Київська Русь за Володимира Великого

Через кілька років після смерті Святослава спалахнула міжусобна боротьба між його синами. Спочатку київський князь Ярополк здійснив похід проти древлянського князя Олега, під час якого останній загинув. Володимир, який правив у Новгороді, втік до Швеції та привів звідти варягів. Після довгої боротьби він став правити у Києві.

За князювання в Києві князя Володимира (980-1015) було завершено об’єднання всіх східних слов’ян у складі Київської Русі: в 981 р. він відвоював у Польщі міста Перемишль та Червен, пізніше підкорив в’ятичів, радимичів і хорватів.

Південним рубежам Русі загрожували племена кочівників печенігів, тому Володимир наказав збудувати міста-фортеці вздовж приток Дніпра (Сула, Десна, Стугна та ін.). У ці фортеці було набрано загони дружинників з різних земель Русі. Між річкою Стугною і Києвом збудували велике місто Білгород, яке стало резервом для військових сил.

В 980 р. Володимир провів першу релігійну реформу: ідоли язичницького богу грому й блискавки Перуна було встановлено в Києві та інших містах Русі, оскільки той вважався заступником князя і його військової дружини.

Володимир провів адміністративні реформи. Так, він удосконалив державне управління, задля чого усунув від влади в окремих регіонах Русі місцеві князівські династії. Замість племінного було запроваджено територіальний поділ Київської держави. Своїх 12 синів Володимир призначив посадниками у найбільші міста — такі як Новгород, Псков, Полоцьк, Смоленськ, Ростов, Туров, Володимир (на Волині), Іскоростень, Муром, Тмутаракань.

Іншою адміністративною реформою слід вважати запровадження державної символіки. Найдревніша з відомих вченим князівських емблем — це зображення у вигляді літери “Ц” на печатці Святослава Ігоревича. Емблема Володимира дещо відрізняється від батькової. Цей символ прийнято називати терміном “тризуб”. Одні вчені кажуть, що тризуб є символом Трійці; інші твердять, що це зображення родового знаку Рюриковичів, в якому дехто вбачає сокола, котрий падає на здобич. Археологи засвідчили зображення тризуба на дуже багатьох предметах: срібних монетах, будівельній цеглі з Десятинної церкви, металевих виробах і т.ін.

Київська Русь за князювання Володимира Святославича перетворилася на одну із наймогутніших держав Європи, з якою змушені були рахуватися її сусіди.

Прийняття християнства за Володимира Святославовича. Історичне значення хрещення Русі

Християнство на землях східних слов’ян з’явилося давно. Літописець розповів легенду про те, як учень апостола Павла апостол Андрій по дорозі з Синопу до Риму відвідав Херсонес, а потім піднявся вгору Дніпром і побував у землі полян на горах київських. З літопису відомо, що християнська віра на Русі почала поширюватися в роки правління Аскольда. Княгиня Ольга теж була християнкою.

Літописець, бажаючи підкреслити негативні сторони язичництва, якого спочатку дотримувався Володимир, розповів про багатьох жінок, які в нього були, та його поклоніння дерев’яним ідолам.

У 988 р. Володимир утвердив християнство у ролі державної релігії Київської Русі. Володимир здійснив похід на Херсонес (Корсунь). Після капітуляції Херсонеса Володимир вимагає у візантійських імператорів, що тоді правили у Константинополі, видати за нього заміж їхню сестру Анну, погрожуючи зруйнувати Херсонес. Імператори поставили вимогою хрещення Володимира.

За легендою Володимир в цей час зненацька осліп. Коли ж єпископ херсонеський і прислані з Константинополя священики його охрестили, сліпоту відразу як рукою зняло. Володимир отримав при хрещенні ім’я Василь, але воно було рідковживаним.

Після свого хрещення Володимир у супроводі попів з Херсонеса і Константинополя повернувся на Русь. Він наказав порубати і спалити дерев’яні ідоли, а Перуна прив’язали до хвоста коня і стягнули до Дніпра. Володимир наказав усім киянам від мала до велика під страхом смерті зійтися до Дніпра. Кияни увійшли до ріки, тримаючи на руках маленьких дітей, а попи чинили молитви. Пізніше почали здійснювати хрещення і в інших землях Русі.

У 996 р. було завершено будівництво головного храму Русі — церкви Богородиці в Києві, яка відома під більш поширеною назвою — Десятинна церква, оскільки князь встановив на її утримання десятину від своїх доходів. В містах починають будувати чимало кам’яних і дерев’яних церков, у яких служили попи та їхні помічники — диякони.

Християнська церква з перших кроків своєї діяльності почала викорінювати язичницькі звичаї. Вона взяла під свій захист моногамну сім’ю, боролася проти звичаїв кривавої помсти, сприяла зміцненню феодального устрою.

Християнська релігія не відразу була сприйнята народом, тому священики намагалися зменшити зовнішню різницю між язичництвом і християнством. Окремі християнські святі прибрали функції язичницьких божеств. Слов’янське язичницьке свято на честь сонця й весни замінив християнський Великдень.