Українська культура в іі пол. Хіх ст

Архітектура та образотворче мистецтво другої половини XIX — початку XX ст.

Серед майстрів Наддніпрянської України найбільш багатогранною і масштабною була постать Сергія Васильківського (1856-1917), який залишив помітний слід у розвитку живопису (понад 3 тис. картин). Першою значною роботою художника була картина “Ранок”, написана у 1884 р. В його доробку чудові пейзажі (“По Донцу”, “Дюни”), історичні полотна (“Вибори полковником Мартина Пушкаря”), сцени з побуту (“Ярмарок в Полтаві”), портрети.

Видатними скульпторами початку XX ст. були Леонід Позен (автор пам’ятників Котляревському та М.Гоголю в Полтаві), Іван Кавалерідзе (автор пам’ятника княгині Ользі в Києві, спорудженого в 1911 р., відновленого в 1996 р.). Михайло Паращук (1878-1963) був одним у авторів проекту пам’ятника А.Міцкевичу у Львові, автором портретів І.Фрайка, В.Стефаника та інших діячів культури.

Архітектурний стиль Києва визначався відомим архітектором А.Меленським. За його проектами споруджено пам’ятник на честь поновлення Києву Магдебургського права, церкву на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Подолі. У 1837-1843 рр. за проектом відомого архітектора В.Беретті збудовано приміщення Київського університету.

Важливе місце в розвитку образотворчого мистецтва належить Одеському художньому училищу, яке відкрилося в 1865 р. Це був перший подібний навчальний заклад в Україні. В 1870-74 рр. в цій школі навчався, а з 1885 року викладав в її стінах К.К.Костанді. Творчість Костанді знайшла визнання далеко за межами України. За картини “Старенькі” та “Рання весна” йому було присуджено медалі на всесвітніх виставках. В 1902 р. Костанді очолив Товариство південноросійських художників, в 1907 р. став академіком Академії художеств.

З другої половини 70-х років пожвавилося художнє життя Києва. Малювальна школа М.Мурашка, завдяки енергії її організатора, стала одним з важливих центрів розвитку українського мистецтва.На розвиток українського образотворчого мистецтва великий вплив справляла Петербурзька академія художеств, адже переважно її випускниками були професійні майстри живопису, що працювали на Україні (зокрема, вихованцями видатного російського художника Брюлова були Іван Сошенко, Тарас Шевченко та ін.). З другої половини 70-х років пожвавилося художнє життя Києва.

У першій половині XIX ст. на зміну пишноті й розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. Головною метою архітектора стало не створення зовнішньої краси, а внутрішнього комфорту (високі стелі, вентиляція, освітлення тощо). Шедевром палацово-паркової архітектури став парк “Софіївка” в Умані.

Освіта й література другої половини XIX—початку XX ст.

В 1865 р. у Наддніпрянській Україні відкрито третій університет — Новоросійський (в Одесі). В кінці XIX ст. на історико-філологічних, фізико-математичних, юридичних і медичних факультетах університетів України навчалося понад 4 тис. студентів.

В Галичині вищу освіту можна було отримати, щоправда, лише польською, німецькою чи латинською мовами, у найстарішому в Україні Львівському університеті (існує з 1661 p.), Реальній (торговій) академії (відкрилася в 1817 р.) та Технічній академії (з 1844 p.). В 1875 р. відкрився Чернівецький університет.

В університетах України працювало багато видатних вчених. В Харківському — кафедру хімії в 1855-1887 рр. очолював М.М.Бекетов (засновник сучасної фізичної хімії), кафедрою механіки в 1885-1902 рр. завідував О.М.Ляпунов (світове визнання здобули його праці з математики, зокрема з проблеми стійкості руху).

Мечников працював професором зоології і порівняльної анатомії в Одеському університеті. В 1886 р. разом з мікробіологом М.І.Гамалією він створив в Одесі першу вітчизняну і другу в світі бактеріологічну станцію. Він став одним з основоположників порівняльної патології, мікробіології і вчення про імунітет. Переїхавши через непорозуміння у Париж, Мечников працював у Пастерівському інституті, де за свою роботу був удостоєний Нобелівської премії.

В цей час високого рівня сягає українська література. З’явилась ціла плеяда видатних письменників і поетів — Марко Вовчок, Леонід Глібов, Степан Руданський, Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та багато інших. У 1863 р. відомий етнограф і фольклорист Павло Чубинський написав славетний вірш “Ще не вмерла Україна”. Покладений на музику М.Вербицьким, він став національним гімном України.

Значний внесок у розвиток української драматургії зробив Михайло Сгарицький, який написав 25 п’єс (“Не судилось”, “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “Богдан Хмельницький”, “Маруся Богуславка” та ін.). Із становленням професійного театру в Україні тісно пов’язано ім’я Марка Кропивницького. Іван Карпенко-Карий увійшов в історію драматургії як творець гостро соціальної драми і комедії. У 1862 р. Семен Гулак-Артемовський написав першу українську оперу “Запорожець за Дунаєм”. Основоположником української класичної музики став Микола Лисенко.

В грудні 1868 р. у Львові виникло громадське товариство для масового поширення освіти, яке дістало назву “Просвіта”. В 1873 р. утворилося Товариство ім.Шевченка, реорганізоване в 1893 р. у Наукове Товариство ім.Шевченка.