Походження Давньоруської держави. Норманська та антинорманська теорії

Історично першою теорією, що пояснює феномен виникнення держави в східних слов’ян, була так звана норманська теорія. Її «хресними батьками» були німецькі вчені Г. 3. Байєр (1694—1738 рр.) і Г. Ф. Міллер (1705—1783 рр.), які стверджували, що Давньоруську державу заснували вихідці зі Скандинавії — нормани, яких на Русі називали варягами. При цьому вчені посилалися на дані найдавнішого руського літопису — «Повісті минулих літ» (далі — ПМЛ) ченця Нестора, в якій під 862 р. дійсно вміщений міф про покликання варягів у землі чуді, словен, кривичів і весі. Від варягів, згідно з ПМЛ, утворилася також назва русі.

«Пішли вони (чудь, словене, кривичі й весь) за море до варягів, до русі, — повідомляє Нестор-літописець. — Тому що так іменували тих варягів — русь... Мовили русі чудь, словене, кривичі й весь: «Земля наша велика й щедра, а порядку в ній немає. Ідіть-но княжити й володіти нами».

«І вибралися три брати з родами своїми, й із собою усю взяли русь. І прийшли вони спершу до словенів, і поставили місто Ладогу. І сів у Ладозі найстарший Рюрик, а другий, Синеус, — на Білому озері, а третій, Трувор, — в Ізборську. І від тих варягів одержала назву Російська земля».

Потім літописець знайомить нас з генеалогічною легендою про спадкоємців Рюрика. Після смерті «батька-засновника», говорить він, влада перейшла до його родича Олега, який у 882 р. обманом захопив Київ і об’єднав північну й південну Русь в одну державу зі столицею в Києві. Коли Олег «прийняв смерть від коня свого» (912 р.), князем став Ігор, названий літописцем сином Рюрика. А коли Ігор був убитий древлянами (945 р.), правити стала його вдова Ольга. Як бачимо, усі перші правителі Русі носять варязькі імена.

Основні аргументи норманістів такі:

1. Русь одержала свою назву від фінського слова руотсі, яким у середині IX ст. називали шведів.

2. Найдавніший літопис включає русів до числа інших варязьких народів — шведів, урманів (норвежців), англів і готів.

3. Більшість імен руських послів, зафіксованих у договорах із Візантією (911р., 944 р.), мають явно скандинавське походження (Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд).

4. Усі перші правителі Русі носять скандинавські імена (Рюрик, Олег, Ігор, Ольга).

5. У західноєвропейських «Бертинських анналах» відзначено, що близько 839 р. візантійський імператор відправив посольство до фран¬кського імператора Людовика І Благочестивого, у складі якого знаходилися представники «народу Рос»; Людовик вирішив, що ці «роси» були шведами.

6. Візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (близько 950 р.) наводить як слов’янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв — явно старонорманського походження.

7. Ісламські географи й мандрівники IX—X ст. завжди чітко відо-кремлювали русів від сакаліба (слов’ян).

Серед провідних українських істориків «старої школи» на позиціях норманізму твердо стояв Д. Дорошенко. На його думку, прибульці-варяги відіграли «роль в’язі, роль цементу», що скріпило в одне ціле розрізнені руські племена, що об’єднало їх «в одну політичну систему, в одну державу».

Відомі українські історики «старої школи» — М. Костомаров, В. Ан-тонович, М. Грушевський, Д. Багалій — дотримувалися слов’янської теорії походження Русі й міцно стояли на позиціях антинорманізму. Родоначальником слов’янської (або автохтонної, антинорманської) теорії походження Давньоруської держави був російський учений М. Ломоносов (1711—1762 рр.). У варязькій версії він вбачав блюзнірський натяк на «ущербність» слов’ян, на їхню нездатність самостійно організувати на своїх землях державу.

Головні аргументи антинорманістів такі:

1. Назва Русь етимологічно пов’язана не з Великим Новгородом або Ладогою на півночі, а з Україною (Середнім Подніпров’ям). Топонімічним доказом цього твердження є наявність у цьому районі рік із назвами Рось, Русява, Роставиця. Крім того, у сирійській «Церковній історії» Псевдо-Захарії Ритора (555 р.) задовго до приходу норманів у Східну Європу згадується русь, що жив південніше Києва.

2. У Скандинавії не жили племена або народ із назвою русь про них немає згадок у скандинавських сагах.

3. Норманські імена візантійських послів до імператора франків (839 р.) і руських послів до Візантії (911 р.) зовсім не доводять, що руси були шведами. Нормани-дипломати всього-на-всього представляли слов’яно-руських князів.

4. Ісламський письменник Ібн-Хордадбег, що писав між 840 і 880 роками, однозначно називає русів слов’янським племенем.

5. Археологічний матеріал із Східної Європи дає дуже мало речей варязького походження.

6. Нормани не могли «експортувати» ідею державності й державні структури у Східну Європу, тому що в самій Скандинавії за тієї епохи ще не завершився процес розкладання первіснообщинних відносин і були відсутні більш досконалі політичні інститути, ніж у східних слов’ян.

У «Повісті минулих літ» процес народження держави стиснутий до декількох десятиліть IX ст., а тисячоріччя створення передумов такого народження вмістилося в термін життя одного героя — фундатора держави. Пояснюється це міфологічним мисленням літописця і середньовічною звичкою заміняти ціле його частиною, його символом (наприклад, у малюнках місто підмінювалося зображенням однієї вежі, а військо — одним вершником). Держава, у цьому випадку, була підмінена символічною особистістю князя Олега.