Форми правочину. Державна реєстрація правочину.

Форма правочину – це спосіб вираження волі осіб, які беруть участь у ньому. Ст. 205 ЦК У передбачає такі форми:

а ) усна;

б ) письмова (проста чи з нотаріальним посвідченням);

в ) шляхом мовчання.

А. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент його вчинення. Це правочини на невелику суму, або з приводу яких рідко виникають спори:

• це правочини фізичних осіб між собою на суму, що не перевищує дванадцятикратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян;

• правочин з будь-яким суб’єктивним складом незалежно від суми, що виконуються безпосередньо під час його укладення (наприклад, договір купівлі-продажу за готівку).

Не допускається усне вчинення правочинів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Б. Письмова форма – фіксація змісту правочину в одному або кількох документах (договір підписаний усіма учасниками; кілька документів – листи, телеграми; використання телетайпного, електронного або інших технічних засобів зв’язку).

Обов’язковою ознакою письмової форми є те, що сторони власноручно вчиняють підпис на відповідальному документі. П. 4 ст. 207 ЦК У.

У письмовій формі належить вчиняти:

а ) правочини між юридичними особами;

б ) правочини між фізичними і юридичними особами, крім тих які виконуються в момент вчинення;

в ) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, громадян, крім тих, які тих, які виконуються в момент вчинення;

г ) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова.

Нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце здійснення, наміри суб’єктів правочину, його відповідальність закону та інші обставини офіційно зафіксовані нотаріусом і розглядаються як встановлені і достовірні.

Необхідність вчинення правочину в нотаріальній формі передбачена стосовно майна, що має зазначену цінність. Так, наприклад, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України включає перелік правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню. Серед них:

• договори про заставу нерухомого майна транспортних засобів;

• договори відчуження (купівля-продаж, дарування житлового будинку, нерухомості);

• договори купівлі-продажу майна державних підприємств;

• шлюбний договір;

• заповіти.

В. Ч. 3 ст. 206 ЦК допускає можливість вираження волі в правочині шляхом мовчання.

На підставі ст. 210 державній реєстрації підлягають лише ті правочини, щодо яких така вимога прямо встановлена у законі (наприклад, ст. 657 ЦК У).

Реєстрація має дві головні мети:

1. проводиться облік цивільних прав, які виникли з такого правочину;

2. має місце своєрідний додатковий контроль законності змісту правочину, дотримання порядку його укладення.

Правочин, який підлягає державній реєстрації, вважається вчиненням лише з моменту його державної реєстрації.