2.5 Аналогія права та аналогія закону. % Інформація

Ст.8 ЦК вказує на можливість застосування аналогії закону та аналогії права. Застосування аналогії закону можливе за таких умов:

1. Відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права.

2. Вказані цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором.

3. Існують норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Якщо використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин не можливо, то застосовується аналогія права. Умови застосування аналогії права такі:

1. Відносини сторін знаходяться у сфері дії цивільного права.

2. Вказані цивільні відносини не врегульовані ЦК, іншими актами цивільного законодавства або договором.

3. Відсутні норми, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

✍ Виконайте

Практичне завдання

Ознайомлення з основними цивільними нормативними актами, офіційними і довідковими виданнями, в яких вони друкуються. Розвиток практичних навиків по вмінню користуватися нормативним актом, відшукувати в його тексті необхідні норми і правильно їх тлумачити.

? Питання для самоперевірки

1. Дайте поняття цивільного законодавства.

2. Назвіть акти цивільного законодавства.

3. Охарактеризуйте Цивільний кодекс України.

4. Як поширює дію цивільне законодавство ?

5. Яким чином договір і звичай регулюють цивільні правовідносини ?

6. В яких випадках застосовується аналогія права і аналогія закону ?

3. ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

• Прочитайте

Л – 1-2, 121, 131-133, 136, 123

3.1. Поняття й особливості цивільних правовідносин

% Інформація

Цивільно-правові відносини – це майнові та особисті немайнові відносини, врегульовані нормами сучасного цивільного права між майново відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб’єктивних цивільних прав та обов’язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Особливості цивільно-правових відносин:

а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;

б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю;

в) суб’єктивні права та суб’єктивні обов’язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

3.2. Елементи цивільно-правових відносин % Інформація

Наука цивільного права окреслює такі елементи цивільних правовідносин: суб’єкти і об’єкти, суб’єктивне цивільне право та суб’єктивний цивільний обов’язок.

Суб’єкти. Особи, які є учасниками цивільно-правових відносин – це суб’єкти. Ними можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, українські й іноземні юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єти публічного права.

Фізичним і юридичним особам як суб’єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов’язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у мо­мент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання право­здатності може встановлюватися законом залежно від досягнення фізичною особою відповідного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг ци­вільної правоздатності є однаковим для всіх фізичних осіб.

Дієздатність— це здатність своїми діями набувати для себе ци­вільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх вико­нувати та відповідати у разі їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає, за за­гальним правилом, у віці 18 років.

Правосуб'єктність — здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю право­здатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність об'єднує поняття деліктоздатності — здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій.

Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації, і припиняються також одно­часно — в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з державного реєстру.

Об'єкти цивільних правовідносин— це матеріальні та немате­ріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль­ності суб'єктів цивільного права. Об'єктами цивільних прав (правовідносин) є:

Речі– найпоширеніший об’єкт цивільно-правових відносин, оскільки за їхньою допомогою задовольняються істотні потреби громадян та організацій. До об’єктів цивільних прав віднесені і тварини, на яких поширюється правовий режим речі (ст. 180 ЦК У).

Майнояк особливий об’єкт – це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (ст.190 ЦК У).

Діїяк об'єкт цивільних прав виникають із договорів. Своєю ме­тою вони можуть мати досягнення певного нематеріального резуль­тату. Сюди відносять договори на надання послуг – доручення, ко­місія, довірче управління майном, страхування, надання юридич­них послуг тощо. Зміст цього об'єкта цивільних прав полягає у виконанні самих дій. Інша група договорів, об'єктом яких є дії, це договори підряду. Результат таких дій передбачає створення мате­ріального об'єкта внаслідок побутового обслуговування (ремонт одя­гу або взуття) або виготовлення речей за індивідуальним замовлен­ням і т. ін.

Результати духовної та інтелектуальної творчості. Ре­зультатом здійснення творчої діяльності є юридичні факти, а саме – створення творів мистецтва, телепередачі, винаходи, раціона­лізаторські пропозиції, що є об'єктами цивільно-правових відносин (ст. 199 ЦК України), а також інформація (ст.200 ЦК У).

Нематеріальні блага.До цієї групи об'єктів цивільних прав належать особисті немайнові блага фізичної особи: життя і здоров'я, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, вільний розвиток особистості, свобода та особиста недоторканність, недоторканність житла, таємни­ця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонде­нції, сім'я, недоторканність особистого та сімейного життя, таємниця свого особистого життя, вільний вибір роду занять, свобода пересуван­ня, вільний вибір місця проживання, інформація, свобода об'єднань, авторство, безпечне для життя та здоров'я довкілля, свобода творчості тощо.

Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні права та обов'язки його учасників.

Суб'єктивне цивільне право– це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільного правовідношення, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які іншими словами називають правомочностями.

Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:

1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право здійснювати самостійно фактичні та юридичні дії.

2. Правомочність вимагати — це можливість вимагати від зобо­в'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.

3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості викорис­тання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єк­тивного права.

Суб'єктивний обов'язок– це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — актив­ний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, боржник. Він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досягнення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобо­в'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтересах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утри­манні від активних дій для виконання свого обов'язку.