Насильницька колективізація с/г в Україні. Суть, етапи, наслідки

Колективізація – створення колективних селянських господарств, яке на практиці призвело до відчуження селян від власності на землю і від результатів своєї праці.

Рішення про проведення колективізації було прийнято на ХV з’їзді ВКП(б) грудень 1927 р..

Мета:

• Забезпечення міста коштами на потреби індусріалізації.

• Ліквідація «аграрного перенаселення».

• Поширення контролю держави за приватним сектором сільського господарства (повне одержавлення економіки).

• Ліквідація куркульства як класу.

• Збільшення товарності сільського господарства;

• Спроба налагодити ефективне сільськогосподарське виробництво.

Терміни здійснення – 1929-1937 рр.

Основні заходи:

• Насильницьке створення колгоспів.

• Розкуркулення.

• Обмеження переселення селян до міст ( 1932-1933 рр. – запровадження паспортів, які видавалися лише мешканцям міст. 17 березня 1937 р. – селянам не дозволялося залишати колгоспи без підписання адміністрацією угоди з майбутнім роботодавцем).

Етапи колективізації:

• 1929 – 1930 рр. – час прискореної колективізації. Селянство почало продавати або забивати худобу, ховати або псувати реманент. У 1928-1929 рр. в Україні було знищено до 50% поголів’я худоби.

• 1930 р. – маневр сталінського керівництва з перекладенням відповідальності на місцеві партійні органи ( стаття Й. Сталіна на поч. березня 1930 р. «Запаморочення від успіхів», постанова ЦК ВКП (б) від 14 березня 1930 р. «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі»). Почався масовий вихід із колгоспів.

• 1931 – 1933 рр. – новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення в основному колективізації в Україні (було об’єднано 70% селянських господарств).

• 1934 – 1937 рр. – завершальний етап колективізації. У 1937 р. колгоспи об’єднували 96, 1% посівних площ.

Результати колективізації

• Держава отримала хліб і вже не залежала від індивідуальних господарств у хлібозаготівлі.

• Держава отримала засоби для індустріалізації.

• Село втратило третину робочої сили.

• Завершення одержавлення економіки.

• Ліквідація індивідуального селянського господарства, проте, зберігалося присадибне господарство. Яке впродовж існування СРСР давало значну частку молока, м’яса, овочів і фруктів.

• Злам устоїв селянського життя.

• Формування історично нової системи господарювання, що заснована на жорсткій трудовій дисципліні, примусовій праці, прикріплення до колгоспу, натуральній оплаті праці.

• Відчуження засобів праці та її результатів від самого робітника.

• Зруйнування сільського господарства, поступовий його занепад.

• Голодомор 1932-1933 рр.

Голодомор в Україні в 1932-1933 рр. Причини та наслідки

Примусові методи колективізації і масові репресії влади проти селянства посилювали соціальне напруження, загрозу виникнення селянської війни в Україні та інших районах СРСР. Сталін та його оточення вирішили зламати опір колективізації шляхом винищення українського селянства, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психології. Почалася одна з найбільших трагедій українського народу — спланований і організований голодомор. Внаслідок колективізації в Україні почалося різке падіння продуктивності сільського господарства Але союзний уряд встановлював для України непомірні хлібозаготівельні плани. Внаслідок чого вже наприкінці 1931 р. з'явились симптоми голоду.

В серпні 1932 р. союзний уряд прийняв закон, який передбачав смертну кару за розкрадання «соціалістичної власності». Незабаром з'явився закон про боротьбу зі спекуляцією, який забороняв селянам обмінювати свої домашні речі на харчові продукти в містах і передбачав за це ув'язнення в концтаборах від 5 до 10 років. На вокзалах і морських портах, де зберігалися гори зерна для відправки за кордон, виставлялись спеціальні загони з кулеметами, щоб не допускати сюди голодних селян.

Незважаючи на голод, наступ на українське селянство продовжувався. 30 жовтня 1932 р. Молотов на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У оголосив «зобов'язання» України по хлібозаготівельному плану (прийнятий в ЦК КП(б)У—282 млн.пудів, інакше кажучи, з селян вимагалося витиснути стільки ж, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень (261 млн.пудів).

Смертність від голоду почалася вже у перший місяць дій молотовської комісії. Аналіз даних статистики 29-х років свідчить, що прямі втрати населення України від голоду вже в кінці 1932 р. становили приблизно 150 тис.чол. Наступного року голод набув ще більших розмірів. В 1933 р. до організації голоду в Україні доклали руку Лазар Каганович, який слідом за Молотовим прибув сюди, а також генеральний секретар ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, голова Раднаркому Влас Чубар, уповноважений ЦК ВКП(б) Павло Постишев, який став фактичним диктатором у республіці.

Свого апогею голодомор в Україні досяг взимку і навесні 1933 р. Люди рятувались, як могли: їли товчену кору дерев, солому, перемерзлу картоплю і капусту, котів, собак, щурів, в муках помираючи від тяжких шлункових захворювань. Були численні випадки людоїдства.

На початок 1927 р. в УСРР, згідно офіційних даних, проживало 29,040 млн. жителів, на початок 1931 р. — 31,4, на початок 1933 р. — 31,9, на початок 1939 р. — 30,96. Населення України в 1927-1938 рр. на 6,9%, в той час, як населення СРСР — на 15,9%, а РРФСР аж на 16,9%. За розрахунками Роберта Конквеста (США), в 1926 році в СРСР проживало 31,2 млн. українців (в УСРР — 22,7 та за межами республіки 8,5). За переписом 1939 р. в СРСР всього 28 млн. українців Внаслідок голодомору в Україні загинуло близько 5 млн. осіб (18,8% усіх жителів). Історики С.Кульчицький (Україна) і С.Максудов (США) вважають, що втрати від голоду становили від 4,3 до 6 млн. чоловік.