Фіктивні й удавані правочини

На підставі ст.234 фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Ознаки:

1. наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін;

2. відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині.

Фіктивний правочин може бути укладений у протизаконних цілях (наприклад, фальшиве дарування майна – без наміру передати право власності іншій особі, але з метою приховати його від кредиторів). Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно із ст.235 ЦК У удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Сторони, здійснюючи удаваний правочин, маскують іншу юридичну дію, іншу мету, яку вони мали насправді на увазі (наприклад, правочин видачі довіреності на автомобіль з правом його продажу може приховувати правочин купівлі-продажу цього автомобіля).

Фіктивні і удавані правочини є нікчемними і самі по собі жодних юридичних наслідків не породжують.

НІКЧЕМНІ І ОСПОРЮВАНІ ПРАВОЧИНИ		Нікчемними є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (ч.2 ст.215 ЦК). він вважається недійсним з моменту його укладення, незалежно від пред’явлення позову та рішення суду
		правочин, що порушує публічний порядок (ст.228 ЦК ); односторонній чи двосторонній правочин, щодо якого недодержано вимоги про нотаріальне посвідчення (ст.219-220 ЦК ); правочин вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів) або опікуна (ст.222 ЦК); правочин вчинений особою над якою встановлена опіка, без дозволу органів опіки і піклування (ст.224 ЦК); правочин вчинений недієздатною фізичною особою за відсутності його схвалення опікуном (ст.226 ЦК)
		Оспорюваним є правочин, недійсність якого прямо не випливає із закону, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом (ч.3 ст.215 ЦК)
		правочин, вчинений фізичною особою, яка обмежена у дієздатності за межами її цивільної дієздатності, без згоди піклувальника (ст.223 ЦК); правочин вчинений дієздатною фізичною особою, яка не усвідомлює значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст.225 ЦК); правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії) (ст.227 ЦК); правочин, який вчинений під впливом помилки (ст.229 ЦК)

✍ Виконайте

Практичне завдання

Усвідомлення поняття цивільно-правового правочину й умов його дійсності. Розгляд на підставі конкретних прикладів із судової практики найбільш типових випадків недійсності правочинів. Вирішення завдань.

? Питання для самоперевірки

1. Які підстави виникнення цивільних правовідносин ?

2. Охарактеризуйте юридичні факти.

3. Дайте поняття подіям і діям.

4. Які види правочинів ?

5. Назвіть умови чинності правочину.

6. В якій формі можуть укладатися правочини ?

7. В яких випадках правочини підлягають державній реєстрації ?

8. Які правочини є фіктивними, а які удаваними ?

9. Що таке нікчемні і заперечувані правочини ?

8. ПРЕДСТАВНИЦТВО І ДОВІРЕНІСТЬ

& Прочитайте

Л – 1-2, 106, 121, 123, 125, 131-133

8.1. Поняття, значення та сфера застосування представництва. Підстави представництва.

% Інформація

Представництво – це правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов’язана за повноваженням вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. В силу представництва виникають правовідносини:

1. між тим кого представляють і представником;

2. між тим кого представляють і третьою особою;

3. між представником і третьою особою.

Представниками і тими кого, представляють, можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Особою, яку представляють – будь-яка правоздатна особа. Представниками можуть бути фізичні особи, які мають достатній обсяг дієздатності. Юридичні особи мають право виконувати функції представника у будь-яких випадках, якщо це не суперечить їхній правоздатності, визначеній законом та їх установчими документами.

Суть представництва полягає в діяльності представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Мета представництва – здійснення представником правочинів та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Правочини, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов’язки у іншої особи – особи, яку представляють.

Сфера застосування: потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, немає за законом можливості вчиняти юридичні дії (наприклад, у разі відсутності дієздатності); коли у особи немає або фізичної можливості здійснити такі дії (наприклад, внаслідок хвороби, відсутності в місці постійного проживання), або бажання особисто реалізувати належні їй права та обов’язки; здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності (праця продавців, касирів, представництво в судах).

Представництво може виникати на підставі:

1. Договору (договірне представництво);

2. Закону (законне представництво);

3. Акта органу юридичної особи;

4. Інші підстави, встановлені актами цивільного законодавства.