Радянізація західних областей України. Насильницька колективізація. Масові репресії

Радянизація – процес встановлення радянської влади, насадження в усіх сферах життя зразків, вироблених за роки радянської влади.

Складові радянизації:

• Юридичне оформлення входження до складу УРСР.

• Зміна держапарату.

• Формування радянських органів влади.

• Націоналізація.

• Аграрні перетворення, початок колективізації.

• «Культурна революція».

• Обмеження впливу церкви.

• Репресії проти незгідних з радянською владою і потенційних противників.

• Індусріалізація.

Нова влада відразу розгорнула політику радянізації. В держапарат були направлені колишні члени КПЗУ та командировані зі Східної України. З метою завоювання симпатій місцевого населення було здійснено ряд важливих пере-творень: націоналізовано близько 2000 промислових підприємств, експро-прійовано землі польських колоністів, введено безкоштовне медичне обслуговування, особливо сільського населення, надано житло в містах для бідноти, що мешкала в підвалах. Здійснено кроки по українізації освіти: розширена мережа українських шкіл (до середини 1940 р. діяло 6000 шкіл), українізовано вищу освіту (так, у Львівському університеті запроваджено викладання українською мовою, а в 1940 р. університету присвоєно ім'я І.Я.Франка).

Поряд з цим нова влада принесла і свою репресиєну практику. Вже в 1940 р. в розпочалась примусова колективізація. Органами НКВС розгромлено всі політичні партії і громадські організацїі (в т.ч. Наукове Товариство ім.Т.Шевченка, «Просвіта»), а їх активних діячів переслідували як «ворогів народу». Особливого розголосу набув процес над 59 членами ОУН (переважно це були школярі та студенти) у Львові в січні 1941 р. 42 особи, в т.ч. 11 дівчат, було засуджено до розстрілу, інших — до 10-річного ув'язнення. Розгорнулось переслідування греко- католицької церкви. За 1939-1940 pp. органи нової влади репресували близько 10% населення Західної України. Багато депортовано без суду і слідства у східні і південні регіони СРСР. Велика кількість людей перебувала в тюрмах. Тисячі ув'язнених було страчено під час відступу Червоної Армії в червні 1941 р.

Найбільший тиск в цей період зроблено на західно-українські землі, де масово арештовували людей за «співпрацю» з німцями, належність до ОУН, УПА. За межі України виселено понад 65 тисяч сімей. Всього у 1944-52 рр. з території західних областей України було депортовано 203 тисячі 662 чоловіка. Примусова суцільна колективізація землі і майна місцевого селянства була проведена у стислі строки, в основному за 1948-1949 рр. Методи колективізації були такими ж, як і ті, що застосовувалися у 30-ті роки у Радянській Україні.

Великого удару зазнала церква. Після смерті митрополита Греко-Като- лицької Церкви Андрія Шептицького почалася її ліквідація. Хоча були запевнення Хрущова, що церкві нічого не загроджує (і Хрущов прислав вінок на похорони А.Шептицького), але доля її вже була вирішена. Впливова церква стала однією з головних перешкод на шляху радянізації краю, вона не виправдала сподівань влади, яка хотіла використати її авторитет у боротьбі з УПА, котра продовжувала свою боротьбу проти радянської влади. Ліквідація церкви мала на меті й ліквіда-цію в цьому регіоні впливу Ватікану, який тоді вважався «опорою світової реакції». Радянське керівництво, зробивши Російську Православну Церкву слухняною виконавицею своїх розпоряджень, мало на меті поставити населення цього регіону під ії контроль.

Було ув'язнено (11 квітня 1945 р.) українських католицьких владик на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим, разом з ним були заарештовані єпископи- помічники Будка, Чернецький, Лятишевський та Хомишин. У Перемишлі польськими властями було заарештовано двох єпископів та передано їх радянським влас¬тям, а в Берліні заарештовано апостольського адміністратора для українських греко-католиків у Німеччині.

8-10 березня 1946 р. ініціативна група на чолі з отцем Костельником (його сини були заручниками НКВС, яке в такий спосіб шантажувало батька), котрий у довоєнний час був противником латинізації церкви, а не ворогом унії скликала уЛьвові «Собор Греко-Католицької церкви».

Згідно документів собору, у ньому брало участь 216 делегатів (в число котрих було включено навіть тих, хто на цей час знаходився в ув'язненні або навіть померлих). Фактично ж було присутніми 140 чоловік. Щоб прийняти необхідне для влади рішення, в Києві було рукопокладено в сан єпископів двох православних священиків — А.Пельвецького та М.Мельника, адже ні один з греко-католицьких єпископів не погоджувався на «возз'єднання».

За таких обставин (коли за словами очевидця 8 березня 1946 року площа перед собором св.Юра була синя від форми працівників держбезпеки), Собор відкритим голосуванням прийняв рішення, яке скасовувало Берестейську унію 1596 р. Приходи та майно греко-католицької церкви переходило до Російської Православної Церкви. До 1951 р. була завершена ліквідація Греко-Католицької церкви у Закарпатті.

Цими діями радянська влада усунула одного з найвпливовіших ідеологічних факторів у Західній Україні, замінивши греко-католицьку церкву слухняною собі православною.

Операція «Вісла». Причини, мета, суть, результат

Трагічну сторінку історії становить доля українців Закерзоння (назва походить від «лінії Керзона», за якою знаходились землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя). Ще 8 вересня 1944 р. було підписано угоду між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення. Таким чином польський прорадянський уряд намагався вирішити проблему національних меншин в повоєнній Польщі. Проте переселення українців із Закерзоння до УРСР добровільним назвати важко. До 1 січня 1945 р. виїхало лише понад 10 тис. родин (до 40 тис. осіб). Добровільно виїжджали із знищених війною сіл, колишні члени КПЗУ та «москвофіли». Переважна більшість не бажала виїжджати, тому їх почали змушувати до виїзду терором, який здійснювали: Військо Польське (ВП), міліція, підпільні антиурядові організації. Зафіксовано близко 180 нападів на українські села, до 5 тис. вбитих українців, понад 2000 пограбованих родин. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «репатріації», на територію України було переселено понад 480 тис. осіб.

На території Лемківщини, Надсяння та Холмщини велась боротьба УПА. Особливо активно діяли загони Бурлаки, Хріна, Стаха, Громенка, Ластівки, Крилача в Польських Карпатах (особливо в Бещадах) не стихали в 1944-47 рр. 28 березня 1947 р. на Лемківщині загони Хріна і Стаха влаштували засідку на шосе Балигород —Тісна і знищили заступника міністра оборони Польщі Кароля Сверчевського, який їхав для інспекції каральних військ.

29 березня Політбюро ЦК Польської робітничої партії прийняло таємну постанову про виселення всіх українців, що ще мешкали в південно-східній Польщі (в Люблінському, Ряшівському та Краківському воєводствах).

28 квітня о 4-й годині ночі розпочалась спланована раніше операція «Вісла», якою керував маршал Роля-Жимерський, котру здійснювали шість дивізій ВП, об'єднаних в оперативну групу "Вісла" та війська держбезпеки. За даними Генштабу ВП до 31 липня 1947 р. (коли було розформовано оперативну групу "Вісла") було виселено 140 575 українців, вбито 655, взято в полон 1466 членів і прихильників УПА і ОУН. Після розформування групи "Вісла" частина військ була об'єднана в оперативну групу "Татри", яка продовжувала витіснення загонів УПА та виселення українського населення.

За даними Міністерства громадської безпеки з моменту початку операції до 31 вересня було заарештовано 2274 українця. У концентраційний табір у Явожні було ув'язнено 3873 особи.

1947 р. до смертної кари було засуджено 372 українці (всього в 1944-56 роках до смертної кари було засуджено 573 українці). В травні 1948 р. у Варшаві судили 21 вояка групи Хріна, яких звинувачували у вбивстві Сверчевського. Дев'ять з них було засуджено до смерті.

Виселені в квітні-серпні 1947 р. українські сім'ї були розкидані по кілька сімей в північних та західних польських землях. Ця акція не лише підірвала базу дій УПА в Лемк!вщині та інших районах Закерзоння, вона дуже важко відбилася на соціально-економічному і політико-правовому становищі українців у Польщі.