5. Історичні передумови виникнення та сутність кейнсіанства.

Кейнсіанство є одним з найбільш відомих напрямів світової економічної думки. Його значення важко переоцінити, враховуючи революційний переворот, який ця теорія зробила в економічній науці та економічній політиці 50-х–70-х років ХХ ст. багатьох провідних держав світу. Виникнення цієї парадигми економічної думки вважається рубіжним, ознаменувавшим різку зміну підходів і методів дослідження, завдяки якому “економіка пропозиції” на довгий час поступилась “економіці попиту”, яка, всупереч задуму автора, не витіснила суперницю, а доповнила економічну теорію; в економічній теорії неначе зявилось друге крило, яке дозволило злетіти їй на раніше недосяжну висоту більш всебічного аналізу, більшого наближення до істини.

Історичні передумови виникнення кейнсіанства

Кінець двадцятих і майже всі тридцяті роки ХХ ст. увійшли в історію темною плямою світової економічної кризи, яка не тільки завдала удару по добробуту мільйонів мешканців країн з ринковою економікою, але й підірвала довіру і повагу до класичної/неокласичної економічної теорії, яка заперечувала можливість тривалих депресивних станів за умов ринкової організації національних господарств. Стала очевидною недостатність лише мікроекономічного аналізу, який домінував у неокласичній економіці, зявилась нагальна потреба в іншому – макроекономічному підході, який би осягнув процеси, що відбувались у стагнуючих ринкових економіках Заходу і вказав шляхи виходу з критичної ситуації. Щасливим збігом обставин можна вважати те, що поява великої історичної задачі економічної теорії епохи Великої Депресії співпала з появою великої постаті, яка на момент економічних потрясінь повністю сформувалась і представляла собою в одній особі і видатного теоретика, і знаного політика, і успішного бізнесмена великого масштабу.

Англієць Джон Мейнард Кейнс(1883 – 1946) отримав солідну освіту в Ітоні і Королівському коледжі в Кембриджі, був учнем А. Маршалла і з 1908 по 1915 рр. за його запрошенням читав лекції з економічних та математичних наук в Королівському коледжі Кембриджу, але відійшов від позицій кембриджської школи, побачивши інші шляхи розвязання економічних проблем .

В 1906–1908 рр. Кейнс працював у Міністерстві в справах Індії. За свою першу економічну працю в 1909 р. він отримав премію ім. А. Сміта. Як економіст–практик Кейнс очолював велику страхову компанію, був директором інвестиційної компанії, редактором таких великих видань, як “Нейшн”, “Нью Стейтсмен”, “ Економік джорнал”, секретарем Королівського економічного товариства, членом Королівської комісії з фінансів і грошового обігу Індії, відповідальним працівником британського казначейства, експертом у фінансових переговорах Великої Британії. Так, в 1919 р. Кейнс був головним представником казначейства на мирній конференції в Парижі, а також представником британського міністра фінансів у Вищій економічній раді Антанти.

Кейнс був одним з директорів Англійського банку, працював в комісії по ленд–лізу. В 1944 р., очолюючи делегацію своєї країни на конференції в Бреттон–Вудсі, суттєво вплинув на формування нової міжнародної грошової системи, яка проіснувала до початку 70-х років ХХ ст.

Кейнс довів, що свої економічні знання він може застосувати на практиці. Так, “граючи” на фондовій біржі, він нажив велике багатство.

Кейнс був автором багатьох наукових праць, як з вузьких практичних питань організації господарського життя, так і з проблем загальної економічної теорії.

Сутність кейнсіанського вчення

Основні положення свого вчення Кейнс виклав в головній фундаментальній праці “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”(1936). Цю книгу небезпідставно вважають поворотним пунктом в історії економічної думки. Таке твердження стоїть на визнанні чотирьох основних внесків вченого в економічну науку: (1) переосмислення існуючої грошової теорії завдяки наголосу на суттєву відмінність сучасної економіки з використанням грошей від економіки бартерної, (2) створення простої для застосування і емпіричного обґрунтування моделі економіки на основі концепції сукупної загальної рівноваги, яка водночас має відношення до проблем економічної політики, і яка відкриває шлях до (3) пояснення, чому конкурентна капіталістична економіка автоматично не забезпечує рівня повної зайнятості і (4) тим самим провокує революційний перегляд пануючого загальноприйнятого (ортодоксального) уявлення щодо ролі держави (уряду) в такій економіці.

Найбільшою проблемою економічної політики, якою в тридцяті роки ХХ ст. переймався Кейнс, було масове безробіття. Це зумовило те, що в своїй “Загальній теорії ...” Кейнс зосередив увагу не на питанні “Що визначає загальний рівень цін?” (саме воно було предметом головної турботи його сучасників–економістів), а на питанні “Що визначає рівень національного виробництва (а, стало бути, і рівень зайнятості)?”

Кейнс робить головний наголос на проблемі механізму ефективного сукупного попиту. Цей механізм, на переконання Кейнса, визначає рівень зайнятості в економіці з даним населенням і даною технологією виробництва. Така позиція різко контрастувала з тодішньою домінуючою ортодоксальною економічною теорією, яка повязувала високий рівень безробіття з надмірними реальними зарплатами і високими процентними ставками. Загальноприйнятою на той час була думка про те, що якщо зарплати будуть зменшені і обсяг споживання тим самим впаде, то зайнятість зросте, тому що (а) фірми будуть наймати більше працівників за меншу платню і (б) більші грошові заощадження призведуть до зростання інвестицій. Кейнс, проте, в своїй “Загальній теорії...” стверджував, що зменшення зарплат призведе не до збільшення зайнятості, а швидше до зменшення попиту і тим самим до зростання безробіття. Рівень зайнятості, писав Кейнс, визначається не рівнем реальних зарплат, а рівнем сукупного попиту, який, в свою чергу, залежить від рівня інвестицій в економіку. Крім того, падіння рівня процента може мати дуже несуттєвий вплив на рівень інвестицій, особливо в періоди депресії. Аргументація, яка стояла за такими заявами і висновком щодо неспрацювання в капіталістичній економіці закона Сея, була у Кейнса такою. Рівень виробництва і зайнятості при даних ставках зарплати і кількості народонаселення залежить від (1) граничної схильності до споживання, (2) граничної ефективності капіталу, (3) кількості грошей, (4) переваг. Ефективний попит в економіці діє через схильність до споживання і ставки нових інвестицій для встановлення стелі рівня економічної активності. Кейнс робить припущення, що сукупне споживання становить відносно фіксовану долю в сукупних витратах – споживчу функцію. Припускаючи, що споживчі витрати підійдуть до будь – якого рівня доходу, рівень зайнятості стає залежним від інших складових сукупних витрат, зокрема, від такого суттєвого у Кейнса компонента, як інвестиції. Для кожного рівня інвестицій у нього існує певний рівноважний рівень зайнятості. Повна зайнятість трапляється за умов унікального рівня інвестицій, і до тих пір, поки не буде певного механізму, гарантуючого “правильний” рівень інвестицій, повна зайнятість автоматично не встановиться. В межах ортодоксальної економічної теорії до Кейнса панувала точка зору, згідно з якою інвестиції припасовуються до рівня повної зайнятості автоматично – через ставку процента.

У класиків норма процента повязується із взаємодією заощаджень і інвестицій та їх наступним вирівнюванням. Кейнс пропонує зовсім інше обґрунтування . У нього процент – це незалежний чинник. Він має грошове підґрунтя: його рівень визначається взаємодією попиту і пропозиції на ринку грошей, тобто не на всі заощадження, а тільки на їх грошову частину. Ось чому причину небажаного зростання ставки процента Кейнс пояснює підвищенням попиту на гроші у порівнянні з їх пропозицією. Кейнс назвав попит на гроші схильністю до ліквідності, яка залежить від трьох факторів: (1) потреб товарно–грошового обігу, (2) обачності людей, (3) спекуляцій на ринку грошей. При цьому процентна ставка стає своєрідною платою за вимушене розлучення з готівкою, з ліквідністю. Звідси: чим вища схильність до ліквідності (яка до того ж підсилюється невпевненістю на ринку грошей), тим вищий попит на готівку і тим вища ставка процента. З цього можна зробити висновок, що у Кейнса процент – це ще й психологічний феномен. Разом з тим, процент в його теоретичній схемі – це та ланка в системі ринкової економіки, яка єднає її грошову і виробничу сфери, яка визначає специфіку впливу грошово–кредитного регулювання на процеси відтворення в країні.

Кейнс висунув ідею про те, що автономні витрати як, наприклад, урядові витрати, призведуть до зростання сукупного доходу в значно більшій мірі через механізм так званого мультиплікатора.

Концепцію мультиплікатора інвестицій і зайнятості можна вважати не тільки оригінальною, а й стрижневою в теоретичній системі Кейнса. Вона пояснює зв’язок між чистими інвестиціями, споживанням і національним доходом. Це, перш за все, стійке співвідношення між змінами в обсягах чистих інвестицій і змінами в обсязі національного доходу. Кожна одиниця приросту/зменшення чистих інвестицій не пропорційно, а в кратному обсязі викликає приріст чи зменшення національного доходу, а, стало бути, таким же чином впливає на збільшення чи зменшення зайнятості.

Термін дії мультиплікаційного (примножувального) процесу, його загальний ефект, а також сама величина мультиплікаційного коефіцієнта визначаються тим, у яких пропорціях приріст національного доходу піде на споживання і заощадження, тобто якими будуть гранична схильність до споживання (частка приросту споживання в прирості національного доходу – МРС) і гранична схильність до заощаджень (частка приросту заощаджень в прирості національного доходу – MPS).

Зростання первинних інвестицій вмикає мультиплікатор, який через вторинні, третинні і наступні інвестиції викликає значно більший (ніж первинні інвестиції) кратний приріст національного доходу, зайнятості і споживання. Мультиплікаційний ефект має спадний характер і закінчується тоді, коли чергові інвестиції вже нічого до нього не додають, тобто коли зайнятість стає повною і сукупний попит не збільшується.

Мультиплікатор і мультиплікаційний ефект знаходяться у прямій залежності від МРС і в оберненій – від MPS. Це приводить Кейнса до формулювання так званогопарадоксу ощадливості. Він полягає у тому, що збільшення заощаджень з боку домогосподарств може спричинити зменшення обсягу чистих інвестицій, національного доходу, ефективного сукупного попиту, іншими словами, до падіння добробуту суспільства.

Іншою закономірністю, в основі якої, на думку Кейнса, лежать скоріше психологічні, ніж економічні фактори, є те, що із зростанням доходу схильність до споживання падає, а схильність до заощаджень зростає. Це поступово веде до зменшення мультиплікаційного коефіцієнта, зниження доходу, сукупного попиту, зайнятості та наступної рецесії й стагнації економіки. Вихід із такого становища Кейнс вбачає у тому, що уряд має всіляко стимулювати споживання, а тим самим - і ефективний сукупний попит. Кейнс вказує на два інструменти регулювання попиту: грошово-кредитну і фіскальну (бюджетну) політику. Грошово-кредитна політика має стимулювати попит шляхом зниження норми відсотку і впливу на прагнення до ліквідності (обмеження бажання тримати вільні кошти в найбільш ліквідній формі). Проте, більші надії в антициклічному регулюванні економіки Кейнс покладав на фіскальну політику. Задля забезпечення високого рівня витрат, сталого ефективного попиту, Кейнс допускав бюджетний дефіцит, зростання внутрішнього державного боргу. Він наголошував на неважливості того, на що саме будуть витрачатися кошти платників податків. Головним, на його переконання, буде те, що витрачені бюджетні кошти будуть стимулювати ефективний сукупний попит і зайнятість.

Кейнс рекомендував використання бюджетних коштів приватними інвесторами через механізм держзамовлень і держзакупок. Можна стверджувати, що Кейнс був не прибічником державних інвестицій, а прихильником державного регулювання обсягів інвестиційної діяльності.

Роль уряду в цьому відношенні Кейнс вважав зростаючою, тому що він прогнозував падіння стимулів до приватних інвестицій в майбутньому.

Кейнсіанське вчення призвело до: (1) поширення макроекономічних моделей, які ґрунтувались на формуванні нової економічної проблеми – визначення рівня ділової активності в країні, (2) використання такої моделі, як “доходи–витрати на національному рівні” для пояснення економіки в цілому, (3) управління сукупним попитом з боку представників політичної влади і органів, що відповідають за грошову політику держави.

Вчення Кейнса лягло в основу окремого розділу економічної теорії – сучасної макроекономіки.