Російсько-колоніальна політика щодо України у іі пол. Хvііі за імператриці Катерини іі

Лівобережна Україна (Гетьманщина) в першій половині XVIII ст. користувалася досить широкою автономією в складі Російської імперії. Територіально вона поділялася на 10 полків, мала власну систему судочинства.

Для посилення влади російського царя над Лівобережною Україною ще за гетьмана Івана Скоропадського в Глухові (тогочасний центр Гетьманщини) була утворена перша Малоросійська колегія (1722-1727). Після короткочасного гетьманування Данила Апостола (1727-1734) було заборонено обирати гетьмана, а для управління Гетьманщиною створено Правління гетьманського уряду (1734- 1750).

В 1750 р. імператриця Єлизавета дала згоду на обрання гетьманом 22-річного Кирила Розумовського (1728-1803). Той походив з простої козацької родини. У 1744 р. він отримав титул графа, в 1746 р. був призначений президентом Петербурзької Академії Наук. Своїм карколомним злетом К. Розумовський був зобов’язаний своєму старшому братові Олексію, який був таємно одружений з імператрицею Єлизаветою. Саме Олексій Розумовський добився багатьох пільг для української козацької старшини та сприяв відновленню гетьманства на Лівобережній Україні.

Царський уряд дещо обмежив гетьманську владу (з-під його влади вилучено Київ, у 1754 р. скасовано мито, яке позбавило гетьманську адміністрацію значних прибутків тощо).

К.Розумовський намагався проводити зважену внутрішню політику, часто проводив наради із козацькою старшиною. У 1763 р. був виданий універсал гетьмана про введення станових судів: земських, підкоморських і гродських.

В 1762 році до влади прийшла Катерина ІІ (1762-1796рр.)

В 1764 р. Катерина II скасувала гетьманство, незважаючи на те, що Розумовський був одним з активних учасників перевороту 1762 р., що привів її до влади. Як компенсацію К.Розумовський отримав грошову винагороду та великі земельні володіння.

В 1764 р. утворена друга Малоросійська колегія, президент якої генерал Петро Румянцев виявив особливу наполегливість у проведенні централізаторської і русифікаторської політики в Україні.

В 1775р. знищено Запоріжську Січ. В 1781 р. було ліквідовано полковий адміністративно-територіальний устрій, а в 1782 р. утворено три намісництва (Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське). Наступного року козацькі полки було перетворено в регулярні полки російської армії.

В 1783 р. юридично оформлено кріпацтво, крім того на селян Лівобережжя і Слобожанщини поширювалися загальноросійські закони. В 1785 р. Катерина ІІ видала «Жаловану грамоту дворянству» , відповідно до якої українська знать звільнялася від військової служби та урівнювалася в правах з російським дворянством. 1786 р. Малоросійську колегію було ліквідовано.

Таким чином було остаточно ліквідовано українську автономію.

Роль Києво-Могилянської академії в культурно-освітньому розвитку українського народу (хviіі ст.)

Визначним центром освіти як для України, так і для інших слов’янських країн, була Києво-Могилянська академія. Російський цар Петро І у 1698 р. так зазначив у розмові з патріархом: “Священики у нас грамоти мало знають... Якби їх... у науку послати до Києва у школи...” У 1701 р. Колегія одержала офіційний титул Академії. Коштом Мазепи було збудовано гарний будинок Академії.

Особливий розквіт Києво-Могилянської Академії припав на часи митрополита Рафаїла Заборовського, який дуже дбав про неї. Тоді було добудовано Мазепинський корпус Академії, збільшено кошти на її утримання, здійснювався підбір кращих професорів тощо.

Академія була загальноосвітньою вищою школою, доступною для представників всіх станів як з України, так і для чужинців (білорусів, балканських слов’ян, румунів, росіян, греків, арабів та ін.).

Число студентів перевалило за тисячу. У 1744 р. студентів світського походження було 722, духовного — 380; пізніше співвідношення міняється на користь останніх.

Світські студенти звичайно вчилися 8 років, закінчуючи навчання курсом філософії (2 роки). Після цього бажаючі ще 4 роки вивчали богослов’я. Студенти вивчали математику (з основами фізики і астрономії), французьку, німецьку, російську, польську і староєврейську мови, малювання. Українська мова теж вживалася в академічному побуті та в академічній літературі (зокрема в драматичних творах Г.Кониського, Г.Щербацького, у віршах Танського й Некрашевича, в перекладах тощо).

У XVIII ст. серед професорів Академії були такі визначні вчені, як Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симон Тодорський, Сильвестр Ляскоронський, Георгій Щербацький, Давид Нащинський, Іриней Фальковський та багато інших.

З Києво-Могилянської колегії та Академії у другій половині XVII-XVIII століттях вийшло чимало наукових, державних і церковних діячів України й усієї Східної Європи. Тут вчилися гетьмани І.Виговський, Ю. Хмельницький,

І.Самойлович, І.Мазепа, П.Орлик, ГІ.Полуботок; Я.Маркович, Г.Сковорода, М.Ханенко, Г.Полетика, О.Лобисевич, М.Баитиш-Каменський, князь О.Безбородько, Д.Трощинський та ін.

У другій половині XVIII ст. було кілька проектів перетворити Києво- Могилянську Академію на університет (у 1763 р. — проект гетьмана К.Розумовського, згодом Рум’янцева тощо), але російський уряд поставився до цього негативно. У 1786 р. маєтки Братського монастиря, з яких у гримувалася Академія, були секуляризовані, і подальше її існування залежало від урядових асигнувань. Києво-Могилянська Академія у 1817 р. була закрита, а замість неї у 1819р. створено Київську Духовну Академію.