35.Збудник чуми, його властивостi. Загальна характеристика захворювання. Фармакологiчнi препарати для дiагностики, лiкування та профiлактики.
Чума - гостра, особливо небезпечна, карантинна інфекційна хвороба з ураженням шкіри, лімфатичних вузлів, легень, септицемією й інтоксикацією. Збудник чуми належить до роду Yersinia.
Симптоми чуми залежать від форми захворювання. При ураженні легенів хворі стають високозаразливий, так як інфекція поширюється в навколишнє середовище повітряно-крапельним шляхом. При бубонної формі чуми хворі малозаразне або не заразні зовсім. У виділеннях уражених лімфовузлів збудники відсутні, або їх зовсім мало.
Лікування чуми стало значно ефективніше з появою сучасних антибактеріальних препаратів.
Шляхи зараження
Основний шлях передачі збудників - через укуси бліх (трансмісивний шлях).
Інфекція може потрапити в організм людини при роботі з хворими тваринами: забій, зняття і розбирання шкури (контактний шлях).
Збудники можуть потрапити в організм людини з зараженими продуктами харчування, в результаті їх недостатньою термічної обробки.
Від хворого з легеневою формою чуми інфекція поширюється повітряно-крапельним шляхом.
ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА ЧУМИ
Основою діагностики чуми є швидке виявлення чумної палички. Спочатку проводиться бактеріоскопія мазків. Далі виділяється культура збудника, якою заражаються піддослідні тварини.
Матеріалом для дослідження служить вміст бубон, харкотиння, кров, кал, шматочки тканини органів померлих і трупів тварин.
БАКТЕРИОСКОПИЯ
Збудником чуми (Yersinia pestis) є паличкоподібна біполярна коккобацілламі. Аналіз на виявлення чумної палички методом прямий бактеріоскопії є найбільш простим і швидким способом. Час очікування результату становить не більше 2-х годин.
ПОСІВИ БІОЛОГІЧНОГО МАТЕРІАЛУ
Культура збудника чуми виділяється в спеціалізованих режимних лабораторіях, призначених для роботи з особливо небезпечними інфекціями. Час зростання культури збудника становить дві доби. Далі проводиться тест на чутливість до антибіотиків.
СЕРОЛОГІЧНІ МЕТОДИ
Застосування серологічних методів дозволяє визначити наявність і зростання антитіл в сироватці крові хворого до збудника чуми. Час отримання результату становить 7 днів.
ЛІКУВАННЯ ЧУМИ
До початку лікування хворий госпіталізується в окремий бокс. Медичний персонал, що обслуговує хворого, одягається в спеціальний протичумний костюм.
АНТИБАКТЕРІАЛЬНЕ ЛІКУВАННЯ
Антибактеріальне лікування починається при перших ознаках і проявах захворювання. З антибіотиків перевага віддається антибактеріальних препаратів групи аміноглікозидів (стрептоміцин), групи тетрацикліну (віброміцін, морфоциклин), групифторхінолонів (ципрофлоксацин), групи ансаміцінов (рифампіцин). Добре зарекомендував себе при лікуванні шкірної форми захворювання антибіотик групи амфеніколов (кортрімоксазол). При септичних формах захворювання рекомендується комбінація антибіотиків. Курс антибактеріальної терапії становить не менше 7 - 10 днів.
Лікування, спрямоване на різні етапи розвитку патологічного процесу
Мета патогенетичної терапії - знизити інтоксикаційний синдром шляхом виведення токсинів з крові хворого.
Таксономія: Y.pestis викликає чуму; відділ Gracilicutes, сімейство Enterobacteriaceae, рід Yersinia. Збудник - Yersinia pestis.
Морфологічні властивості: грамнегативні палички, овоидной форми, фарбуються біполярно. Рухливі, мають капсулу, спор не утворюють.
Культуральні властивості.
Факультативні анаероби. Температурний оптимум + 25С. Добре культивуються на простих поживних середовищах. Ферментують більшість вуглеводів без утворення газу. Псіхофіли - здатні змінювати свій метаболізм в залежності від температури і розмножуватися при низьких температурах. Вірулентні штами утворюють шорсткі (R) колонії, перехідні (RS) і сіруваті слизові гладкі авірулентние (S) форми.
Два типу колоній - молоді і зрілі. Молоді з нерівними краями. Зрілі колонії великі, з бурим зернистим центром і нерівними краями. На скошеному агарі черга дві доби при +28 С утворюють сірувато - білий наліт, вростають в середу, на бульйоні - ніжну поверхневу плівку і хлопковідний осад.
Біохімічні властивості: фенментатівная актівнсть висока: ферментація до кислоти ксилозу, синтез плазмокоагулази, фибринолизина, гемолизина, лецитиназу, сірководень. Рамнозу, сечовину не ферментує.
Антигенна структура.
Група білково - полісахаридних і ліпополісахарідние антигенів: термостабільний соматичний О-антиген і термолабільних капсульний V, W антигени. З W-антигеном пов'язують вірулентність бактерій. Продукує фактори патогенності: фібринолізин, плазмокоагулаза, ендотоксин, екзотоксин, капсулу, V, W антигени.
Резистентність: чутливий до антибіотиків (особливо стрептоміцин), нестійкий до навколишнього середовища при високій температурі.
Патогенні властивості.
Володіє патогенним потенціалом, пригнічує функції фагоцитарної системи, пригнічує окислювальний вибух в фагоцитах і безперешкодно в них розмножується. Фактори патогенності контролюються плазмідами трьох класів. У патогенезі виділяють три основних стадії - лімфогенного занесення, бактереміі, генералізованої септицемії. Мають адгезини і інвазіни, низькомолекулярні протеїни (інгібують бактерицидні фактори), ентеротоксин. Частина факторів контролюється плазмідами вірулентності.
Клінічні особливості: Інкубаційний період - кілька годин до 8 діб. Розрізняють локальні - шкірно-бубонна, бубонна; зовнішньо-дисеміновані - первинно-легенева, вторинно-легенева і кишкова; генералізована - первинно-септична, вторинно септическая форми чуми. Регіональна лимфоаденопатия, ентероколіти, реактивні артрити, спондиліт, лихоманка.
Епідеміологія: Чума - класичний пріродноочагових зооноз диких тварин. Основні носії в природі - бабаки, ховрахи, в міських умовах - щури. У передачі збудника - блохи тварин, здатні заражати людину.
Імунітет: клітинно-гуморальний, обмежений по тривалості і напруженості.
Лабораторна діагностика:
Бактеріоскопічне дослідження. З досліджуваного матеріалу готують мазки, фарбують за Грамом і водним розчином метиленового синього. Бактерії чуми є грамнегативні палички овоидной форми Бактеріологічне дослідження. Досліджуваний матеріал засівають на чашки з поживним агаром. Посіви інкубують при 25 ° С. Первинне вивчення посівів проводять через 10год. До цього терміну з'являються колонії, які утворені вірулентними R-формами. Мало- і авірулентние бактерії формують S-форми колоній. Ідентифікацію чистої культури проводять по морфології бактеріальних клітин, характеру росту, антигенних та біохімічними властивостями, чутливості до специфічного фагу і біопробі.
На бульйоні бактерії утворюють плівку; ферментують багато цукру до кислоти, індолу не утворюють, желатин НЕ розріджують. Містять груповий термостабільний соматичний антиген і специфічний термолабільних капсульний ан¬тіген.
Біопроба. Проводиться для виділення чистої культури з матеріалу, забрудненого сторонньої мікрофлорою. Найбільш чутливими лабораторними тваринами є морські свинки, яким матеріал вводять підшкірно. Внутрішньочеревно матеріал вводять в тому випадку, якщо він не забруднений іншими бактеріями. Після загибелі тварин відзначають патологічні зміни органів і проводять бактеріологічне дослідження
Експрес-методи лабораторної діагностики:
1.Іммунофлюоресцентний метод дозволяє виявити присутність збудника як в патологічному матеріалі, так і в об'єктах довкілля (вода, повітря), а також у харчових продуктах і ектопаразитах. З цією метою використовують люмінесцентну видоспецифических протичумну сироватку, люмінесцентні протівокапсульную і протівосоматіческую сироватку.
2.РПГА - для виявлення антигенів бактерій в матеріалі за допомогою стандартної протичумної сироватки, антитіла якій навантажені на еритроцити.
Лікування: антибіотики -стрептоміцін, препарати тетрациклінового ряду.
Профілактика: специфічна профілактика - жива ослаблена чумна вакцина EV. Є суха таблетована вакцина для перорального застосування. Для оцінки імунітету до чуми (природного постинфекционного і вакцинального) може застосовуватися внутрішкірна алергічна проба з Пістинь.
Чумний бактеріофаг - при ідентифікації Y.pestis.
Чумна суха вакцина - висушена жива культура Y.pestis вакцинного штаму EV, використовується для профілактики чуми.
Методи виявлення вiрусiв в культурах клiтин, їх оцiнка, цитопатична дiя вiрусiв (ЦПД).
у куриному ембріоні:1) по загибелі ембріона;
2) відставання (або затримка в розвитку);3) по крововиливах і осередках некрозу на хорион алатоїсной оболонці;4) по реакціїгемаглютинації (РГА) - це склеювання еритроцитів під впливом вірусів, які мають гемаглютинуючі властивості.Механізм РГА: на поверхні деяких складних вірусів є особливі рецептори - гемаглютиніни. Віруси адсорбуються на поверхню еритроцитів, завдяки гемаглютинінам вони викликають склеювання еритроцитів і утворення осаду з нерівним краєм. У нормі еритроцити осідають, характер осаду - рівний край.Оцінка достоїнств РГА:1) РГА чітко видно в порівнянні з контролем;2) проходить швидко (1 година) у нестерильних умовах;
3) залежить від виду вірусів (віруси грипу, подагри, віспи) та від виду еритроцитів і (наприклад, вірус грипу склеює еритроцити людини і курок).
Недоліки РГА: 1) не універсальна реакція (не всі віруси мають гемаглютиніни).
Висновок: РГА пройшла, отже, ми виявили вірус, який мас гемаглютинуючі властивості. Титр вірусів у РГА 1/32 - це найбільше розведення вірусу, що викликає РГА.
ІІІ. В культурах клітин:І) по кольоровій індикаторній реакції - живі клітини змінюють рН і колір індикатора, а мертві не змінюють;2) по цитопатогенній дії вірусу (ЦПД) - спостерігаємо при малому збільшенні мікроскопа.
Види ЦПД:A) повна деструкція (руйнація) клітин — наприклад, ситеровіруси,B) часткова деструкція:a) осередкова;b) гроноподібна - аденовіруси;c) утворення симпластів або синцитіїв - це злиття уражених клітин між собою (наприклад, віруси кору, паротиту, ВІЛ, респіраторно синтиціальний вірус RS).
C) проліферації - це необмежене розмноження клітин - онкогенні (пухлинні) віруси.
3) по утворенню бляшок - це зона руйнації клітин під дією одного вірусу (умовно). Для одержання бляшок культуру покривають тонким шаром агара або бентоніта (бенгоніт — це глина, має властивості геля, її застосування для вірусних бляшок вивчив В.П.Широбоков. Гель мішає поширенню вірусів, тому утворюються окремі зони загибелі клітин - бляшки). Метод якісний і кількісний;
4) по реакції гемадсорбції — РГ адсорбції — це адсорбція еритроцитів на поверхню клітин, уражених вірусами (гемадсорбуючими).
Механізм РГ адсорбції:Складні віруси при виході з клітини змінюють її мембрану - відбувається відбруньковування. До цих змінених місць можуть прикріплюватися еритроцит (наприклад, парамексовіруси).
5) по утворенню вірусних включень — це ділянки клітини, у яких відбувається обмеження репродукції вірусів. Включення забарвлюються інакше, ніж цитоплазма (наприклад, включення Бабеша-Негрі в нейронах при сказі).
Про розмноження вірусів у культурі тканини можна судити по цитопатичної дії (ЦПД):
деструкції клітин, зміни їх морфології, формуванню багатоядерних симпластів або сінтіція в результаті злиття клітин. в клітинах культури тканини при розмноженні вірусів можуть утворюватися включення – структури, не властиві нормальним клітинам. Включення виявляються в забарвлених за Романовським-Гімза мазках із заражених клітин. Вони бувають еозинофільні і базофільні. По локалізації в клітині розрізняють: цитоплазматические, ядерні,
змішані включення. Характерні ядерні включення формуються в клітинах, заражених вірусами герпесу (тільця Каудрі), цитомегалії і поліоми, аденовірусами, а цитоплазматичні включення – вірусами віспи (тільця Гварніері і Пашена), сказу (тільця Бабеша-Негрі) та інші.
Про розмноження вірусів у культурі тканини також можна судити за методом «бляшок» (негативних колоній). При культивуванні вірусів в клітинному монослое під агаровим покриттям на місці уражених клітин утворюються зони деструкції Моносем. Так звані «стерильні плями», або бляшки. Це дає можливість не тільки визначити число віріонів в 1 мл середовища (вважається, що одна бляшка є потомство одного віріона), а й диференціювати віруси між собою по феномену бляшкообразрованія. Наступним методом, що дозволяє судити про розмноження вірусів (тільки гемагглютинирующих) в культурі тканини, можна вважати реакцію гемадсорбції. При культивуванні вірусів, що володіють гемагглютінірующей активністю, може відбуватися надлишковий синтез гемагглютининов. Ці молекули експресуються на поверхні клітин культури тканини, і клітини культури тканини набувають здатність адсорбувати на собі еритроцити – феномен гемадсорбції. Молекули гемаглютиніну накопичуються і в середовищі культивування, це призводить до того, що культуральна рідина (в ній накопичуються нові віріони) придбає здатність викликати гемаглютинацію.
Найбільш поширеним методом оцінки розмноження вірусів у культурі тканини є метод «кольорової проби». При розмноженні в живильному середовищі з індикатором незаражених клітин культури тканини внаслідок утворення кислих продуктів метаболізму вона змінює свій колір. При репродукції вірусу нормальний метаболізм клітин порушується, кислі продукти не утворюються, середа зберігає початковий колір.