Етнополітична революція

Близько 6,5-8,5 тисяч років тому, а ця дата практично збі­гається з біблейською датою створення світу, з’являються перші міста, формується патріархальна сім’я, починають формуватися етноси, з’являється ринок, держава. З винаходом буквеного пись­ма і формуванням держави починається стадія ЦИВІЛІЗАЦІЇ.

Споконвічно влада у племені належала найбільш сильним і кмітливим чоловікам, ватажкам у полюванні і військових захо­дах, де брали участь уже дорослі і здорові члени племені. З перехо­дом до регулярного ведення сільського господарства функція охо­рони території племені, а пізніше общини, поступово відокрем­люється. Формується прошарок воїнів, а їх ватажок стає царем або князем. Влада царя, практично абсолютна у поході, в мирний час ще довго була символічною. Побутові суперечки общинників ви­рішуються загальними зборами, старійшинами, а пізніше — «суд­дями». Тільки з об’єднанням функцій військового ватажка і судді влада військової аристократії істотно зміцнюється.

Виникнення рабства

Поки продуктивні сили були слаборозвинуті, продукт, вироблений родом або сім’єю, ледь забезпечував прожитковий мінімум членам роду, сім’ї, общини або племені. Використовува­ти примусову або найману працю в таких умовах було економіч­но невигідно. Полонених або відпускали, або вбивали, або прий­мали в рід, сім’ю.

Зростання продуктивних сил забезпечило спочатку неве­лике, а потім істотне перевищення виробленого продукту над не­обхідним мінімумом. У цих умовах стало економічно вигідно обертати бранців у рабів, примушуючи їх працювати за їжу і дах (необхідний продукт) і привласнюючи додатковий продукт. Услід за перетворенням полонених у рабів стали перетворювати злочинців із числа членів роду (замість страти або вигнання), а потім боржників і збіднілих общинників у рабів. Спочатку бор­гове рабство було обмежено 3-7 роками, але потім стало безстроковим. З розшаруванням общини на багатих і бідних почастіша­ли випадки продажу в рабство дітей і молодих жінок. Діти рабів також ставали рабами, іноді навіть у тому випадку, якщо один із батьків був вільним. Так рабство стало спадковим станом.

Спочатку рабів використовували лише для виробництва найбільш важких робіт: розчищення полів, риття каналів. Потім їх функції істото розширилися: збір врожаю, випас худоби, приго­тування їжі, ремесло, торгівля, виховання дітей, храмова служба, ведення домашнього господарства, деякі адміністративні функції.

Споконвічно раби належали всьому родові або племені, всій общині. Пізніше рабів змогли одержувати великі й еко­номічно сильні патріархальні сім’ї, що підсилило їхню автономію.

2. Економічний розвиток ранніх цивілізацій.

Усі самі ранні цивілізації виникли в родючих районах на берегах великих річок.

Шумер

Однієї з перших з’явилася цивілізація в Месопотамії, що означає «межиріччя». Найбільш бурхливий розвиток одержала цивілізація в південній частині цієї території — Шумері, що роз­ташовувався на території сучасного Іраку. Уже біля 5000 р. до н.е. селяни освоїли береги річок і навколишніх боліт. Жителі Шу­мера вирощували пшеницю, ячмінь, овочі і фініки, розводили овець і корів. Помешкання були побудовані з цеглин, виготовле­них із мулу і глини. Для худоби були стійла з плетених циновок. Земля Шумера була родючою, але страждала відсутністю дощів. І хоч Євфрат щовесни, розливаючись, затоплював свої береги, улітку грунт ставав від спеки твердий, як камінь. Поступово селя­ни навчилися будувати зрошувальні канали, щоб створювати за­паси води і подавати її на поля. Це дозволило обробляти набага­то більше земель, і чисельність населення значно зросла. Завдяки цьому з’явилися надлишки продуктів харчування і частина лю­дей змогла стати ремісниками, торговцями або священиками.

У ранній період шумери виковували вироби із суцільних шматків міді. Біля 4000 р. до н.е. вони навчилися добувати чисту мідь із руди, нагріваючи її до дуже високих температур. Вони відкрили також спосіб ЛИТТЯ розплавленої міді, срібла і золота в ливарні форми. Приблизно в 3500 р. до н.е. шумери навчилися виробляти бронзу, змішуючи у визначених пропорціях мідь і олово. Період із 3000 до 1000 р. до н.е. часто називають Бронзовим віком, тому що бронза одержує в цей час особливе поширення.

Цілком ймовірно, саме в Шумері в період між 4000 і 3000 р. до н.е. були зроблені перші кроки до створення писем­ності. Нові міста росли швидко, і виникала необхідність у записі багатьох явищ та подій.

Шумери торгували продуктами і тканинами, обмінюючи їх на деревину, камінь і метали. Купці бували в Малій Азії, Вірменії, на узберіжжі Середземного моря і Перської затоки.

Біля 2370 р. до н.е. житель міста-держави Лагаш у Межи­річчя — Урукагіна, захопивши владу (оголошений царем на тре­тьому році правління), провів ряд реформ, спрямованих на збільшення числа повноправних громадян-воїнів, зниження по­датків, поліпшення державного управління, більш справедливий розподіл багатства. Це перші відомі нам реформи, проведені в інтересах середнього прошарку. Цей же Урукагіна скасував за­лишки патріархату, зокрема право жінки на порушення шлюбу і майно чоловіка.

У 2132-2024 р. до н.е. у місті-державі Ур та Двуріччі пра­вила «Третя династія» у складі Урнамуну-Шульги-Бурсин-Шусин-Ібисин. Найбільше прославився Шульги, що правив 52 роки. За його царювання в Урі була практично скасована приватна власність, здійснювалося централізоване планування економіки аж до збору всього зерна до царських сховищ із наступним роз­поділом «пайків». Планування вторгалося навіть у сферу сімей­них відносин — царські чиновники вирішували, кому можна і варто мати сім’ю, а кому — ні. Переважна більшість населення фактично, а значна частина і формально, була перетворена в дер­жавних рабів. Їх постійно перекидали (пішим маршем) з одного району країни в інший, з одного «великого будівництва» на інше. Система кругової поруки і колективної відповідальності, побудо­вана на тотальному контролі і загальних доносах, витончених катуваннях і періодичних «чищеннях» в армії, чиновницькому апараті, що досягав 20% населення, а також серед селян і рабів, була доведена до такої досконалості, що інформації про якісь не­вдоволення, а вже тим більше повстання, до нас не дійшло.

Єгипет

У епоху, коли в Месопотамії виникали і розвивалися міс­та-держави, культурні й економічні умови Єгипту призвели до появи першого Великого народу у світовій історії. У давні часи Єгипет займав практично ту ж територію, що і зараз.

Цивілізація Стародавнього Єгипту виросла на берегах Нілу. Добробут і процвітання Єгипту було засновано на сільському господарстві. Єгиптяни вже в давності навчилися ре­гулювати рівень підйому води при щорічному розливі Нілу за до­помогою розгалуженої іригаційної системи. Селяни відзначали межі своїх полів каменями. Вважалося злочином, якщо хтось пе­ресуне межове каміння. Долина Нілу, перетворена в унікальну «природну машину», давала врожаї два рази на рік.

Єгиптяни вміли обробляти метали, і поступово їх застосу­вання збільшувалося. Ремісники створювали витончений посуд, що сьогодні вважається справжнім витвором мистецтва. Вчені стандартизували писемність, календар, вивчали астрологію, ма­тематику і медицину. Вважається, що староєгипетські лікарі-жерці робили операції по поліпшенню зору шляхом мікро­скопічних надрізів зіниці (щось подібне робив у своїй клініці знаменитий російський офтальмолог Федоров) і володіли секре­том лікування ракових захворювань. Єгиптяни навчилися виго­товляти папірус і навіть скло.

У Стародавньому Єгипті царське майно і господарство відрізнялися від майна і господарства інших осіб. Недотор­каність придбаного майна постійно підкреслювалася. Так госпо­дарі гробниць у написах завіряли відвідувачів у своєму законно­му і тому непорушному праві на ці спорудження: ніби, щоб спо­рудити їх, вони нікого не пограбували, створили їх на власні ко­шти, а також сповна заплатили майстрам.

Фараони мали у своєму розпорядженні величезні земельні багатства і роздавали їх не тільки храмам, але і знаті.

Землевласник своєю землею міг розпоряджатися як зав­годно. Можна було подарувати, успадкувати, передати по за­повіту і худобу.

У Стародавньому Єгипті не було грошей. Товар обмінюва­ли на товар, вартість (цінність) якого була, на думку торгуючих, приблизно однаковою. Пізніше була розроблена спеціальна систе­ма, відповідно до якої вартість товару оцінювалася у вагових оди­ницях міді. Ця одиниця одержала назву дебен. Але монетна систе­ма виникла тільки в VII столітті до н.е. у Лідії (Мала Азія).

Одяг у Єгипті в основному виробляли з лляних тканин, що були дуже різноманітні — від грубої пряжі до напівпрозорих тонких тканин. Взимку єгиптяни могли носити також вовняні тканини, ате вони вважали вовну нечистою. Основним одягом у чоловіків було коротке плаття або набедрена пов’язка. Жінки но­сили пряму вузьку сукню на двох бретелях. Вельможі носили більш довгий одяг, додаючи сорочки, хустки і вільні тонкі плащі. Святкові сукні прикрашалися бісерним плетивом і аплікаціями з різноманітних матеріалів. Єгиптяни першими ввели в моду перу­ки. Одягали їх як жінки, так і чоловіки на службі або прийомах. Особливо старанно стежили за чистотою і часто милися в річці або вдома за допомогою тазика і глечика. Замість мила древні єгиптяни використовували спеціальну мазь, виготовлену з олії, вапна і пахощів. Існували прилади для гоління волосся на тілі, були ліки для видалення плям на шкірі й усунення запаху по­ту. І чоловіки і жінки користувалися парфумами й підводили очі. Древні єгиптяни тримали цілий ряд домашніх тварин, у тому числі собак, кішок, мавп і гусаків. Деякі фараони збирали екзотичних тварин і створювали свої власні зоопарки.

Починаючи з епохи Нового царства, єгиптяни споруджу­вали величезні кам’яні споруди — піраміди і храми. Ці будови бу­ли споруджені без допомоги підйомних кранів і якоїсь іншої склад­ної техніки. Усі роботи виконувалися вручну багатьма тисячами рабів, що використовували насипи, похилі площини і канати.

Спочатку більшість робіт виконували селяни — це було складовою частиною трудової повинності, потім стали викорис­товувати полонених, обернених у рабів. Природно, багато тисяч учасників «великих будівництв» лягли кістками, у буквальному значенні цього слова, у підгрунтя цих пірамід.

Більшість будинків будувалися з цегли, зробленої з обпа­леної на сонці глини. Будівлі складалися з трьох головних час­тин. У передній частині знаходилася приймальня, де укладалися угоди. Далі розташовувалося помешкання для дружніх прийомів і вечірок. У задній частині знаходилися житлові кімнати для членів сім’ї. Міські будинки могли мати до чотирьох поверхів.

Їжу єгиптяни намагалися готувати під відкритим небом, щоб уникнути пожежі. Вони вміли пекти, варити, смажити, туш­кувати і запікати їжу. Хліб і пиво були основними продуктами харчування. Хоча єгиптяни вміти виготовляти декілька сортів вина, воно, звичайно, було доступним лише багатим.

Дівчат-селянок у Єгипті видавали заміж із 12 років. Бага­тих дівчат видавали заміж пізніше — у 14-15 років. Чоловіки, звичайно, були старші наречених на декілька років. Шлюбні угоди містили докладні виклади усіх фінансових умов і зобов’язань. Дружина мала право на певне утримання за рахунок чоловіка. Вона приносила в будинок різноманітне майно як придане, але все це майно продовжувало належати їй, і у випадку розлучення повертаюся. Розлучення відбувалися просто: достатньо було за­явити про нього перед свідками. Пізніше чоловіки стали створю­вати при укладанні шлюбу сімейний фонд, 2/3 якого належало чоловіку і 1/3 — дружині. Фонд виконував роль соціальної допомоги дітям на випадок смерті батьків. Хоча жінки не займали державних посад, вони користувалися великою особистою сво­бодою і мали ті ж права і обов’язки перед законом, що і чоловіки.

Індія

Займаючи напівострів Індостан, іноді іменований субкон­тинентом, Індія являла собою благодатну країну, ¾ території якої займають рівнини і плоскогір’я, придатні для ведення сільського господарства. Субтропічний клімат і родючі грунти долин Інда і Ганга дозволяли збирати врожай 2-3 рази на рік. Достаток і неглибоке залягання руди (мідної, залізної, срібної, золотої) створювало сприятливі умови для розвитку ремесла.

Біля 10 тисяч років тому жителі Індії почали вирощувати пшеницю, ячмінь, а потім рис, який саме з Індії поширився в усь­ому світі. Індійці ж першими стали культивувати бавовну і виго­товляти тканини з її волокна. Уже в Давні часи було приручено й одомашнено багато видів худоби, а згодом навіть слонів, що ви­користовувалися в будівельних роботах і військовій справі.

Цивілізація Індії з’явилася на основі невеличких общин, що утворилися в долі Інда близько 3000 р. до н.е.

Індійське поселення характеризується високою кількістю несільськогосподарського населення. Чверть, третина, а іноді на­віть половина жителів могла бути зайнята ремеслом (включаючи майстрів золотих і срібних справ), підтримкою культу (включаю­чи храмову службу), охороною порядку. Поселення, як правило, були дуже великими - від декількох сотень до декількох тисяч жителів. (Для порівняння середньовічне європейське поселення, як правило, не перевищувало 50 подвір’їв — 250 жителів, а частка несільськогосподарського населення в ній складала 5-9%).

Давньоіндійські міста мали правильну геометричну фор­му — прямокутник або овал і складалися з двох частин — цитаделі й «нижнього міста». Двоповерхові (переважно) будинки будували­ся з обпалених глиняних цеглин, сполучених за допомогою мулис­того або гіпсового розчину. Вулиці перетиналися під прямим ку­том і досягали 10 метрів шириною. Існувала система відводу нечи­стот (прообраз каналізації) і дощової води. Самими важливими містами Стародавньої Індії були Хараппа і Мохенджо-Даро.

Площа кожного з них була приблизно 250 гектарів, а на­селення — 100 тисяч жителів. Індія, очевидно, вже в ті часи була самою густонаселеною країною у світі.

Але з 1800 р. до н.е. цивілізація долини Інду занепадає. Причини цього не цілком вивчені, але можна припустити, що однієї з них були часті повені, а також те, що жителі вичерпали родючі грунти і вирубали майже всі дерева.

Біля 1500 р. до н.е. у долину приходить група індоєвро­пейських племен, що називають себе аріями. Арії заснували декілька царств, і кожне з яких мало свого власного раджу — правителя. Багатство людини визначалося кількістю голів худо­би, яка йому належала.

У цей період з’являється поділ суспільства на «варни» — класи-прошарки. Спочатку утворяться три варни: брахмани — жерці і священнослужителі, раджанья — адміністративна і війсь­кова знать, і виш — хлібороби, ремісники і купці. У самому низу суспільних східців знаходилися дравіди — корінне населення і нащадки від змішаних шлюбів. Вони склали варну шудр. Пізніше військова знать виділилася у варну кшатріїв, а адмініст­ративна об’єдналася з брахманами.

Пізніше на додаток до варнового поділу сформувалася система «каст» — класів-станів, що збереглася в Індії до наших днів. В основу кастового розподілу покладений фаховий прин­цип. Купці і ремісники, що займаються одним видом діяльності, змінити котрий практично неможливо, селилися на одній вулиці, спільно сплачували податки, виконували інші повинності. Шлюб можна було укладати тільки з представниками своєї касти, у іншому випадку одружені і їх діти ставали «недоторкатиме» — самою нижчою кастою.

Китай

У давні часи Китай був ізольований у географічному ро­зумінні, відрізаний від іншого світу морем, горами, величезними пустелями і степами Центральної Азії. Наскільки відомо, у Китаї не було прямих контактів із західними країнами аж до II ст. до н.е., ко­ли його відвідало посольство з Рима. Тому його розвиток йшов ба­гато в чому інакше, ніж розвиток інших культур у Стародавні часи.

Є звістки про появу землеробських общин у долині річки Хуанхе близько V тисячоліття до н.е. Ця культура одержала на­зву Яншао. Хлібороби вирощували просо, фрукти, горіхи, овочі, тримали свиней і собак.

Після періоду землеробських культур Китаєм правило декілька династій. Першу з них, династію Сю, за традицією прий­нято відносити до 2205 р. до н.е., але про неї збереглося дуже ма­ло звісток. У 1766 р. до н.е. у місцевості, у якій зараз знаходиться провінція Хенань, виникла династія Шан.

Наприкінці XI ст. до н.е. територія царства Шан була за­войована народом, що називає себе Чжоу. Територія царства Чжоу була поділена на невеличкі повіти, деякі з них управлялися ваном (царем), а інші — спеціально призначеними чиновниками. У VIII ст. до н.е. царство Чжоу розпалося на багато дрібних. У V ст. до н.е. утворилося сім найбільших держав, які протягом на­ступних 250 років постійно вели війни між собою. Нарешті цар­ство Цинь вийшло переможцем.

Перший імператор династії Цинь — Цинь Ши хуанді — не тільки об’єднав землі, удосконалив законодавство, адміністра­тивну систему, але і ввів єдину грошову систему. Монети мали отвір посередині для того, щоб їх можна було нанизувати на шнурок. Він же започаткував будівництво Великої стіни, яка по­винна була захистити належні йому землі від набігів кочівни­ків— гунів. У результаті цього була побудована колосальна стіна довжиною близько 3000 км і шириною більш як 10 метрів, відома під назвою Великої Китайської стіни.

Але Ши хуанді прославився не тільки цим. Режим, вста­новлений ним за 36 років правління, в сучасних термінах нази­вається тоталітаризмом — найжорстокішим підпорядкуванням усіх громадян єдиній меті — у даному випадку побудові імперії. Будь-яке невдоволення, а тим більше опір, жорстоко придушува­лося. При цьому використовувалася система кругової поруки і колективної відповідальності членів сім’ї до третього коліна.

Китайці вірили, що їхні повелителі були від бога Ди. Він дарував династіям право на владу, і він же міг у будь-який час її відібрати. Цс допомагало китайцям зрозуміти і виправдати зміну династій. У VI -IV століттях до н.е. з’явилися й інші повчання. Мудрець Кун Цзи, відомий на Заході як Конфуцій, вважав, що світ може бути відновлений, і лише тоді, коли люди навчаться до­тримуватись суворих правил поведінки. Конфуціанство стало ос­новою політичного ладу китайського суспільства. Але Цинь Ши Хуанді наказав знищити конфуціанскі трактати і біля 500 най­більш видатних конфуціанців. Вплив конфуціанців відновився лише через чотириста років після смерті Ши.

Фундатором даосизму вважався мудрець Лао Цзи. Він учив: якщо люди будуть жити в гармонії з навколишнім світом, вони зможуть виконати своє призначення на землі.

Вироби із заліза з’явилися в Китаї у IV ст. до н.е. і відразу ж були застосовані для виробництва зброї. Китайці мали товари, що не вироблялися більше ніде, наприклад, шовк, який виготов­ляли з коконів шовкопрядів. У І ст. до н.е. шовк із Китаю експор­тували навіть у Римську імперію. Китайці експортували також напівкоштовні камені — особливо нефрит, а також порцеляну і прянощі.