Основні терміни і поняття

Античність; система «власність-влада-власність»; лихварство; поліс; люмпен; вексель; концесія; факторинг; античний спосіб виробництва; “платонівський комунізм”; суб‘єктивні преференції обміну; ізольований обмін; колонат; капітулярій; натуральне господарство; двоїста природа товару.

Проблеми для творчого обговорення

1. Взаємозв’язок між потребами військової експансії та розвитком продуктивних сил.

2. Роль і місце лихварства в економічному розвитку людства.

3. Адміністративна традиція в історії економічної думки: ретроспективний аналіз.

4. Відношення Платона і Аристотеля до приватної власності.

Теми рефератів

1. Реформаторська діяльність афінського політика Солона.

2. Військово-господарський устрій Спарти.

3. Економічна думка періоду раннього рабовласництва у Стародавній Греції (X-YI ст.. до н.е.).

Тема 4. Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (y – xy ст.)

Мета вивчення теми: з’ясувати сутність понять ”темні часи», каролінгське відродження, феодальна вотчина і рента; показати бурхливе піднесення господарства в XI– XIIIстоліттях, комунальні революції, економічні причини хрестових походів, функції ремісничого цеху, купецької гільдії, соціальну структуру середньовічного суспільства; показати найбільш характерні особливості розвитку економічної думки у ранньому та зрілому середньовіччі; визначити внесок середньовічних мислителів у започаткування пізніших та сучасних концепцій, напрямів економічної теорії.

Головні питання теми:

1. Господарство західноєвропейських країн на етапі раннього середньовіччя (Y – YIII ст.).

2. Господарський розвиток західноєвропейських країн у YIII - IXстоліттях.

3. Бурхливе піднесення господарства в XI – XIII століттях та криза XIY ст. в Західній Європі.

4. Господарство українських земель доби середньовіччя.

5. Західноєвропейська економічна думка раннього середньовіччя

6. Економічна думка України доби раннього середньовіччя

Програмний зміст теми

(мінімальний обсяг знань студента)

1. Господарство західноєвропейських країн на етапі раннього середньовіччя (Y – YIII ст.)

Темні часи (V—VIII ст.)

Населення Середземномор’я в результаті спустошливих війн візантійського полководця Велизарія, які супроводжувалися спалахами епідемій та голодом, у результаті знищення посівів і запасів продовольства, скоротилося більш, ніж у два рази — із 55 до 27 млн. чоловік.

Військово-політичні бідування ускладнювались погір­шенням кліматичних умов в Європі — VI століття виявилося ду­же холодним. Впала врожайність зернових. Істотно скоротилося поголів’я худоби. Це призвело до несприятливих змін у структурі харчування. У їжу стали використовуватися дикі трави, корені, кора дерев.

Довгострокове погіршення структури харчування, а та­кож санітарно-гігієнічних умов призвело до негативних змін якості життя населення. Скоротилася середня тривалість життя. У першу чергу, через високу дитячу смертність. Істотно знизили­ся фізичні параметри людей — маса тіла у середньовічних чо­ловіків рідко перевищувала 100 фунтів (біля 45 кг), зріст — 4,5 фу­тів (142 см). Параметри жінок були на 10% менше.

Ситуація стабілізувалася лише в VII—VIII століттях. Але це була застійна стабілізація. Чисельність населення коливалася в ме­жах 30-35 млн. чоловік. У цей період міста втрачають своє еко­номічне значення. Навіть ремісники переселяються в села, які на декілька століть стануть основним типом поселень у Європі.

Як правило, село нараховувало від 10 до ЗО дворів (50 -300 жи­телів), хутір — 1-5 дворів (10-30 жителів). Частка ж суто місько­го населення падає до 3-7%.

Торгівля занепадає через розбій на дорогах, йде процес натуралізації господарського ладу. Патріархальна сім’я практич­но зруйнована, і на зміну їй приходить так званий християнський шлюб.

Християнська сім’я складається з подружньої пари із діть­ми і може включати інших близьких родичів, що неодружені — всього від 4 до 10 чоловік. Допускаються сім’ї, що складаються із вдови та її дітей. А повторні шлюби не схвалюються. Главою сім’ї, як правило, є чоловік. Влада глави сім’ї ще значна, але іс­тотно обмежена церковними нормами (таїнство шлюбу), традишями (придане) і феодальними правами (наприклад, право першої ночі).

Народжуваність у середні віки була дуже високою. Жінка від 15 до 40 років народжувала 12-15 разів з інтервалом у 1,5-2 року. Запобігання вагітності і аборти були піддані церковній анафемі і частково забуті. Сільські акушерки шельму­валися як відьми.

Хоча майнової правоздатності люди в середні віки досяга­ли досить пізно, наприклад, чоловіка у Візантії — тільки в 25 ро­ків, шлюб можна було укладати достатньо рано: хлопчикам — у 14-15 років, дівчаткам — у 13-14 років. В окремих випадках като­лицька церква освячувала навіть шлюби дванадцятилітніх. З чис­ла шлюбних партнерів виключалися родичі до 6 коліна, хрещени­ки, зведені брати і сестри. Тому шукати наречену своєму сину се­лянин мусив достатньо далеко від місця постійного проживання. Це сприяло розвитку міжсільських контактів, а точніше кажучи, перешкоджало їхньому остаточному припиненню і цілковитій на­туралізації господарського і громадського життя. Період із почат­ку VI до середини VIII століття часто іменують «темними» віками.

У «темні» віки відбувається деградація ремесел, деспеціалізація і натуралізація господарства. Основні культури — жито, пшениця, овес, ячмінь, бобові, льон. Багато трудових навичок, а також технологій і знарядь праці, наприклад, вітряні і водяні млини, механічні пилки, були втрачені. І знову відроджені лише через 500-1000 років.

Крах Західної Римської імперії призвів до дезорганізації адміністративного ладу Західної Європи. Осілі в її межах вар­варські племена мали значно нижчий рівень організації госпо­дарської діяльності, ніж римляни. Племінні, військові ватажки (герцоги) і дружинники захопили значну частину орних земель, але цілком контролювати і обороняти їх були не в змозі.

Класичне римське право, що захищало приватну власність, втратило свою силу. На його місце майже на двісті років прийшло «право сильного», «право меча і кулака». На дорогах господарю­вали розбійники, і тому торгівля практично зачахла. Великі бан­дитські шайки чинили набіги на міста і навіть монастирі.

Поступово окремі ватажки розбійних банд стали переходи­ти від тактики одноразових набігів на поселення — до постійної «годівлі» на певних територіях. Вони будували собі руками навко­лишніх селян укріплені замки. Звичайно, «осілі бандити» намагалися не допустити на свою територію інших бандитів і, таким чином, ставали захисниками селян, яких вони оподатковували даниною.Не виключено, що в окремих випадках селяни самі закликали «віль­них воїнів» для захисту своїх селищ, вважаючи за краще сплачувати постійну помірну данину, а не піддаватися періодичному здирству.

У період раннього середньовіччя істотно зросла роль ка­толицької церкви, особливо економічна й адміністративна. Ремісники, а також вчені люди, покидаючи міста, знаходили при­тулок у добре укріплених монастирях, що не поступалися ли­царським замкам.

Завдяки цьому монастирі стають центрами ремесел і обмі­ну, сховищами продовольства і товарів, а також знань, книг, на­ук, освітніми і медичними центрами. Звичайно, більшість антич­них рукописів, особливо тих, що не погоджувалися з християнсь­кою доктриною, були знищені, але інші, наприклад роботи рим­ських агрономів, а також Платона й Арістотеля, дійшли до на­ших днів саме завдяки тому, що зберігалися і переписувалися вче­ними ченцями.

Ставши осередком вченості, включаючи практичні знан­ня, монастирі змогли взяти на себе управлінсько-організаційні функції: спостереження за ходом сільськогосподарських робіт, організацій свят і навіть судочинства.

Частина селян віддала свої землі під заступництво церкви, а сама переходила під церковну юрисдикцію. Так церква посту­пово перетворилася в найбільшого феодала, на долю якого при­падало від ЗО до 50% усіх сільськогосподарських угідь.

Введена в середині VIII століття десятина — податок у розмірі 10% валового прибутку селянина на користь церкви - істотно зміцнила її економічне становище.

Ставши адміністративно-господарськими центрами, мо­настирі придбали ще одну важливу економічну функцію — інве­стиційно-кредиторську. Вони позичали селянам насіння, племін­ну худобу, знаряддя праці, а феодалам — гроші.

Незважаючи на те, що лихварство суворо засуджувалось як Старим, так і Новим Завітом, католицька церква в Західній Європі перетворилася в найбільшого лихваря, що конкурує з ломбардцями і євреями, які традиційно спеціалізувалися на цьо­му роді діяльності. Проти останніх пізніше спеціально було ор­ганізовано декілька масових погромів, ініціатива яких виходила від вищих церковних ієрархів.

Нагромадивши значні ресурси, церква змогла взяти на се­бе важливу соціальну функцію — організацію притулків для зне­долених, старців, дітей, жінок.