7.2. Поняття та види правочинів % Інформація

Цивільне законодавство України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 ЦК України).

Види правочинів:

1. Односторонні правочини і договори (двосторонні та багатосторонні правочини).

Односторонні – для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов’язків достатньо волевиявлення однієї сторони (наприклад, виявлення спадкодавця при складанні заповіту).

Дво- чи ба­гатосторонні правочини мають назву «договори». Договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (наприклад, договір купівлі-продажу, оренди, договір про спільну діяльність).

2. Право­чини оплатні та безоплатні.

Оплатні – правочини характерні наявністю зустрічного майнового еквівалента (наприклад, договір купівлі-продажу).

У безоплатних угодах обов’язок здійснити матеріальні витрати має тільки одна із сторін (наприклад, договір дарування).

3. Правочини консенсуальні та реальні.

Консенсуальним є правочин, у якому для настання правових наслідків достатньо досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов. З цього моменту правочин вважається укладеним і у його сторін виникають цивільні права і обов’язки (наприклад, договір купівлі-продажу).

Для реального правочи­ну необхідна домовленість сторін, і передача речі (наприк­лад, договір позики).

4. Правочини каузальні та абст­рактні.

Кау­зальні - це правочини, де вказано підстави їхнього укладення (більша частина договорів).

Абстрактні - правочини, в яких не вказано двох підстав їхнього здійснення (видача векселя).

5. Правочини строкові та безстрокові.

У безстрокових – терміни та строки не застерігаються. Такий правочин негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін (договір оренди, укладений на невизначений термін).

Строкові – це правочини, у яких визначено момент виникнення у його сторін прав і обов’язків, тривалість їхнього існування, момент припинення.

Умови чинності правочинів

1. Щодо змісту правочину. Зміст не повинен суперечити цивіль­ному законодавству та моральним принципам суспільс­тва.

2. Щодо цивільної дієздатності суб’єктів правочину. Правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний об­сяг цивільної дієздатності. Порушення цієї вимоги тягне визнання правочину недійсним.

3. Щодо відповід­ності волевиявлення внутрішній волі суб’єкта правочину. Якщо воля суб’єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню (насильство, погроза, обман), то такі правочини визнаються недійсними.

4. Щодо форми правочину. При укладенні правочину обов’язкове дотримання передбаченої законом форми (грошової або нотаріальної). Порушення вимог щодо форми правочину – визнання правочину недійсним.

5. Щодо реальності правочину. Правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків. Тому правочин, вчинений без наміру створити правові наслідки, є недійсним, як фіктивний, тобто вчинений лише для виду.

6. Щодо дотримання спеціальних умов. Наприклад, правочин, що вчиняється батьками або усиновлювачами, не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх, непрацездатних дітей.