Економічна сутність марксизму

К. Маркс був не тільки економістом, але й філософом, істориком, соціологом, політиком. Тому сутність його економічних поглядів стає зрозумілою тільки в цьому широкому суспільствознавчому контексті.

Вивчаючи філософію, Маркс зазнав дуже значного впливу з боку філософських поглядів Г. Гегеля. Не погоджуючись з консервативно-ідеалістичною системою цього видатного німецького філософа, Маркс, тим не менш, сприйняв його діалектичний метод, згідно з яким розвиток відбувається за схемою: “теза-антитеза-синтез”. Застосовувавши цю схему для пояснення ходи історичного процесу, Маркс стверджував, що теза – це буржуазне суспільство, антитеза – це пролетаріат, синтез – це комунізм.

Для Гегеля виняткове значення мав діалектичний розвиток ідеї, яка в кінці кінців впливає на розвиток способу виробництва матеріальних благ, який визначав всі інші процеси соціального, політичного і культурного життя суспільства. Такий методологічний підхід, який дістав назву історичного матеріалізму, Маркс використовував для обгрунтовування своєї теорії еволюції людського суспільства. Він стверджував, що постійний розвиток методів виробництва і обміну випереджає розвиток відповідних їм суспільних відносин і політичних структур. Останні застарівають, стають гальмами для подальшого невпинного розвитку виробничих сил, і тому для кожної історичної епохи виникає необхідність революційної заміни застарілих суспільних відносин та інституціональної структури, які в умовах класового суспільства перетворюються на нерозумні і несправедливі. Маркс визначає чотири стадії, через які пройшло людство, змінюючи виробничі відносини: первісний лад, рабовласництво, феодалізм і капіталізм.

Головну свою увагу Маркс зосередив на дослідженні законів розвитку капіталізму. Цьому дослідженню Маркс присвятив свою “працю життя” – “Капітал”. Автор характеризує капіталізм як суспільство, яке складається з двох антагоністичних класів: (1) капіталістичного (буржуазного) класу, який має в своїй приватній власності засоби виробництва, і (2)позбавлений власності пролетаріат (робочий клас), який виник з рядів безземельних трудящих і ремісників. Будучи юридично вільним і рівноправним, пролетаріат, тим не менш, має слабкі економічні позиції відносно власників капіталу і заради виживання вимушений звертатись до капіталістів, щоб ті найняли його працювати за певну заробітну плату. Спираючись на трудову теорію вартості (на основі якої грунтується й відповідна теорія цін), Маркс зазначає, що капіталіст сплачує найманим працівникам вартість їх робочої сили, тобто суму, необхідну для придбання мінімуму засобів існування робітника і його сім‘ї, але змушує пролетарів працювати більше годин, ніж потрібно для того, щоб заробити собі на цей мінімум. Таким чином, в процесі капіталістичного виробництва виникає додаткова вартість, яка привласнюється капіталістом. Через страх поразки в конкурентній боротьбі з іншими підприємцями, капіталісти витрачають додаткову вартість на придбання нових машин та найм додаткової робочої сили. Маркс пояснює, що отримувати додаткову вартість капіталіст може тільки експлуатуючи робочу силу, не сплачуючи найманим працівникам повністю за всю вироблену продукцію. Звідси походить відоме марксистське визначення: експлуатація людини людиною – це привласнення чужої неоплаченої праці. Інша справа, підкреслює Маркс, у випадку експлуатації людиною машин та інших засобів виробництва. В процесі виробництва машини зношуються, втрачаючи частину своєї вартості, яка просто переноситься на готову продукцію, не зростаючи; ця частина перенесеної вартості залишається постійною, тому, пропонуючи свою структуру капіталу, Маркс називає вартість, втілену в засоби виробництва, постійним капіталом. Навпаки, вартість, витрачена капіталістом на придбання робочої сили, змінюється (зростає на суму додаткової неоплаченої праці робочих), тому Маркс дає цій частині капіталу назву “змінний капітал”. По мірі вищезазначеного процесу нагромадження капіталу частка постійного капіталу зростає відносно змінного капіталу, тому що конкуренція спонукає до здешевлення випуску продукції шляхом підвищення продуктивності праці, яку дає запровадження нових додаткових машин, що витісняють робочих. Але, як було зазначено раніше, саме робітники, а не машини, приносять капіталісту додаткову вартість. Тобто, за Марксом, конкуренція, яка тягне за собою збільшення постійного капіталу за рахунок змінного, штовхає капіталістів у пастку падіння норми прибутковості їх капіталів. Намагаючись вибратись з цієї пастки, капіталісти починають платити менше робітникам, яких ще не витіснив технічний прогрес додатковими машинами і новими технологіями. До певного часу це капіталістам вдається, тому що вивільнені робітники поповнюють резервну армію, праці, яка своєю надлишковою пропозицією на ринках праці тисне униз на рівень зарплат тих, хто ще не втратив роботи. Частка робочого класу в національному доході країни стає ще меншою, вона не дозволяє трудящим, які є основною масою споживачів, викупити товари і послуги широкого вжитку. Це призводить до криз надвиробництва, з притаманними їм марнотратством ресурсів, рецесій, депресій, високого рівня безробіття. До всього цього додаються анархія виробництва, його диспропорційність, тому що в умовах панування приватної власності з притаманною їй комерційною тайною і гонитвою за прибутком капіталісти працюють на ринок з невідомим обсягом попиту і цінами. Крім того, зростаюча конкуренція між капіталістами веде до концентрації і централізації капіталу, банкрутства великої кількості малих і середніх підприємців, до формування невеликої купки олігархів, які зрощуються з буржуазними урядами. Майнова диференціація на ранніх стадіях розвитку капіталізму супроводжується різкою соціально-економічною поляризацією капіталістичного суспільства. Така системна криза, на думку Маркса, не може не призвести до саморуйнації економічної системи та соціального вибуху у формі політичної революції, яка дозволяє замінити відживші капіталістичні виробничі відносини на більш прогресивні, які відкриють простір для подальшого динамічного розвитку продуктивних сил. Головними з таких нових прогресивних відносин, на переконання Маркса, будуть відносини справедливого (неексплуататорського) і стимулюючого розвиток виробництва розподілу, централізованого планомірно-пропорційного розвитку народного господарства, але, перш за все, в суспільстві встановляться і запанують відносини суспільної (спільної) власності. Це ключове визначення і похідне від нього слово “комунізм” (лат. communis– спільний, суспільний) – й було використано К. Марксом для назви суспільства, яке має змінити капіталізм в процесі історичної еволюції людської цивілізації. Дуже поширеним є уявлення про те, що марксистське вчення – це перш за все теорія комуністичного суспільства. Але таке уявлення є майже повністю помилковим. Справа в тому, що з багатьох тисяч сторінок творів Маркса можна знайти всього пару десятків сторінок, присвячених проблемам комуністичного суспільства. Маркс обмежується описанням лише основних засад, принципів майбутнього соціально-економічного ладу, залишаючи без розгляду і детальної розробки механізм їх реалізації.

Оцінюючи в цілому теоретичну спадщину Маркса, треба всебічно і об‘єктивно підійти до врахування її слабких і сильних сторін.

З одного боку, є всі підстави вважати економічну теорію Маркса цілковито збанкрутілою. Її ядро – теорії трудової вартості і додаткової вартості – більшістю вчених світу були небезпідставно розкритиковані і відкинуті. Вони, за висловом видатного економіста й історика економічної думки Й. Шумпетера, “давно мертві і поховані”. Підтвердженням цих слів можна вважати в цілому успішний розвиток сучасної ринкової економіки і крах системи господарювання, яка існувала в цілому ряді країн з марксистськими урядами на чолі.

З іншого боку, не можна не визнати велич і оригінальність цього вченого, який охопив і пов‘язав у єдине ціле процеси, що відбувались в усіх сферах суспільного життя. Від сучасних йому економістів і від його попередників К. Маркса вигідно відрізняло розуміння економічної еволюції як особливого процесу, зумовленого самою економічною системою. Маркса справедливо вважають батьком сучасних досліджень ділових циклів та безробіття, тому що більшість з них сягають своїм корінням у його теорію. Марксова критика капіталізму спонукала економістів-ортодоксів до перегляду своїх ідеалізованих уявлень щодо даної господарської системи і пошуку шляхів її вдосконалення з врахуванням певних марксових міркувань.