Становище Української держави в роки гетьманування і. Мазепи. Північна війна і Україна

Іван Степанович Мазепа (близько 1644-1709) походив з правобережної української шляхти. Він належав до найосвічених людей свого часу, навчався у Києво-Могилянській колегії та Падуанському університеті. З дипломатичними дорученнями від польського короля Яна Казиміра Мазепа побував у Франції, Німеччині, Нідерландах.

В 1669 р. Мазепа приєднався до правобережного гетьмана Петра Дорошенка, пройшов шлях від ротмістра до генерального писаря. Під час однієї з дипломатичних поїздок до Туреччини та Кримського ханства його захопили в полон запорожці. Оскільки під охороною татарського загону Мазепа віз полонених козаків, що їх надсилав Дорошенко в дарунок султанові, запорожці вирішили покарати його смертю. Але завдяки красномовству Мазепа врятувався — кошовий Сірко послав його до лівобережного гетьмана Самойловича, щоб він поінформував про плани Дорошенка.

Мазепа став служити у козацькому війську на Лівобережжі, дослужився до посади генерального осавула. В липні 1687 р. в оточенні московського війська відбулася козацька рада на р.Коломак, на якій Мазепу обрано новим гетьманом (1687-1708).

Внутрішня політика Мазепи характеризувалася піднесенням господарства на Лівобережжі, розвитком науки, освіти та культури. Мазепа був великим меценатом (за його підтримки споруджено храми в Києві, Чернігові, Переяславі тощо). Сам гетьман був відомий як поет, збереглося кілька написаних ним віршів. В той же час, вперше після Визвольної війни Мазепа в 1701 р. видав універсал, яким ввів дводенну панщину для селян.

Вже на початку Північної війни лівобережні козаки брали участь у бойових діях. Козаки Ніжинського, Чернігівського, Київського і Стародубського полків відбивали напади шведів на Печорський монастир, втративши при цьому більше 50% особового складу.

Приблизно з 1704 р. Мазепа веде таємні переговори із союзником шведів польським королем Станіславом Лещинським, а згодом і з самим Карлом XII. В 1708 р. переговори закінчилися укладенням таємної угоди, яка була спрямована на відокремлення України від Москви.

В середині 1708 р. шведська армія вирушила на Україну. Мазепа обіцяв підтримати шведську армію силами 50 тисяч козаків. 24 жовтня він з трьома тисячами козаків виступив назустріч Карлу XII. Але вже 6 листопада в Глухові обрано нового гетьмана — стародубського полковника Івана Скоропадського. Царськими військами було зруйновано гетьманську столицю Батурин та Січ. Після Полтавської битви Карл XII і Мазепа втекли до турецької фортеці Бендери. Незабаром у вигнанні Мазепа помирає.

Конституція Пилипа Орлика – перша демократична конституція

Пилип Орлик (1672-1742) був вихідцем із Білорусії, нащадком давнього роду чеського походження. Вищу освіту отримав у Києво-Могилянській колегії. Служив писарем у київського митрополита, а після одруження з дочкою полтавського полковника перейшов у Генеральну військову канцелярію. Пройшов шлях від старшого військового канцеляриста до генерального писаря (з 1706 р.).

Став найближчим помічником гетьмана Мазепи. За свою службу отримав великі маєтки в Чернігівському, Ніжинському та Стародубському полках. Під час Північної війни Орлик надавав допомогу Мазепі у веденні переговорів з Польщею та Швецією. Разом з Мазепою вирушив в еміграцію. Після смерті Мазепи був обраний козаками гетьманом.

5 квітня 1710 р. вважають початком історії українських конституцій. В цей день у м.Бендери (воно належало тоді Туреччині) було затверджено “Правовий уклад та Конституція відносно прав і вольностей Війська Запорозького...”. В підготовці Конституції, крім Орлика, брали участь також видні представники козацтва: племінник Мазепи Андрій Войнаровський, полтавський полковник Григорій Герцик (в Орлика служив генеральним осавулом), запорозький кошовий отаман Кость Гордієнко, прилуцький полковник Дми гро Горленко та інші.

Конституція П.Орлика передбачала створення незалежної української держави в межах етнографічних кордонів. В країні державна влада мала будуватися за принципом її поділу на законодавчу (Генеральна Рада), виконавчу (гетьман та його уряд) і судову (Генеральний Суд). Держава визнавала право міст на самоврядування. Окремі положення Конституції стосувалися захисту прав простих козаків.

Після прийняття Конституція Орлика діяла декілька років на тих територіях Правобережної України, які до 1714 р. контролювали козаки.

Орлик намагався винести українське питання на міжнародний суд та створити нову антимосковську коаліцію при участі Туреччини, донських козаків та навіть казанських татар і башкир. В 1712 р Туреччина визнала владу Орлика на Правобережжі та Запоріжжі.

Збройна боротьба на Правобережжі в 1711-1714 рр. закінчилася невдачею. В 1714 р. Орлик з частиною генеральної старшини виїхав до Швеції, в 1720 р. переїхав до Німеччини, деякий час жив у Сілезії та Польщі. З 1722 р. і до кінця свого життя проживав у Турецькій імперії (спочатку в м.Салоніки, потім в Буджаку та Молдавії).

Орлик звертався з численними політичними трактатами до європейських держав (“Вивід прав України”, “Маніфест до європейських урядів” та ін.). Але ні організувати міжнародне визнання прав України на незалежність, ні створити власні збройні сили Орлик так і не зміг. Плани створення антимосковської коаліції залишились нездійсненними.