Економічне вчення н. В. Сеніора

Насау Вільям Сеніор (1790-1864), англійський економіст іспанського походження, професор кафедри політичної економії в Оксфорді (з 1825 р.). Будучи прихильником класичних ідей, висловлював деякі думки, які виходили за рамки класичної традиції. Він дещо модифікував мальтузіанську теорію народонаселення. Так, він стверджував, що зростання чисельності населення може не обмежуватись, зменшуючись до рівня, обумовленого прожитковим рівнем зарплати, так як кожне покоління прагне до покращення стандартів життя. Бажання підняти планку стандартів споживання з рівня “необхідного” через рівень “пристойності” до рівня “розкоші” дозволить забезпечення зростання доходів, тому відпаде необхідність мальтусівського “морального стримування” з боку трудящих мас. Зростання життєвого рівня несе з собою встановлення автоматичного контролю за зростанням народонаселення, так як кожне покоління підвищує рівень життя за рахунок дитячої народжуваності.

Сеніор був одним з представників суб‘єктивної теорії вартості і робив спроби примирення рікардіанської теорії вартості з аналізом, що базувався на концепції корисності. Він сприйняв теорію вартості, яка ґрунтувалась на концепції витрат виробництва і яка включала вартість капіталу під назвою “утримання”. На думку Сеніора, утримання означає жертву, на яку йде капіталіст при нагромадженні капіталу. Для нагромадження капіталу необхідні заощадження, але для того, щоб зробить заощадження, треба утримуватись від поточного споживання доходу. Вартість такого утримання є внеском у вартість товару. Процент виступає як винагорода за утримання від споживання.

Визначення ренти у Сеніора відрізнялось від домінуючого в той час рікардіанського. Він стверджував, що вартість товару розпадається на “жертви” робітників (труд – це жертва здоров‘я, відмови від спокою і дозвілля) і “утримання” капіталістів тільки за умов вільної конкуренції. Але в реальному житті є (або з‘являється) монополія, за якої ціна продукту окрім витрат виробництва містить також певний надлишок, який і є джерелом ренти. Так як монополія може бути не тільки на землю, то рента існує не тільки в сільському господарстві, а скрізь, де є монополія.

Найголовніші ідеї з питань економічної теорії Сеніор виклав у своєму курсі лекцій, який було опубліковано в 1836 році під назвою “Основні засади політичної економії”.

Інтерпретація ідей класичної школи та їх критика в творах Д. Мілля, Д. Р.Мак-Куллоха, Ф. Бастіа та Г. Ч. Кері

Англійський економіст Джеймс Мілль(1773-1836) був другом і одним з послідовників вчення Д.Рікардо. Розвиваючи рікардіанську теорію земельної ренти, він виступав за її привласнення державою. Всупереч Д.Рікардо, складовою частиною вартості Д.Мілль вважав не тільки “живу працю”, але й працю накопичену, уречевлену у засобах виробництва. Звідси він робив висновок, що між робітниками і капіталістами існують не відносини експлуатації, а відносини партнерства рівних товаровласників, тобто кожен з них має у виробленому продукті частку, адекватну своєму внеску. У Д.Мілля капіталіст – це організатор виробництва.

Д.Мілль першим висунув теорію фонду заробітної плати, на яку пізніше спиралось багато економістів. Цей фонд, на думку Д.Мілля, формується за рахунок тієї частини капіталу, яка виділяється для придбання ресурсу “праця”, звідси середня зарплата залежить тільки від обсягу цієї частини та кількості найманих працівників. Низький рівень зарплати зумовлюється щвидким зростанням робочого населення та незмінністю фонду.

Англієць Джон Рамсей Мак-Куллох (1789-1864) по більшості позицій погоджувався з Д.Рікардо. Тезу останнього про працю як єдине джерело вартості Мак-Куллох, в цілому, поділяв, але додавав своє розширене тлумачення праці. Під працею він розумів будь-які дії та операції, незалежно від того, ким або чим вони здійснюються, - людьми, машинами, землею (природою). Звідси прибуток у Мак-Куллоха виступає як частина вартості, яку створив капітал. В цьому відношенні він стоїть ближче до концепції Сея і Мальтуса, ніж до поглядів Рікардо. Тому відносини “праця-капітал” Мак-Куллох вважав рівними і справедливими.

Французький економіст Фредерік Бастіа (1801-1850) став популярним завдяки своїй праціЕкономічні гармонії (1850). Він відстоював ідею фрітредерства (вільної міжнародної торгівлі) і критикував тих, хто у відносинах капіталістичного ладу вбачав соціальний антагонізм. Він, зокрема, писав: “Загальні закони соціального світу гармонійні, вони спрямовані на всебічне удосконалення людства”. Розвиваючи цю тезу, Бастіа спирався на “теорію послуг” Ж.Б.Сея, з тією відмінністю, що розглядав послуги особисті, хоч би в якій сфері суспільного життя вони надавалися. “Послугу” капіталіста, яка приносить йому процент, Бастіа пояснює тим, що через авансування чи позичку капіталу підприємець вимушений йти на “відстрочку у споживанні”. Право на земельну ренту тлумачиться як винагорода за послугу землевласника або його предків з обробки або покращення якості грунтів. Прибуток зводиться до відсотку на капітал, а земельна рента – до різновиду такого відсотку на капітал, що вкладений у землеробство. Капіталістичне суспільство, таким чином, представляється гармонійним співробітництвом представників різних класів, які на еквівалентній основі обмінюються "послугами".

Американський економіст Генрі Чарльз Кері (1793-1879) розробив свій варіант теорії “гармонії інтересів”. Таку гармонію інтересів усіх класів суспільства Кері виводив зі свого закону розподілу, згідно з яким, частка робітників у вартості створеного національного продукту завдяки зростанню продуктивності праці та нагромадженню капіталу збільшується не тільки абсолютно, а й відносно, а частка капіталістів, зростаючи абсолютно, відносно падає. Кері стверджував, що з розвитком капіталізму вартість праці зростає. Всесвітня “гармонія націй”, яку пропагував вчений, передбачала органічне поєднання землеробства з промисловими мануфактурами та обмеження влади монополій..

В своїх ранніх працях Г.Ч.Кері гаряче пропагував не тільки економічну політику laissezfaire, що, власне, й дає підстави відносити його до класичної школи, але й ідеї фрітредерства.. Проте, вже наприкінці 40-х років ХІХ ст. Кері починає схилятись до протекціонізму. Він починає стверджувати, що вигоди від вільної торгівлі отримують тільки окремі країни, які мають змогу продукувати дешеві товари, тобто фритредерство, на думку Кері, гальмує розвиток менш розвинених націй, до яких в середині ХІХ ст. Кері відносив свою рідну країну. Виступаючи проти фритредерства, Кері прагнув захистити економічні інтереси США в конкурентній боротьбі з Великою Британією і Францією. Міжнародний поділ праці Кері пропонував замінити на комплексний агропромисловий розвиток країни, який мав забезпечити економічну незалежність США.