22.Імунна система людини.Т-і в-лімфоцити їх взаємодія та роль в імунній відповіді.

Імунна система - лімфоїдна тканина яка взаємодіє з іншими системами і робить специфічний контроль сталості внутрішнього середовища і гомеостазу. Розрізняють: 1. центральні органи - тимус, сумка в птахів, у людини кістковий мозок.2. периферичні органи- Пеєрові бляшки, лімфатичні вузли,селезінка, мигдалини і к.к. крові.

Функції вилочкової залози: продукція класу імунних клітин-Т-лімфоцитами, синтез гормонів,що впливають на дозрівання імунних клітин,фактора росту і речовин подібних до інсуліну й кальцитоніну

Іммунокомпетентні клітини - імуноцити: Т-лімфоцити (55-60%):

1. Т-кіллери - лімфоцити які руйнують чужорідні клітки (пухлини, трансплантанти) без участі антитіл і комплемнета.

2. Т-хелпери – взаємодіють з В-лімфоцитами, стимулюють їхню проліферацію і трансформацію в плазматичні клітки які утворять антитіла.

3. Т-супресори гнітять проліферацію В-лімфоцитів і продукцію антитіл. Сприяють розвитку імунологічної толерантності.

4. Т-ефектори - клітки які відповідають за клітинні реакції імунітету. Відторгненню трансплантанта, протипухлинний противірусний імунітет.

5. Т-ампіліфери - клітини підсилювачі ф-ції Т-ефекторів і ін.

6. Т-лімфоцити пам'яті - зберігають інформацію про антиген і передають її іншим кліткам.

В-лімфоцити (25-30%)- дозрівають у кістковому мозку людини. Виділяють: 1. В₁-Т незалежні беруть участь в утворенні антитіл без взаємодії з Т-лимфоцитами. 2. В₂-Т залежні перетворюються в плазматичні клітки за допомогою Т-хелперов. 3. В₃-киллеры - руйнують клітки-мішені без комплементу але за допомогою антитіл. 4. В₄-супресоры - гнітять проліферацію Т-лимфоцитов. 5. В₅-лімфоцити пам'яті.

Макрофаги - фагоцити циркулюючі в периферичній крові і тканинні макрофаги, утворюються в кістковому мозку з полипотентної стовбурної клітки, попадає в кровоток у виді моноцитів.

Імунітет - це спосіб захисту організму від генетично чужорідних речовин - антигенів екзогенного і ендогенного походження, спрямований на підтримку і збереження гомеостазу, структурної та функціональної цілісності організму, біологічної (антигенної) індивідуальності кожного організму і виду в цілому.

Розрізняють декілька основних видів імунітету.

Природжений, йди видовий, імунітет, він же спадковий, генетичний, конституційний - це вироблена в процесі філогенезу генетично закріплена, що передається у спадок несприйнятливість даного виду і його індивідів до якогось антигену (або мікроорганізму), обумовлена ​​біологічними особливостями самого організму, властивостями даного антигену, а також особливостями їх взаємодії.

Прикладом може служити несприйнятливість людини до деяких збудників, в тому числі до особливо небезпечних для сільськогосподарських тварин (чума великої рогатої худоби, хвороба Ньюкасла, що вражає птахів, віспа коней і ін.), Нечутливість людини до бактеріофагів, що вражає клітини бактерій. До генетичному імунітету можна також віднести відсутність взаємних імунних реакцій на тканинні антигени у однояйцевих близнюків; розрізняють чутливість до одних і тих же антигенів у різних ліній тварин, т. е. тварин з різним генотипом.

Видовий імунітет може бути абсолютним і відносним. Наприклад, нечутливі до правцевого токсину жаби можуть реагувати на його введення, якщо підвищити температуру їх тіла. Білі миші, не чутливі до будь-якого антигену, набувають здатність реагувати на нього, якщо впливати на них иммунодепрессантами або видалити у них центральний орган імунітету - тимус.

Набутий імунітет - це несприйнятливість до антигену чутливого до нього організму людини, тварин та ін., Що купується в процесі онтогенезу в результаті природної зустрічі з цим антигеном організму, наприклад, при вакцинації.

Прикладом природного набутого імунітету у людини може служити несприйнятливість до інфекції, що виникає після перенесеного захворювання, так званий постінфекційний імунітет (наприклад, після черевного тифу, дифтерії та інших інфекцій), а також «проіммуніція», т. Е. Придбання несприйнятливості до ряду мікроорганізмів, що мешкають в навколишньому середовищі і в організмі людини і поступово впливають на імунну систему своїми антигенами.

На відміну від набутого імунітету в результаті перенесеного інфекційного захворювання або «прихованої» імунізації, на практиці широко використовують навмисну ​​імунізацію антигенами для створення до них несприйнятливості організму. З цією метою застосовують вакцинацію, а також введення специфічних імуноглобулінів, сироваткових препаратів або імунокомпетентних клітин. Придбаний при цьому імунітет називають поствакцинальним, і служить він для захисту від збудників інфекційних хвороб, а також інших чужорідних антигенів.

Набутий імунітет може бути активним і пасивним. Активний імунітет обумовлений активною реакцією, активним залученням до процесу імунної системи при зустрічі з даним антигеном (наприклад, поствакцинальний, постінфекційний імунітет), а пасивний імунітет формується за рахунок введення в організм вже готових іммунореагентов, здатних забезпечити захист від антигену. До таких іммунореагентам отно¬сятся антитіла, т. Е. Специфічні імуноглобуліни й імунні сироватки, а також імунні лімфоцити. Імуноглобуліни широко використовують для пасивної імунізації, а також для специфічного лікування при багатьох інфекціях (дифтерія, ботулізм, сказ, кір та ін.). Пасивний імунітет у новонароджених дітей створюється імуноглобулінами при плацентарної внутрішньоутробної передачі антитіл від матері до дитини ііграет істотну роль у захисті від багатьох дитячих інфекцій в перші місяці життя дитини.

Оскільки у формуванні імунітету беруть участь клітини імунної системи і гуморальніфактори, прийнято активний імунітет диференціювати в залежності від того, який з компонентів імунних реакцій відіграє провідну роль у формуванні захисту від антигену. У зв'язку з цим розрізняють клітинний, гуморальний, клітинно-гуморальний і гуморально-клітинний імунітет.

Прикладом клітинного імунітету може служити протипухлинний, а також трансплантаційний імунітет, коли провідну роль в імунітеті відіграють цитотоксичні Т-лімфоцити-кілери; імунітет при токсінеміческіх інфекціях (правець, ботулізм, дифтерія) обумовлений в основному антитілами(антитоксинами); при туберкульозі провідну роль відіграють імунокомпетентні клітини (лімфоцити, фагоцити) за участю специфічних антитіл; при деяких вірусних інфекціях (натуральна віспа, кір тощо.) роль в захисті грають специфічні антитіла, а також клітини імунної системи.

У інфекційної і неінфекційної патології і імунології для уточнення характеру імунітету в залежності від природи і властивостей антигену користуються також такою термінологією: антитоксичний, противірусний, протигрибковий, протибактеріальний, протипротозойний, трансплантаційний, протипухлинний і інші види імунітету.

Нарешті, імунний стан, т. Е. Активний імунітет, може підтримуватися, зберігатися або за відсутності, або тільки в присутності антигену в організмі. У першому випадку антиген грає роль пускового чинника, а імунітет називають стерильним. У другому випадку імунітет трактують як нестерильний. Прикладом стерильного імунітету є поствакцинальний імунітет при введенні убитих вакцин, а нестерільного- імунітет при туберкульозі, який зберігається тільки в присутності в організмі мікобактерій туберкульозу.

Імунітет (резистентність до антигену) може бути системним, т. Е. На генералізований, і місцевим, при якому спостерігається більш виражена резистентність окремих органів і тканин, наприклад слизових верхніх дихальних шляхів (тому іноді його називають мукозальной).

Структура імунної системи. Імунна система представлена ​​лімфоїдною тканиною. Це спеціалізована, анатомічно відособлена тканину, розкидана по всьому організму у вигляді різних лімфоїдних утворень. До лімфоїдної тканини відносяться вилочкова, або зобної, заліза, кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли (групові лімфатичні фолікули, або Пейєрових бляшки, мигдалини, пахвові, пахові і інші лімфатичні освіти, розкидані по всьому організму), а також циркулюючі в крові лімфоцити. Лімфоїдна тканина складається з ретикулярних клітин, складових остов тканини, і лімфоцитів, що знаходяться між цими клітинами. Основними функціональними клітинами імунної системи є лімфоцити, що підрозділяються на Т- і В-лімфоцити і їх субпопуляції. Загальна кількість лімфоцитів в людському організмі досягає 1012, а загальна маса лімфоїдної тканини становить приблизно 1-2% від маси тіла.

Лімфоїдні органи ділять на центральні (первинні) і периферичні (вторинні).

Функції імунної системи. Імунна система виконує функцію специфічної зашиті від антигенів, що представляє собою лімфоїдну тканину, здатну комплексом клітинних і гуморальних реакцій, здійснюваних за допомогою набору іммунореагентов, нейтралізувати, знешкодити, видалити, зруйнувати генетично чужорідний антиген, який потрапив в організм ззовні або що утворився в самому організмі.

Специфічна функція імунної системи в знешкодженні антигенів доповнюється комплексом механізмів і реакцій неспецифічного характеру, спрямованих на забезпечення резистентності організму до дії будь-яких чужорідних речовин, у тому числі і антигенів.

Кооперація імунокомпетентних клітин. Імунна реакція організму може мати різний характер, але завжди починається з захоплення антигену макрофагами крові і тканин або ж зі зв'язування з стромою лімфоїдних органів. Нерідко антиген адсорбується також на клітинах паренхіматозних органів. У макрофагах він може повністю руйнуватися, але чаші піддається лише часткової деградації. Зокрема, більшість антигенів в лізосомах фагоцитів в печення години піддається обмеженою денатурації і протеолизу. Решта від них пептиди (як правило, два-три залишку амінокислот) комплексируются з експресувати на зовнішній мембрані макрофагів молекулами МНС.

Макрофаги і всі інші допоміжні клітини, що несуть на зовнішній мембрані антигени, називаються антигенпрезентуючими, саме завдяки їм Т- і В-лімфоцити, виконуючи функцію презентації, дозволяють швидко розпізнавати антиген.

Імунна відповідь у вигляді антителообразования відбувається при розпізнаванні В-клітинами антигену, який індукує їх проліферацію і диференціацію в плазмоціт. Прямий вплив на В-клітину без участі Т-клітин можуть надати тільки тімуснезавісімих антигени. У цьому випадку В-клітини кооперуються з Т-хелперами і макрофагами. Кооперація на тімусза-вісім антиген починається з його презентації на макрофаге Т-хелперів. У механізмі цього розпізнавання ключову роль мають молекули МНС, так як рецептори Т-хелперів розпізнають номінальний антиген як комплекс в цілому або ж як модифіковані номінальним антигеном молекули МНС, що придбали чужорідність. Розпізнавши антиген, Т-хелпери секретують γ-інтерферон, який активує макрофаги і сприяє знищенню захоплених ними мікроорганізмів. Хелперно ефект на В-клітини проявляється проліферацією і диференціацією їх в плазмоцити. У розпізнаванні антигену при клітинному характер імунної відповіді, крім Т-хелперів, беруть участь також Т-кілери, які виявляють антиген на тих антігенпрезентірующіх клітинах, де він комплексируется з молекулами МНС. Більш того, Т-кілери, що зумовлюють цитоліз, здатні розпізнавати не тільки трансформований, а й нативний антиген. Купуючи здатність викликати цитолиз, Т-кілери зв'язуються з комплексом антиген + молекули МНС класу 1 на клітинах-мішенях; привертають до місця зіткнення з ними цитоплазматические гранули; ушкоджують мембрани мішеней після екзоцитозу їх вмісту.

В результаті продукують Т-кілерами лімфотоксин викликають загибель всіх трансформованих клітин організму, причому особливо чутливі до нього клітини, заражені вірусом. При цьому поряд з лімфотоксин активовані Т-кілери синтезують інтерферон, який перешкоджає проникненню вірусів в навколишні клітини і індукує в клітинах освіту рецепторів лімфотоксин, тим самим підвищуючи їх чутливість до литическому дії Т-кілерів.

Співпраця в розпізнаванні і елімінації антигенів, Т-хелпери і Т-кілери не тільки активують один одного і своїх попередників, але і макрофагів. Ті ж, у свою чергу, стимулюють активність різних субпопуляцій лімфоцитів.

Регуляція клітинного імунної відповіді, як і гуморального, здійснюється Т-супрессорами, які впливають на проліферацію цитотоксичних і антігенпрезентірующіх клітин.

Цитокіни. Всі процеси кооперативних взаємодій імунокомпетентних клітин, незалежно від характеру імунної відповіді, обумовлюються особливими речовинами з медіаторнимі властивостями, які секретуються Т-хелперами, Т-кілерами, мононуклеарними фагоцитами і деякими іншими клітинами, які беруть участь в реалізації клітинного імунітету. Всі їх різноманіття прийнято називати цитокінами. За структурою цитокіни є протеїнами, а за ефектом дії - медіаторами. Виробляються вони при імунних реакціях і мають підсилює і адитивну дію; швидко синтезуючи, цитокіни витрачаються в короткі терміни. При згасанні імунної реакції синтез цитокінів припиняється.

Імунокомпетентні клітини - клітини, здатні специфічно розпізнавати антиген і відповідати на нього імунної реакцією. Такими клітинами є Т-і В-лімфоцити (тімусзавісімие і кістковомозкові лімфоцити), які під впливом чужорідних агентів диференціюються в сенсибілізований лімфоцит і плазматическую клітку.

Т-лімфоцити - це складна за складом група клітин, яка походить від полипотентной стовбурової клітини кісткового мозку, а дозріває і диференціюється в тимусі з попередників. Т-лімфоцити поділяються на дві субпопуляції: іммунорегулятори і ефектори. Завдання регуляції імунної відповіді виконують Т-хелпери. Ефекторну функціяй здійснюють Т-кілери і природні кілери. У орагнізма Т-лімфоцити забезпечують клітинні форми імунної відповіді, визначають силу і тривалість імунної реакції.

B-лімфоцити - переважно ефекторні імунокомпетентні клітини. Зрілі В-лімфоцити і їх нащадки - плазматичні клітини є антітелопродуцентов. Їх основними продуктами є імуноглобуліни. В-лімфоцити беруть участь у формуванні гуморального імунітету, В-клітинної імунологічної пам'яті і гіперчутливості негайного типу.

Макрофаги - клітини сполучної тканини, здатні до активного захоплення і перетравлювання бактерій, залишків клітин та інших чужорідних для організму частинок. Основна функція макрофагів зводиться до боротьби з тими бактеріями, вірусами і найпростішими, які можуть існувати всередині клітини-господаря, за допомогою потужних бактерицидних механізмів. Роль макрофагів в імунітеті виключно важлива - вони забезпечують фагоцитоз, переробку і представлення антигену T-клітинам.