Виникнення і становлення Давньоруської держави (кін. Іх – кін. Х ст.)

У 879 р. в Новгороді помер ватажок загону варягів (зі Скандинавії) Рюрик. Його спадкоємцем став малолітній син Ігор, до повноліття якого правителем Славії ставав родич Рюрика Олег.

У 882 р. Олег зібрав багато воїнів, з якими рушив в похід на південь. За свідченням літописця, прибувши до Києва, Олег заховав більшу частину дружини, а решту видав за купців які нібито пливли до Константинополя. Коли на берег прийшли князі Аскольд і Дір, вискочили з човнів воїни Олега і вбили їх. Так були об’єднані в одну державу більш цивілізована християнська наддніпрянська Русь та язичницька Славія. Столицею став Київ. Літописець приписує Олегові такі слова, які той сказав про Київ:”Хай буде се мати городам руським”.

Літописець, який творив у XII ст., вважав вбивство Аскольда і Діра законним, оскільки вони нібито були боярами Рюрика, що колись пішли в похід на Царгород. Ці вигадки були спробою довести законність правління потомків Рюрика (Рюриковичів) у Києві.

В 883 р. Олег підкорив племена древлян, пізніше відбулися походи на сіверян і радимичів. Олег, за висловом літописця, “мав рать” з уличами і тиверцями, які не визнали владу Києва.

У 907 р. Олег здійснив похід на Константинополь. З Олегом пішли воїни підвладних племен, а також хорвати, дуліби і тиверці. 80-тисячне військо пливло на 2 тисячах човнів. Пограбувавши околиці Царгорода, Олег наказав ставити лодії на колеса, і коли подув попутний вітер, ті з’явилися під стінами міста з боку поля. Греки запросили миру. На знак перемоги Олег прибив свій щит на воротах Константинополя. Візантія сплатила по 12 гривень срібла на кожен човен, а також зобов’язалася давати щорічну данину.

У 911р. Олег послав “мужів своїх” до Візантії, оскільки греки не дотримувалися умов попереднього договору. Було укладено нову угоду, яка чіткіше визначала русько-візантійські відносини. За легендою, Олег помер, коли його вкусила змія, що виповзла з черепа коня.

Ігор князював з 912 по 945 р. Відразу після смерті Олега Ігор переміг повсталих древлян. З роки йшла боротьба з уличами, поки вони переселилися в межиріччя Південного Бугу і Дністра. В 915 р. на кордонах Русі з’явилися кочівники печеніги та уклали з князем мирну угоду, але не дотримали її, тому через кілька років Ігор воював з ними.

Військова дружина Ігоря здійснила похід на Візантію (941 і 944 роки). Перший похід закінчився невдало. Князь найняв варягів і печенігів. Військо рушило морем і на конях вздовж берега. Проте до битви не дійшло. Візантійці вислали своїх послів, які запропонували сплатити данину, більшу ніж за Олега. В 945 p., під час збирання данини, древляни розгромили дружину київського князя, а самого Ігоря вбили.

У 945 р. після смерті Ігоря його жінка Ольга (близько 910-969) залишилася з маленьким сином Святославом, якому було трохи більше десяти років. Про походження княгині розказують різне: одні кажуть, що вона із півночі Русі (з Пскова), інші доводять, що вона болгарка (вказують при цьому, що вона походить з міста Пліска, на честь якого й було названо Псков).

Літописець розповів про жорстоку помсту Ольги. Помститися вбивцям чоловіка вимагав звичай кривавої помсти (зафіксований в списках "Руської Правди" ще на початку XI ст.).

Перше древлянське посольство, яке приїхало до Києва з пропозицією княгині вийти заміж за їхнього князя Мала, було пронесене в човнах ніби на знак особливих почестей, які потім з послами кинули в яму і закопали. Наступне посольство древлян згоріло в мийні. Ще 5 тисяч древлян було перебито після тризни на місці вбивства Ігоря.

Київські війська оточили древлянську столицю Іскоростень. Ольга запропонувала жителям міста дати невелику данину — по три голуби і три горобці з двору. До ніжок птахів прив’язали трут і підпалили його. Птахи полетіли до своїх гнізд, спалахнула пожежа, під час якої вигоріло все місто.

Ольга наклала тяжку данину на жителів Іскоростеня: дві третини її мали йти на Київ, а третина — місту Вишгороду, яке належало Ользі. Княгиня зі свої сином і військовою дружиною об’їхала Древлянську землю та встановила різні данини і повинності. Для упорядкування держави Ольга їздила до Новгорода, а також по Десні.

Скрізь княгиня встановлювала спеціальні пункти — погости, куди у певний час звозилася данина з підвладних племен. На погостах княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд. Навіть у часи літописця, який жив в кінці XI ст. — на початку XII ст., ще існували встановлені Ольгою погости.

За наказом Ольги було зроблено знаки на деревах, стовпах і каменях, що свідчили про княжу власність на землю та мисливські угіддя.

Княгиня Ольга проявила велику активність у зовнішній політиці. На чолі великого посольства вона відвідала Константинополь. Було укладено угоду з візантійським імператором Костянтином Багрянородним, що зміцнила господарські та культурні зв’язки із цією могутньою державою.

Ольга прийняла християнство (при хрещенні отримала ім’я Олена), причому її хрещеним батьком був візантійський імператор. Княгиня сприяла поширенню християнства в Київській державі. Пізніше була канонізована православною церквою.

Посольство княгині відвідало у Німеччині двір імператора “Священної Римської імперії”. Цими посольствами Ольга піднесла міжнародний престиж Київської Русі.

Сина Ігоря й Ольги Святослава (бл.931-972) змужнівши, біля 964 р. він перебирає в матері владу в Києві. Він вписав славну сторінку до воєнної історії України. Спершу він вирішив зняти загрозу Русі із сходу. Спочатку він підкорив своїй владі східнослов’янське плем’я в’ятичів, що мешкало на річці Оці (на в’ятичів Святослав ходив двічі — в 964 і 966 рр.). Далі він рушив на Волгу, де розгромив хозарських союзників болгар і буртасів. Спустившись по Волзі, київська військова дружина завдала поразки військам Хозарського каганату. Святослав оволодів столицею Хозарії містом Ітіль.

Потім Святослав вирушив до Азовського моря, перемігши дорогою племена ясів (предки осетин) і касогів (предки адигейців і черкесів). Місто Тмутаракань на Таманському півострові стало центром найпівденних земель Русі.

Після перемог Святослава Хозарський каганат припинив своє існування. Для стримування навал кочівників зі Сходу руський гарнізон було розміщено в хозарському місті-фортеці Саркел на Дону, яка відтоді почала називатися Білою Вежею.

В результаті походів Святослава кордони Київської держави розширилися до верхньої Волги на північному сході і Руського (Чорного) моря на півдні.

У 968 р. на чолі 60-тисячного війська Святослав рушив у Болгарію. Він розгромив болгар і захопив 80 міст по Дунаю. Візантійський уряд був надзвичайно стурбований зміцненням позицій Русі, тому підбурив печенігів до нападу на Київ. Святослав разом з військовою дружиною повернувся у Придніпров’я і прогнав кочівників.

Для зміцнення своєї влади Святослав посадив на київський стіл (престол), на час своїх походів старшого сина Ярополка, древлянську землю віддав іншому синові — Олегові, а в Новгород послав Володимира (позашлюбного сина від ключниці Малуші). Вчені вважають посадження синів князя у трьох найважливіших містах Русі свідченням проведення адміністративної реформи — першої такого масштабу на Русі.

В 969 р. Святослав повів свої війська на Константинополь. Назустріч вийшла велика армія візантійського імператора, тому Святослав відійшов у Болгарію.

Навесні 971 р. візантійці зібрали нові війська й пішли на русичів. Вони взяли в облогу загони Святослава в Доростолі. Відбулася велика битва, у якій загинуло 16 тисяч воїнів. Візантійський імператор прийняв пропозицію Святослава про укладення миру.

На зворотному шляху, біля дніпровських порогів, весною 972 р. на князівську дружину несподівано напали печеніги. Святослав загинув. За переказами, печенізький хан наказав окувати череп князя золотом і зробити з нього чашу.