Стародавній Китай

Найбільш відомим представником економічної думки цієї країни був, безумовно, Конфуцій (бл. 551-479 до н. е.). Його вчення – конфуціанство – обстоювало благополуччя родової знаті. Разом з тим, Конфуцій вважав, що праця збагачує народ і того, хто ним володіє, що право на існування мають різні форми власності: “велика спільнота” (колективна власність селянських общин), а також “особисте володіння” (власність родової аристократії і неродовитих рабовласників). При критичному відношенні до особистої власності як джерелу багатьох протиріч і напруги в імперії, Конфуцій все ж віддає їй перевагу.

Конфуцій порівнював державу з сім‘єю: правитель - це “батько народу”, а підлеглі – “його діти”. Правитель має по-батьківськи виховувати підлеглих, піклуватись про їх добробут, дотримуючись економії у витратах, “справедливіше” розподіляючи багатство, щоб не допустити надто великої бідності. Конфуцій пропонував правителям зменшити податки, залучати підлеглих до громадських робіт, забезпечувати соціальний мир між керівниками і підлеглими, попереджуючи небезпеку повалення правителя.

Мен-цзи (372-289 до н. е.) можна вважати послідовником ідей конфуціанства. Він обстоював думку, що поділ давньокитайського суспільства на керуючих та підлеглих є проявом “небесної волі”. Підлеглі мали утримувати правителів, але Мен-цзи був проти посилення експлуатації рабів. Він виступав за поновлення общинного землекористування, більше врахування інтересів общини, простих селян. Як і Конфуцій, Мен-цзи пропонував запровадження помірних податків, розвиток обміну результатами своєї праці між землеробами і ремісниками. Наводячи приклад з однаковим взуттям різних розмірів, Мен-цзи вказував, що воно повинно мати різну ціну, що різні ціни однакових товарів зумовлюються різними витратами праці на їх виготовлення.

На окрему увагу заслуговує й колективний трактат Гуань-Цзи (IV ст. до н. е.). Зміни в суспільному житті пояснюються в ньому зміною врожайних і неврожайних років. Значна роль відводиться економічній політиці держави, яка, на думку авторів, повинна мати регулярний характер. Могутність і багатство держави пов‘язується з наполегливою працею громадян. Найважливішим чинником забезпечення стабільності економіки вважається зміцнення землеробства, задля чого рекомендується ціла низка заходів, включаючи диференціацію оподаткування в залежності від родючості землі, її більш рівномірний розподіл, дешеві кредити землеробам, організацію громадських робіт для зубожілих у неврожайні роки, захист селян від спекулянтів і лихварів.

В плані державного регулювання товарно-грошових відносин та захисту інтересів народу автори Гуань-Цзи висунули принцип “врівноваження господарства”, згідно з яким пропонували створення державних фондів. В них правитель має накопичувати до половини усього врожаю зерна в цілях вирівнювання і стабілізації цін на хліб. Коли зерна в країні обмаль, зерно з державних фондів треба продавати, а коли продовольства вдосталь, навпаки – поповнювати їх зерном, що дозволить регулювати ціни і запобігти спекуляції та обиранню виробників зерна.