5. Західноєвропейська економічна думка раннього середньовіччя

Західноєвропейська економічна думка раннього середньовіччя може бути проілюстрована на основі аналізу декількох відомих пам‘яток даного періоду.

Салічна правда(салічний закон) є записом давнього звичаєвого права салічних франків. Зробити цей запис наказав франкський корольХлодвіг(481-511). В цьому документі зображено економічний лад франків в V ст. Читач дізнається про початок процесу майнової диференціації і розкладу родових відносин й общинних форм суспільного життя. Дана пам‘ятка свідчить про поступову появу індивідуально-родинної власності, перетворення прав володіння у права власності. Відбувається розмежування понять рухомого та нерухомого майна. Розробляється система штрафів за крадіжки рухомого майна. Останнє дозволялось віддавати у заставу і передавати у спадок родичам. Раби вважалися майном пана. За вбивство раба господарю сплачувався штраф. Стосовно нерухомого майна громада мала переважне право володіння ним, проте, були й численні різновиди особистих прав на володіння землею та іншими видами нерухомості.

Ще одна пам‘ятка західноєвропейської економічної думки раннього середньовіччя – “Капітулярій про вілли” (початок ІХ ст.) Карла Великого – сповіщає про організацію й управління вотчиною. Цей документ, який в перекладі означає “Закон про маєтки”, вже не містить жодної згадки про общинне землеволодіння. В ньому йдеться про монопольне право сеньйорів на земельну власність, а також про закріпачення більшості селян. Населення франкського королівства зобов‘язувалося нести різні повинності і сплачувати натуральну ренту (оброк) володарю землі. Натуральне господарство проголошувалось ідеальною формою економічних відносин, звідси виходила рекомендація запобігання залежності від ринку шляхом організації в феодальному помісті виробництва всього необхідного для тривалого автономного господарювання.

Економічні погляди схоластів

Схоластика була таким типом релігійного світосприйняття, який поєднував теологічні канони (закони церкви) зі спробами наукового пояснення реалій життя. Тому схоластів ще називають каноністами. “Кодекс канонічного права” (середина ХІІ ст.) італійського монаха Граціана можна вважати початком розробки схоластичного вчення.

Найбільший внесок у розвиток доктрини схоластів зробив ченець і богослов з Італії Томас (Фома) Аквінський(1225-1274), абоАквінат. Основні положення свого вчення він виклав в трактаті“Сума теології”. В розробці своєї концепції Аквінський намагався творчо поєднати релігійні канони з відповідними положеннями вчення Арістотеля. Це була своєрідна спроба поєднання суперечностей, які ставали очевидними для пастви і батьків церкви, і які вимагали пояснень заради збереження авторитету церкви. Так, віддаючи данину біблейним текстам, він оголошував всі життєві блага спільними, створеними Богом, але, спираючись на вчення Арістотеля, заявляв, що приватна власність є природними доповненням, набутим людством, тому “кожен повинен захищати своє”. Він також стверджував, що перед Богом всі люди рівні, але, услід за Арістотелем, виправдовував поділ суспільства на багатих і бідних, який пояснював різними природними здібностями людей.

Аквінський обстоював натуральне господарство, але поблажливо відносився до товарного обміну, якщо він здійснюється на основі “справедливої ціни”. Остання трактувалась, з одного боку, як сума однакових витрат виробництва, а з іншого – як вартість, що включає в себе також прибуток. Тому “справедлива ціна” гарантувала як обмін “рівних речей”, так і рівень життя продавця, в залежності від його соціального статусу, тобто рівень “справедливої ціни” не був у Аквінського величиною об‘єктивною чи фіксованою.

Необхідність використання грошей пояснювалась Аквінським з точки зору виконання ними функції засобу обміну, тому він різко виступав проти накопичення грошей. Аквінат також засуджував навлежне “псування” грошей державою шляхом карбування неповноцінних монет.

Аквінський допускав існування торгівлі, якщо вона слугує формою обміну товарів для забезпечення нормальної життєдіяльності, проте засуджував використання торгових операцій заради збагачення. Він також гнівно засуджував лихварство, вважаючи позичковий процент протиприродним і богопротивним, але, водночас, допускав невисокий процент в якості винагороди, на яку може розраховувати власник грошей за ризик їх можливого неповернення.