Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
МЕТОДИЧКА.doc
Скачиваний:
63
Добавлен:
09.02.2016
Размер:
1.91 Mб
Скачать

5. Меркантилізм

Меркантилізм (від італ. mercante – торговець, купець) – це перша в історії концепція ринкової економіки епохи торгового капіталізму, що виникла в кінці ХV ст.

Розрізняють ранній меркантилізм і пізній (зрілий). Ранній – ще називають монетарним, тому що він базувався на теорії грошового балансу. Він виник до епохи великих географічних відкриттів. До ранніх меркантилістів відносять англійців В. Стеффорда та Маліна, італійців Г. Скаруффі та Б. Даванцатті, іспанця Маріана.

Теоретиками пізнього меркантилізму кінця 16-го - 17 століть, центральним пунктом якого вважають систему активного торгового балансу, були Т. Ман (Англія), А. Монкретьєн (Франція), А. Серра (Італія).

Монетарний меркантилізм був спрощеною примітивною версією зрілого меркантилізму.

Держави, які застосовували у себе рекомендації меркантилістів, жорстко регулювали економічне життя країни з метою збільшення її скарбів, особливо через забезпечення перевищення експорту над імпортом.

Меркантилізм базувався на вірі у два принципи. Перший полягав у тому, що багатство країни визначається запасами золота й срібла, а не рівнем життя чи іншими показниками. По–друге, меркантилісти вірили, що багатства світу мають певний обмежений фіксований обсяг, і таким чином приріст багатства однієї країни може відбуватись за рахунок інших країн.

На думку меркантилістів, країна, яка не має власних копалень золота чи срібла, в своєму прагненні розбагатіти має розраховувати тільки на зовнішню торгівлю. Тому меркантилісти й закликали до забезпечення перевищення експорту над імпортом, тобто до досягнення і підтримки позитивного торгового балансу. В ті часи золото було головним засобом розв‘язання проблеми міжнародних боргів. Країна, яка експортувала більше, ніж імпортувала, могла взяти золотом різницю у країни–імпортера.

Для того, щоб підтримувати позитивний торговий баланс, уряди, які сповідували меркантилістські ідеї, запроваджували високі ввізні мита та інші обмеження на імпорт. Крім того, ці уряди всіляко активно підтримували і стимулювали розвиток вітчизняного виробництва. Багато країн прагнули захопити заморські колонії, які слугували їм ринками збуту своєї готової продукції і джерелами сировини. Меркантилістькі налаштовані уряди заохочували також ріст народонаселення, тому що велика чисельність народу забезпечувала більшу пропозицію трудових ресурсів й ширший ринок для реалізації промислових товарів. Деякі країни забороняли продаж іноземцям золота та інших коштовних металів.

Ранні меркантилісти стверджували, що позитивного торгового балансу треба досягати в торгівлі з кожною країною. Проте пізні меркантилісти вважали, що важливим є лише загальний позитивний баланс в торгівлі з усіма країнами. Англія, наприклад, могла мати пасивний торговий баланс з Індією, так як мала можливість імпортувати звідти дешеву сировину, яка потім могла бути переробленою на англійських мануфактурах, і вже готові експортні товари продати й отримати загальний активний баланс.

Постійне обстоювання меркантилістами необхідності для своєї країни активного торгового балансу поставило перед ними ряд слизьких питань, на які вони довго не могли знайти прийнятних відповідей. Це було обумовлено тим, що вони не одразу змогли збагнути роль грошей, їх взаємозв’язок з встановленням певного типу торгового балансу. На меркантилістів дуже велике враження справила революція цін, спровокована завезенням до Європи з Нового Світу величезних партій срібла та золота, основних монетарних товарів часів відкриття й підкорення Америки. Вони почали помічати залежність загального рівня цін від кількості грошей в обігу. Про пряму залежність між ними ще в 1569 році писав французький меркантиліст Жан Боден. Наприкінці 17-го століття англієць Джон Локк пішов ще далі, доводячи, що від кількості й швидкості обігу грошей прямо залежить рівень ділової активності в країні. В середині 18-го століття англійський філософ і економіст Давид Юм дав достатньо повне тлумачення взаємозв’язку між торговим балансом країни, кількістю грошей в обігу й загальним рівнем цін. Юм також вказував, що для будь-якої економіки неможливо тривалий час підтримувати тільки позитивний торговий баланс. Позитивний торговий баланс призведе до збільшення кількості золотих і срібних грошей в даній країні. Зросша кількість грошей потягне за собою зростання рівня цін в країні з позитивним торговим балансом. Якщо одна країна має позитивний торговий баланс, інша країна чи країни будуть мати негативний торговий баланс з втратою золота й срібла і відповідно – зниження загального рівня цін. Експорт в країні з позитивним балансом скоротиться, а імпорт зросте, тому що внутрішні ціни будуть вищими за іноземні. Зовсім протилежна тенденція візьму гору в країні з першоначальним від’ємним торговим балансом. Цей процес в кінці кінців призведе до автоматичного коригування торгових балансів.

Подібне відкриття пізніх меркантилістів було не єдиним, що готувало грунт для розбудови засад класичної школи. Меркантилісти зрілого періоду існування даної школи остаточно повірили в можливість наукового аналізу економічного життя. Вони зробили багато для того, щоб замінити етичний підхід схоластів на причино-наслідкову методологію дослідження. В пізньомеркантилістських працях з’являється точка зору, що економічні закони можуть бути пізнані за методологією пізнання законів фізичних. Щоправда, ці автори схилялись до грубого механістичного розуміння причино-наслідкових залежностей в економіці, вважаючи, що той, хто їх збагне, зможе контролювати економіку, передбачаючи кінцевий результат будь-якого кроку держави з регулювання господарського життя. Пізні меркантилісти вже нерідко оперували поняттям “homoeconomicus”, тобто категорією “економічна людина”, враховували роль мотиву прибутку як стимула економічної діяльності.Уряди, казали вони, не можуть змінити людини, зокрема його егоїстичні прагнення. Політик має сприймати цей фактор як даність в своїх спробах створити комплекс законів й інституцій, які б ці егоїстичні прагнення окремих осіб спрямовували на збільшення економічної могутності і процвітання нації. Проте, в цьому питанні позиція пізніх меркантилістів суттєво відрізнялась від підходів А.Сміта та інших класиків (що у великій мірі й обумовило неспроможність меркантилістіврозробити системної теорії функціонування ринкової економіки). Визнаючи феномен “економічної людини”, меркантилісти стверджували, що між приватними інтересами і суспільним благом існує принципове протиріччя (конфлікт). Тому вони вважали, що саме уряд має взяти на себе функцію спрямування індивідуального егоїзму у русло задоволення суспільних потреб. Навпаки, класики бачили принципову гармонію в ринковому суспільстві, яке через інститут приватної власності і конкуренцію, завдяки не жорсткій урядовій руці, а “невидимій руці” узгоджує приватні і суспільні інтереси.

Наприкінці ХVIIІ ст.. меркантилістські системи в багатьох державах стали поступатись і витіснятись політикою laissezfaire, за якої уряди почали відігравати обмежену роль в економічному житті своїх країн.

Сьогодні термін “ меркантилізм” іноді вживають як синонім слова “протекціонізм” для визначення економічної політики захисту вітчизняних виробників і ринків від іноземних конкурентів. Пізніше політиці протекціонізму класики протиставили економічну політику фритредерства (від англ. free trade), тобто вільної торгівлі (в даному випадку – міжнародної).