються всі члени певної верстви, з якої, ймовірно, хтось вчинив злочин.
Геополітика — політична концепція, яка стверджує, що в основі політики (переважно зовнішньої) певної держави лежить співвідношення географічних чинників — просторового розташування країни, розміру території, клімату, наявності природних ресурсів, густоти населення тощо.
Герб державний — відмітний знак держави, офіційно прийнята емблема, виконана за законами геральдики й зображувана на прапорах, монетах, печатках, офіційних паперах тощо.
Гімн державний — урочиста пісня, офіційно визначена як символ державної єдності.
Глава держави — державна посада, інституція, якій належить чільне місце в системі органів державної влади, яка уособлює єдність нації, символізує державу, покликана гарантувати її цілісність, бути чинником гармонійної та ефективної взаємодії «гілок» державної влади між собою.
Глава уряду — керівник виконавчої влади в державі (прем’єр-міністр, канцлер, голова ради міністрів тощо), ключова, чільна фігура в системі державного врядування, громадського адміністрування.
Гласність — один з найважливіших принципів демократизму, який полягає у невід’ємному праві кожного громадянина на отримання повної й вірогідної інформації з будь-якого питання громадського життя, що не становить державної чи військової таємниці.
Глобалізація — дедалі більша взаємозалежність між різними людьми, регіонами та країнами світу.
Голодомор – політика влади, спрямована на створення штучного голоду.
Громадянське суспільство — суспільство громадян із високим рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних якостей, яке, будучи незалежним від держави, спільно з нею формує розвинуті правові відносини, взаємодіє заради спільного блага.
Гуманізм — теорія і практика, в основі якої лежить ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей.
Декларація (від лат. deklaro — заявляю, оповіщаю) — офіційне проголошення державою, політичною партією, міжнародними, міждержавними організаціями головних принципів їхньої діяльності, програмних позицій, повідомлення про суттєву, принципову зміну в їхньому статусі.
Декрет - один з видів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади або державного управління.
Делегат (від лат. delegatus — посланець) — обраний або призначений представник спільноти, громадсько-політичної організації, наділений повноваженнями приймати авторитетні рішення, здійснювати, репрезентувати й захищати їхні інтереси на переговорах, нарадах, з’їздах тощо.
Демографія — наука, що вивчає склад і рух населення та закономірності його розвитку.
Демократія — форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави, яка декларує і втілює на практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, рівні можливості для діяльності різних політичних сил, контроль за діями органів влади.
Депортація (від лат. deportatio — вивезення) — вигнання, заслання, висилка; примусове переселення особи, групи осіб чи народу за межі держави або певного регіону.
Депутат - повноважний та відповідальний представник народу в парламенті країни чи виборців свого виборчого округу та населення регіону у відповідній місцевій раді народних депутатів.
Держава — базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства, що створюється для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою частиною населення в соціально неоднорідному суспільстві з метою збереження його цілісності, безпечного існування, задоволення загальносоціальних потреб.
Державний прапор - офіційний відмітний знак держави, опис якого встановлюється законом (як правило, Конституцією), символ суверенітету держави.
Державний суверенітет - верховенство державної влади всередині країни, тобто зосередженість всієї повноти влади в державних органах, і незалежність держави в зовнішньополітичній сфері.
Державотворчий процес – це процес становлення державності, формування державних органів влади, визначення їх функцій.
Деспотизм (від грец. despot — володар, самодержець) — система державного устрою, необмежена монархія, яка характеризується абсолютним свавіллям влади та безправ’ям підданих; самовладдя, жорстоке придушення волевиявлення народу.
Десталінізація – це система заходів щодо усунення найбільш неприйнятних проявів сталінського режиму (масові репресії, тотальний контроль…) і спроба проведення суспільно-політичних та економічних реформ з метою надання нового імпульсу розвитку радянського суспільства на шляху до «побудови комунізму».
Децентралізація — управлінська політична система, за якої частина функцій центральної влади переходить до місцевих органів самоврядування з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також реалізації регіонально-локальних програм.
Диктатура (лат. dictatura — необмежена влада) — нічим необмежена влада особи, класу чи іншої соціальної групи в державі, регіоні, що спирається на силу, а також відповідний політичний режим (скажімо, Д. пролетаріату); тимчасовий авторитарний режим, що вводиться на строк дії надзвичайних обставин для вжиття рішучих заходів, спрямованих на виведення країни з кризового стану (приміром, Д. генерала Піночета в Чилі).
Дисидентство — морально-політична опозиція до існуючого державного (політичного) ладу, панівних у суспільстві ідей та цінностей.
Дисидентство (незгодні) – виступи проти існуючого державного ладу чи загальноприйнятих норм певної країни, протистояння офіційній ідеології та політиці.
Дискредитація (від франц. discréditer — підривати довіру) —умисне зганьблення чийогось імені, підрив довіри, приниження чиєїсь честі, гідності, авторитету. У політиці вживається як один із засобів боротьби з противниками, досягнення успіху в перевиборних змаганнях.
Дискримінація — часткове чи повне, тимчасове чи постійне обмеження або позбавлення конституційних прав певної категорії громадян за расовою чи національною належністю, політичними і релігійними переконаннями, статтю тощо.
Діаспора — розпорошення, розселення по різних країнах народу, вигнаного обставинами, завойовниками або пануючою владою за межі батьківщини; уся сукупність вихідців з якоїсь країни та їх нащадків, які проживають поза її межами.
Договір - угода двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Домінувати — переважати, панувати, підноситися.
Дуумвірат — спільне правління двох найвищих службових осіб.
Еволюція — процес поступових змін, суть яких полягає в спрощенні або ускладненні розвитку чого-небудь або кого-небудь.
Експансія — активне проникнення в яку-небудь сферу; загарбання чужих територій, ринків, джерел сировини; політичне та економічне поневолення інших країн.
Екстремізм (від лат. extremus — крайній) — в ідеології й політиці схильність до крайніх поглядів і способів досягнення певних цілей. Екстремісти виступають проти існуючих громадських структур та інститутів, намагаючись підірвати їхню стабільність, розхитати й ліквідувати їх силою заради своїх групових цілей.
Еміграція (від лат. emigratio — виселення, переселення) — переселення з батьківщини в іншу країну, а також тривале перебування громадян за межами батьківщини внаслідок такого переселення.
Емпорії — грецькі торговельні пункти, виникли наприкінці VII ст. до н. е. на північних берегах Чорного моря
Етатизм — необхідність і виправдання активного втручання держави в політичне, економічне, соціальне і духовне життя суспільства із застосуванням бюрократизації, централізації та концентрації політичної влади.
Етногенез — походження народів.
Етнос — позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об'єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями, самосвідомістю та етнонімом (назвою).
Заколот — таємна змова вузького кола осіб з метою здійснити збройне повалення існуючої влади або примусити її прийняти потрібне рішення.
Закон - правила поведінки запроваджені політичним керівництвом і підтримувані державною владою.
Запорозька Січ — українська козацька республіка, центром якої було однойменне місто-фортеця – адміністративний центр запорозького козацтва.
Зовнішня політика — загальний курс держави в міжнародних справах, який регулює взаємовідносини з іншими державами та міжнародними організаціями у відповідності з потребами, цілями і принципами її внутрішньої політики.
Ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей та поглядів на політичне життя, яке відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій, громадських рухів та інших суб'єктів політики.
Імідж — образ, що цілеспрямовано формується й покликаний справити емоційно-психологічний вплив на певних осіб, організації, держави з метою популяризації, політичної реклами тощо.
Імперія — велика держава, що складається з метрополії та підпо-рядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних та культурних взаємозв'язків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави.
Імпічмент (англ. impeachment — звинувачення) — особливий порядок і встановлена законом процедура притягнення до відповідальності за грубі порушення закону вищих посадових осіб до завершення терміну одержаних ними внаслідок виборів повноважень.
Інаугурація (від лат. inauguro — присвячую) — урочиста церемонія вступу на посаду глави держави. Процедура, передбачає публічне виголошення новим главою держави клятви та програмної промови.
Індустріалізація - курс спрямований на забезпечення економічної самостійності й незалежності СРСР; зміцнення обороноздатності країни; створення матеріально-технічної бази для модернізації промисловості; стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту й культурного рівня трудящих. Курс на індустріалізацію проголошено на ХІV з’їзді ВКП (б) в грудні 1925 р.
Інфляція — переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових паперових грошей, що спричиняє знецінення їх, зростання цін на предмети першої потреби, зниження валютного курсу, реальної заробітної плати.
Інфраструктура — сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують як виробничу, такі невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна і професійна освіта, охорона здоров'я тощо).
Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади України.
Кімерійці – назва кочових племен, які заселяли степову і частково лісостепову зони українських земель у ІХ – VІІ ст. до н. е.
Класова структура - розшарування класів у суспільстві.
Козацька рада — відігравала роль законодавчо-розпорядчого зібрання Війська Запорозького, на якому кожен козак міг висловити свою думку.
Колабораціонізм – явище, притаманне періоду Другої світової війни (співробітництво урядів або окремих осіб з окупаційною владою).
Колективізація – створення колективних селянських господарств, яке на практиці призвело до відчуження селян від власності на землю і від результатів своєї праці.
Коліївщина — найбільше селянсько-козацьке повстання в 1768 р. на Правобережній Україні проти феодально-кріпосницького, національного і релігійного гніту шляхетської Польщі.
Колонізація — заселення вільної території на окраїнах власної країни; заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного та політичного поневолення її іншою країною.
Компроміс — згода, порозуміння з політичним противником, досягнуті шляхом взаємних поступок.
Консенсус (лат. consensus — згода, одностайність) — згода між суб’єктами політики з певних питань, на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх основних соціальних та політичних груп суспільства; прийняття рішень без голосування за виявленням всезагальної згоди.
Консерватизм — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, що орієнтується на збереження та підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.
Консолідація — зміцнення, згуртування, об'єднання.
Конституційний процес - це процес вироблення і прийняття конституції держави.
Конституція — основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, виборчу систему, основні права та обов'язки громадян.
Конфедерація — союз суверенних держав, які, зберігаючи свою незалежність, об'єднуються на певний час задля досягнення певних спільних цілей.
Кон'юнктура — сукупність умов, стан речей, збіг обставин, що можуть впливати на хід і результат якоїсь справи або процесу (наприклад, економічна кон'юнктура).
Космополітизм — теорія і практика, в основі якої лежить теза про необхідність заміни національного громадянства світовим.
Криза політична — тимчасове призупинення або припинення функціонування окремих елементів або інститутів політичної системи; значне поглиблення й загострення наявних політичних конфліктів, політичної напруженості.
Культ особи — єдиновладдя тоталітарного типу, часто релігійного характеру, що означає раболіпство, сліпе поклоніння «божеству».
Легітимність — визначення або підтвердження законності якогось права чи повноваження; здатність політичного режиму досягати суспільного визнання й виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади.
Лібералізм — політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод.
Лібералізм (від лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва і демократичних свобод.
Лідер політичний (від англ. lead — вести, керувати, схиляти до чогось) — глава, керівник держави, партії, громадськополітичної організації, руху, якоїсь громади тощо; популярний і впливовий учасник суспільного життя, який визначально впливає на нього, консолідує зусилля людей для досягнення якоїсь спільної мети.
Маргіналізація — незавершений, неповний перехід людини в нове соціальне середовище, за якого вона втрачає попередні соціальні зв'язки, але ще не може повною мірою пристосуватися до нових умов життя.
Менталітет — стійкі структури глибинного рівня колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають устремління, нахили, орієнтири людей, у яких виявляються національний характер, загально визнані цінності, суспільна психологія.
Ментальність — полісемантичне поняття для позначення усталеного ладу людського мислення, що не обмежується сферою усвідомленого і сягає значною мірою в несвідоме.
Механізм держави - це система державних організацій (органів, установ, підприємств), які створюються для безпосереднього здійснення функцій держави.
Міграція — пересування, переміщення.
Міжнародна політика — система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та ін. зв’язків і відносин між народами, державами й групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.
Міжнародні організації — об’єднання держав, національних громадських організацій та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру, відвернення та врегулювання військових конфліктів.
Міністерство - головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади для забезпечення реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності.
Модернізація — оновлення, удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду, переробка відповідно до сучасних вимог.
Монархія — форма державного правління, за якої верховна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи — глави держави, як правило, спадкоємного правителя, монарха. Розрізняють необмежену(абсолютну) монархіюта обмежену(конституційну), за якої влада обмежується парламентом.
Народ — історично змінна спільність соціальних груп, яка включає в себе на різних етапах історії класи і прошарки, що беруть участь у вирішенні проблем суспільного розвитку; все населення певного політико-географічного середовища (країни).
Народний депутат України - обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник українського народу у Верховній Раді України, уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
Народність — мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.
Націоналізм — теорія і практика етнічних відносин, які грунтуються на самоідентифікації нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються у різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку країни, традиціями, суспільною психологією тощо.
Національне питання — форма відкритої постановки в суспільстві проблеми розвитку націй, національних відносин (територіальних, екологічних, економічних, політичних, правових, мовних тощо).
Національний доход — новостворена у сфері матеріального виробництва вартість, або частина сукупного (валового суспільного) продукту, що залишається після спожитих засобів виробництва.
Нація — історична спільнота людей, що складається в процесі формування спільності території, економічних зв'язків, літературної мови, етнічних особливостей культури та характеру.
Нова економічна політика (НЕП), - охоплює період з 1921 по 1928 рік. Прийнята на Х-му з'їзді РКП(б) в березні 1921 р. Передбачала систему заходів, спрямованих на використання «в інтересах будівництва соціалізму» товарного виробництва, ринкових відносин, економічних методів господарювання.
Об’єднання громадян - добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Олігархія — політичне та економічне панування, влада, правління невеликої групи людей, а також сама правляча група.
Опозиція — протидія, опір певній політиці, політичній лінії, політичній дії; організація, партія, група, особа, які виступають проти панівної думки, уряду, системи влади, конституції, політичної системи в цілому.
Охлократія — домінування в політичному житті суспільства впливу натовпу, юрби, «маси»; один із способів здійснення політичної влади, що суттєво доповнює кризові політичні режими.
Парламент - вищий колегіальний, загальнонаціональний представницький виборний (інколи - у деякій частині складу призначуваний) законодавчий орган держави.
Партія політична (від лат. partis — частина, група, відділ) — добровільне об’єднання людей, які прагнуть домогтися здійснення ідей, що їх вони поділяють, задоволення спільних інтересів; організована певним способом частина якоїсь соціальної верстви, класу, покликана висловлювати й захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання й виконання.
Плюралізм — ідейно-регулятивний принцип суспільно-політичного та соціального розвитку, що базується на існуванні декількох (чи багатьох) незалежних начал політичних знань і розуміння буття; система влади, що грунтується на взаємодії та протидії політичних партій та громадсько-політичних організацій.
Плюралізм — множинність думок, поглядів, напрямів, партій тощо як фундаментальний принцип будови правового суспільства.
Поділ влади – конституційне розмежування владних компе-тенцій та повноважень між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади.
Подія - різновид юридичних фактів, які виникають незалежно від волі суб’єктів правовідносин.
Політика — галузь відносин між соціальними суб'єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної влади.
Політична система — сукупність державних і недержавних со-ціально-політичних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулювання політичних процесів, відносини між соціальними групами, націями, державами та забезпечують політичну стабільність і прогресивний розвиток.
Популізм (від лат. populus — народ) — схильність політиків домагатися визнання їхньої громадської діяльності, популярності, вдаючись до простих, прийнятних для населення аргументів та пропозицій, уникаючи непопулярних, але необхідних заходів щодо вирішення суспільних проблем.
Правова держава — тип держави, в основі якої — верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави.
Прагматизм — теорія та практика, основою яких є визнання досягнення поставленої мети (нерідко за будь-яку ціну) головним критерієм результативності діяльності.
Президент - виборний одноособовий глава держави в біль-шості країн з республіканською формою правління. Обирається громадянами або парламентом.
Президентська республіка - форма правління, за якої глава держави - президент – керує урядом, який формує сам.
Приватизація — процес перетворення будь-якої форми власності (державної, колективної, особистої тощо) у приватну; передача частини державної власності в будь-яку іншу недержавну власність, трансформація державних підприємств та організацій в акціонерні, колективні, кооперативні, приватні тощо.
Пріоритет — першість у відкритті, винаході, висловлюванні ідеї; переважне право, значення чогось.
Протекціонізм — економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції та на розширення зовнішніх ринків. Протекціонізм, як правило, реалізується через митну політику.
Радянизація – процес встановлення радянської влади, насадження в усіх сферах життя зразків, вироблених за роки радянської влади.
Революція — докорінна зміна, стрибкоподібний перехід від одного якісного стану до іншого, від старого до нового; перевороту житті суспільства, який зумовлює ліквідацію віджилого суспільного ладу й утвердження нового.
Режим політичний (франц. régime — управління) — сукупність методів, засобів і способів, із допомогою яких владні органи здійснюють управління суспільством і забезпечують своє політичне панування.
Республіка (лат. respublica, від res publica —суспільна справа) — держава, в якій органи влади формуються за принципом виборності їх народом; форма державного управління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням чи представницьким органом. Розрізняють два основні типи Р.—президентську й парламентську.
Референдум - важлива форма безпосередньої демократії; спосіб прийняття громадянами держави шляхом голосування законів, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.
Реформа — перетворення, зміна, нововведення, яке не знищує основ існуючої структури.
Сармати (савромати) — давньогрецька назва групи кочових іраномовних племен, що жили в VI—V ст. до н.е. у степах Поволжя, Уралу й Казахстану, а в III ст. до н. е. — IV ст. н.е. — на території степової смуги України і, частково, на території Румунії.
Скіфи – назва об’єднання племен, які заселяли територію степової і лісостепової зон України від VІІ ст. до ІІІ ст. до н. е.
Слов’яни є автохтонним (місцевим) населенням Європи індоєвропейського походження.
Соціал-демократія — ідеологічна і політична течія, яка виступає за здійснення ідей демократичного соціалізму в усіх сферах життя суспільства; важлива складова політичних лівих сил сучасності, впливова серед робітничих і демократичних кіл Західної Європи.
Співробітництво — соціальний процес, який полягає в узгодженні діяльності індивідів, груп для досягнення загальної мети, незалежно від її характеру.
Суверенітет — незалежне від будь-яких сил, обставин і осіб верховенство; незалежність держави в зовнішніх і внутрішніх справах.
Судова влада — одна з трьох гілок державної влади; необхідна умова реалізації принципу поділу влади, покликана за-обігати можливості змови чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої та виконавчої), створювати перепони, щоб унеможливити виникнення диктатури.
Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціо-культурною ідентичністю її членів.
Тенденція — напрям розвитку якогось явища.
Територіальний устрій України - ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднанні централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.
Територія держави – частина земної кулі, яка знаходиться у власності держави і народу, його місце проживання, місцезнаходження державних органів, на яку поширюється юрисдикція держави і її публічної влади.
Тероризм ( від лат. terror — жах, страх) — здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками; дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і настрахання, політичних вбивств, провокацій.
Толерантність — терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій.
Тоталітаризм — політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, з відсутністю політичного плюралізму й демократичних свобод, обмеженням політичних прав усього населення.
Традиція — форма передачі соціального досвіду; ідеї, звичаї, норми, що передаються з покоління в покоління.
Узурпація — протизаконне захоплення влади; привласнення чиїхось прав на що-небудь.
Указ - нормативно-правовий акт, який видається главою дер-жави з найбільш важливих питань, віднесених до його компетенції.
Українізація — український різновид політики коренізації , місцевим апаратам управління ставилися вимоги поповнення своїх лав за рахунок місцевих кадрів, користування мовою місцевого населення в державних установах і закладах, сприяння у розвитку національної культури.
Українське питання у вузькому розумінні – це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому – це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.
Унітарна держава ( від лат. unitar — єдність) — форма державного устрою, яка базується на зверхності суверенітету (верховної влади), єдиної держави над адміністративно-територіальними або національно-територіальними одиницями, на які вона поділена.
Уряд - вищий колегіальний орган загальної компетенції в системі органів державної виконавчої влади, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі.
Фашизм — крайня, антидемократична, радикально-екстремістська політична течія, в основі якої — синтез концепції нації як вищої та одвічної реальності та догматизованого принципу соціальної справедливості; різновид тоталітаризму.
Федерація — форма державного устрою; союзна держава, що складається з кількох держав або державних утворень, кожне з яких, поряд із загальнофедеральними, має власні законодавчі, виконавчі та судові органи.
Феномен — виняткове, незвичайне, рідкісне явище.
Форма держави - спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади, що складається з порядку виникнення органів влади і методів її реалізації.
Форма правління - структура і правове становище вищих органів державної влади та встановлений порядок взаємовідносин між ними.
Централізація — зосередження керівництва, управління в єдиному центрі; зосередження більшої частини державних функцій у віданні центральних установ.
Цивілізація — будь-яка форма існування живих істот, наділених розумом; історичні типи культур, локалізованих у часі та просторі; рівень суспільного розвитку і матеріальної культури, досягнутий даним суспільством.
Шовінізм — агресивна форма націоналізму, в основі якої лежить проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації.
