Київська держава за правління Ярослава Мудрого. Культурно-освітня діяльність Ярослава Мудрого “Руська правда”

Князювання Ярослава (1019-1054), якого в народі назвали Мудрим, стало періодом найвищого розквіту Київської Русі. Кордони держави простяглися від північних форпостів Русі — Пскова і Юр’єва до Чорного моря, від Дунайсько- Дністровського межиріччя й Карпатських гір на південному заході до Волги на північному сході.

Ярослав відстоював руські землі від нападів південних кочівників. 1036 року його дружина розгромила під самими стінами Києва печенізьку орду. Похід проти Візантії, задуманий як демонстрація сили, провалився, проте незабаром з Візантією налагодились дружні взаємини.

Головну увагу Ярослав зосередив на зміцненні держави. Він затратив величезні кошти на розбудову Києва, взявши за взірець столицю Візантії — Царгород. У Києві, як у Царгороді, зводяться Золоті ворота, величний Софіївський собор та інші споруди нового розкішного центру (“Гора Ярослава”). Великий князь піклувався про розвиток освіти, науки, письменства, мистецтва.

Шлюби єднали київський двір з наймогутнішими державами Європи. Князь був одружений з донькою шведського короля — Інгігердою. Ярослава називали “тестем Європи”. Своїх дочок (Єлизавета, Анна, Анастасія) він видав за норвезького, французького та угорського королів. Синів (Ізяслав, Всеволод, Святослав) одружив з сестрою польського короля, донькою візантійського імператора Костянтина Мономаха і онукою німецького цісаря Генріха ІІ.

Біля 1039 р. у Києві було організовано митрополію, яку очолив надісланий грецький єпископ. Центром митрополії був Софіївський собор, збудований на місці переможної битви з печенігами.

У 1051 р. за бажанням Ярослава собор руських єпископів обрав Київським митрополитом Іларіона. який був поборником незалежної від Константинополя церкви.

За князювання Ярослава Антоній заснував скит в печері, з якого виріс Києво- Печерський монастир. Цей монастир став виразником незалежної орієнтації Руської церкви, а також визначним центром літописання. Пізніше засновувалися подібні монастирі і в інших землях Київської держави (у Чернігові та ін.).

За Ярослава Мудрого створено перший кодекс права — “Руську Правду”. В найдавніших списках “Руської Правди” знайшло своє відображення звичаєве право: за злочин проти будь-якої людини встановлювався однаковий штраф, діяв звичай кривавої помсти. Пізніше з’явилися нові норми права, властиві для феодального суспільства. Так, штрафи залежали від соціального стану потерпілих (за вбивство управителя маєтку феодала належало сплатити шграф у 80 гривень, а за вбивство смерда — тільки 5 гривень).

Першочерговим завданням Ярослава так само, як і його батька Володимира, став захист рідної землі від страшних ворогів — печенігів. Він продовжив спорудження фортифікацій на південних рубежах держави (“почав ставити міста по Росі”). У 1036 р. велика орда печенігів прорвала укріплену лінію і підійшла до Києва. Печеніги були розгромлені й назавжди відігнані від рубежів Русі.

Ярославу довелося протягом тривалого часу дбати про захист західних кордонів, відвойовувати землі у польських феодалів. У 30-40-х роках військо Ярослава успішно воювало проти угро-фінського племені чудь в Прибалтиці.

У Ярослава, як і в його попередників, головним напрямком зовнішньої політики був південний. Протягом майже всього часу його князювання в Києві русько-візантійські взаємини були дружніми.

За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією.

Ярослав Мудрий помер у 1054 р. на 76-му році життя.