Стрептококи

Являють собою грампозитивні клітини округлої форми, які розташовуються парами або ланцюжками. При зростанні мікроорганізмів у живильному середовищі рідкої консистенції утворюються довгі ланцюжки мікробів. Дані бактерії є нерухомими, що не утворять спори. Для деяких різновидів (наприклад, пневмокока) характерне утворення полісахаридної капсули.

Представники роду Streptococcus утворюють сферичні або овоїдні клітини. У препараті розміщуються у вигляді ланцюга різної довжини або у вигляді диплококів. Ці бактерії грам позитивні, спор не утворюють, нерухомі, деякі види мають капсулу, здатні утворювати L-форми.

Факультативні анаероби, деякі мікроаерофіли, віддають перевагу анаеробним умовам. Краще ростуть на наявності 5% СО₂. Стрептококи більш вибагливі де живильних середовищ. Ростуть на середовищах із додаванням крові, сироватки, асцитичної рідини, вуглеводів.

Класифікація. Стрептококи належать до піогенних коків, що пов'язано з основним патогенним видом S. pyogenes збудником гнійних, септичних процесів, oо викликав не тільки спорадичні, але й групові захворювання.

Захв. людини. Стрептококи можуть викликати такі ж різноманітні гнійно-септичні інф, як і стафілококи (фурункули, абсцеси, флегмони, панариції, сепсис, остеомієліт тощо). Але вони можуть спричиняти й інші захв., не властиві стафілококам - скарлатину, ревматизм, бешиху тощо. Проникаючи в кров жінок при пологах, вони викликають післяпологовий сепсис. Зеленящі стрептококи викликають ендокардит. Анаеробні і фекальні стрептококи спричиняють ентероколіти, беруть участь у р-тку карієсу зубів. Проникаючи в тканину зуба, вони руйнують дентин і обтяжують перебіг процесу.

Мікробіологічна діагностика. Матеріалом для дослідження служать слиз із рото- та носоглотки, гній, рановий вміст, кров, мокротиння, сеча. Його засівають на цукровий бульйон і кров’яний агар. Бактеріологічне дослідження проводять так само, як і при стафілококових інфх. Виділені чисті культури ідентифікують за їх морфологічними ознаками, характером гемолізу, біохімічною активністю, що дає змогу визначити окремі види. Обов’язково досліджують чутливість до антимікробних препаратів. Проводять і серологічні реакції.

Щоб краще й точніше ідентифікувати виділені гемокультури стрептококів колонії з кровяного агару рекомендують відсівати на простий МПА, молоко з метиленовим синім, жовчний бульйон (або жовчно-кровяний агар).  Гемолітичні стрептококи серогрупи А не ростуть на простих і жовчних середовищах, не знебарвлюють метиленовий синій у молоці.  Ентерококи добре ростуть на агарі з жовчею.  Далі різні види стрептококів можна диференціювати за біохімічними властивостями.  Але біохімічні ознаки стрептококів не є постійними, щодо деякої міри знецінює використання цих тестів.

Гній, рановий вміст, слиз із зіва та носа, зібрані ватними тампонами, а також харкотиння, ліквор, сечу тощо сіють на кровяний агар.  Матеріал наносять на середовище в невеликій кількості а потім петлею чи шпателем розсівають його легкими штрихами по всій поверхні.  Не рекомендують втирати досліджуваний матеріал в агар.

Культуральні властивості.  За типом дихання - факультативні анаероби, хоч є окремі види із сильним анаеробізом.  Оптимальна температура для їх культивування - 37 °С.  На простих середовищах не ростуть.  Вирощують їх на глюкозному бульйоні та кров’яному агарі.  У рідких середовищах утворюють осад, бульйон залишається прозорим.  За характером росту на кров’яному агарі  стрептококи поділяють на три типи: β-гемолітичні, утворюють навколо колоній зони гемолізу; α-гемолітичні - навколо колоній непрозорі зеленуваті зони; γ-негемолітичні стрептококи. 

Клінічна картина.  Стрептококи можуть викликати такі ж різноманітні гнійно-септичні інфекції, як і стафілококи (фурункули, абсцеси , флегмони, панариції, сепсис, остеомієліт тощо). 

Профілактика і лікування.  Стрептококи, особливо групи А, як і багато років тому, високочутливі до пеніциліну та еритроміцину.  Деякі види резистентні до тетрациклінів.  Аміноглікозиди підсилюють бактерицидну дію пеніциліну.  Досить ефективні й сульфаніламідні препарати, але до них легко виробляється резистентність.  Загальні методи профілактики стрептококових інфекцій, в основному, такі ж, як і при стафілококових.  Специфічні методи профілактики і терапії досконало ще не розроблені.

89. Віруси грипу: структура, методи культивування. Реакція вірусній гемаглютинації.

Віруси – неклітинні форми живих істот, які характеризуються малими розмірами, відсутністю власних білоксинтезуючих та енергієгенеруючих систем, а також облігатним внутрішньоклітинним паразитизмом.

Віруси (Від лат. virus — отрута) — неклітинні форми живих організмів^[1] , які складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білковоїоболонки, зрідка включаючи інші компоненти (ферменти, ліпідні оболонки тощо). Віруси займають екологічну нішу облігатних внутрішньоклітиннихпаразитів, розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їхній ферментативний апарат і переключають клітину на синтез зрілих вірусних часток — віріонів.

За ступенем небезпеки для людини віруси поділяють на чотири групи. До першої групи належать збудники гарячки Ебола, Ласса, Марбурга, Мачупо, натуральної віспи, до другої входять арбо- і аренавіруси, віруси сказу, гепатитів А і В, ВІЛ. До третьої групи належать віруси грипу, поліомієліту, енцефаломіокардиту, вісповакцини. Четверта група представлена адено-, корона-, герпес-, рео- та онковірусами. Цей поділ певною мірою умовний, так як внаслідок генетичної мінливості можуть з’являтися штами вірусів з підвищеною вірулентністю.

Структура вірусів. Окрема вірусна частинка одержала назву віріон. Він складається з однієї молекули нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) та білкового футляра, що її оточує, – капсида. Разом вони формують нуклеокапсид. Капсиди утворені з білкових субодиниць (поліпептидів), які називаються капсомерами. Їх кількість стабільна для кожного виду вірусів і використовується як таксономічна ознака. Віруси з таким типом будови називають простими.

До них належать найдрібніші з патогенних вірусів людини: поліовіруси, аденовіруси, ­паповавіруси.

 Проте більшість вірусів має ще одну оболонку – суперкапсидну, яка містить ліпіди. Вона пронизана вірусспецифічними білками-глікопротеїдами, які на поверхні оболонки утворюють особливі стуктури, що називаються шипами. Такі віруси називають складними або оболонковими. Структурною одиницею суперкапсидної оболонки є пепломер. До них належать віруси сказу, герпесу, грипу, енцефалітів, імунодефіциту людини та ін.

Усі відомі ДНК-геномні віруси ­мають складні капсиди (аденовіруси, герпесвіруси, парвовіруси), а також деякі віруси, що містять РНК – пікорнавіруси, тогавіруси.

У віріоні зі спіральною симетрією молекула нуклеїнової кислоти закручена разом із капсомерами в тугу спіраль. Такий тип симетрії мають віруси мозаїчної хвороби тютюну, грипу, кору, епідемічного паротиту та ін.

Класифікація вірусів. В основі сучасної класифікації вірусів лежать ознаки, що характеризують тип нуклеїнової кислоти, їх морфологію, особливості репродукції, антигенні властивості тощо:

(1)  Тип нуклеїнової кислоти, її структура, стратегія реплікації

(2) Розміри, морфологія, симетрія віріону, число капсомерів, наявність суперкапсиду. 

(3) Наявність специфічних ферментів, особливо РНК- і ДНК-полімераз, нейрамінідази

(4) Чутливість до фізичних і хімічних агентів, особливо ефіру

(5) Імунологічні властивості

(6) Природні механізми передачі

(7) Тропізм до господаря, його тканин і клітин

(8) Патологія, формквання включень

(9) Симптоматологія захворювань.

За своїм ступенем небезпеки для людини віруси поділяють на чотири групи.

 І група:  збудники гарячки Ебола, Ласа, Марбурга, Мачупо, натуральної віспи, а також вірус гепатиту В (мавп).

 ІІ група -  арбовіруси, деякі аренавіруси, віруси сказу, віруси гепатиту А і В людини, ВІЛ.

 ІІІ група -  віруси грипу, поліомієліту, енцефаломіокардиту, вісповакцини.

ІV група -  аденовіруси, коронавіруси, герпесвіруси, реовіруси, онковіруси.

Методи лабораторної діагностики вірусних інфекцій

Лабораторна діагностика вірусних інфекцій може здійснюватись за двома основними напрямками. Перший – виявлення та ідентифікація вірусів або їх компонентів в організмі хворого (вірусологічна діагностика). Другий напрямок – виявлення специфічних противірусних антитіл у сироватці крові (серологічна діагностика). Оскільки антитіла з’являються не зразу після проникнення вірусів в організм, а потім їх титр протягом деякого часу зростає, діагностичну цінність має визначення приросту титру антитіл. Саме тому всі імунологічні реакції ставляться з парними сироватками, перша з яких береться у хворого на початку захворювання, а друга – через 2-3 тижні. Оскільки застосування цього методу практично підтверджує перенесення захворювання, його ще називають ретроспективною діагностикою. Практично для всіх вірусних інфекцій реакції, які використовуються з цією метою, вважаються позитивними, якщо в досліді виявлено чотирикратний і більше приріст титру антитіл.

Третя група методів – експрес-діагностика вірусних інфекцій. Використання цих чутливих і надійних імунологічних тестів дозволяє значно прискорити лабораторну діагностику захворювань.

Виявлення вірусів. Для виділення вірусів, необхідних для подальшого їх дослідження з метою ідентифікації, дуже важливо провести правильний забір, швидке транспортування матеріалу до лабораторії, раціональний вибір тест-системи (курячі ембріони, культури клітин, лабораторні тварини).

Для вірусологічного дослідження матеріал краще збирати у перші дні захворювання. Від правильного його забору залежить хід подальшого вірусологічного дослідження. Залежно від проявів хвороби досліджуваним матеріалом може бути кров, змиви з носо- і ротоглотки, харкотиння, рідина з пухирців, спинномозкова рідина, сеча, фекалії, шматочки органів і тканин людини, отриманих при дослі­дженні трупів, матеріал від лабораторних тварин тощо. Одержаний матеріал необхідно зберігати за умов збереження активності вірусів. Тому його слід тримати (заморозити) при температурі -20 °С. Для транспортування вірусів можна використати термоси, які заповнюються сухим льодом.

До родини Orthomyxoviridae (orthos - правильний, myxa - слиз) належать віруси грипу А, В, С. Вірус грипу має сферичну форму, його розміри 80-120 нм. Геном утворений однонитковою РНК, яка складається з восьми фрагментів. Вона оточена білковим капсидом. Нуклеокапсид має спіральний тип симетрії. На зовнішній, суперкапсидній оболонці у вигляді шипиків розміщені гемаглютинін (Н) і нейрамінідаза (N). Гемаглютинін забезпечує адгезію вірусу на епітеліальних клітинах верхніх дихальних шляхів і його проникнення в цитоплазму. Нейрамінідаза має ферментативні властивості й сприяє виділенню новоутворених вірусів із клітини. Обидва глікопротеїни (N i H) мають виражені антигенні властивості. За внутрішнім нуклеопротеїдним антигеном розрізняють три типи вірусів грипу - А, В, С, які можна визначити в РЗК. У вірусу типу А людини є три різновидності гемаглютиніну (Н1, Н2, Н3) і дві - нейрамінідази (N1, N2). Залежно від їх комбінацій, виділяють підтипи вірусів грипу А H1N1, H2N2, H3N2. Їх визначають у реакції гальмування гемаглютинації (РГГА) з відповідними сироватками. Вірус грипу А дуже мінливий. У середньому ч/з 10 років з’являється новий антигенний варіант, що призводить до виникнення чергової глобальної епідемії захв. Віруси грипу легко культивуються в курячих ембріонах і різноманітних культурах клітин. Максимальне накопичення вірусів відбувається ч/з 2-3 дні. У зовнішньому середов. вірус швидко втрачає інфекційність ч/з висушування. При низькій t в холодильнику зберігається протягом тижня, при -70° С - значно довше. Нагрівання призводить до його інактивації ч/з кілька хвилин. Під впливом ефіру, фенолу, формаліну швидко руйнується. Грип характеризується масовістю захворювань, які можуть охопити 10-50 % населення. Такі спалахи грипу А виникають кожні 1-2 роки в зимовий період. Епідемії грипу В реєструються кожні 3-4 роки. Резервуаром вірусу є хворі люди і вірусоносії. Проте в природі віруси можуть тривалий час перебувати в організмі свійських і диких тварин і птахів. Людина заражається повітряно-краплинним шляхом. Інкубаційний період триває 1-2 дні. Віруси перебувають у носоглотці за 1-2 дні до початку хв. і стільки ж після появи перших симптомів. У цей час людина найбільш заразна при чханні, кашлі, розмові. Вірус може проникати в кров і розноситись по тканинах і органах. У патогенезі захв. важливу роль відіграє інтоксикація й дія нейрамінідази, яка зменшує в’язкість слизової плівки, оголюючи рецептори епітеліальних клітин. Це сприяє розповсюдженню вірусів у трахею й бронхи, ушкодженню миготливого епітелію, проникненню вторинної мікрофлори - стафілококів, стрептококів, пневмококів. клебсієл та ін. В такому разі виникають такі ускладнення як пневмонія, бронхіт, плеврит, отит, менінгіт, енцефаліт. Важливу роль в постінфекційному імунітеті відіграють SIgA, інтерферон, антитіла проти гемаглютиніна й нейрамінідази. Несприйнятливість до вірусу грипу типу А триває 1-2 роки, типу В - 3-5 років, типу С - протягом усього життя. Лабор. діагностика проводиться з метою виділення вірусів шляхом зараж. змивом із носоглотки курячих ембріонів або клітинних культур та їх ідентифікації за допомогою РІФ, РГГА, РН з використанням специфічних протигрипозних сироваток. Для експрес-діагностики використовують ІФА, РІФ. Серологічні дослідження проводять за методом парних сироваток у РЗК, РГГА, ІФА та ін. Для специфічної профіл. грипу виготовлені різноманітні інактивовані вакцини: віріонні, субодиничні та їх комбінації. Застосовують живі вакцини. Проте їх ефективність досить низька. Для пасивної профіл. використовують протигрипозний Ig. Із лікувальною метою застосовують інтерферон, ремантадин, а при бактеріальних ускладненнях - АБ й сульфаніламідні препарати.

Культивування і репродукція:

Віруси грипу культивуються в курячих ембріонах і в культурах клітин. Оптимальною середовищем є курячі ембріони, в амніотичної і аллантоісной порожнинах яких вірус репродукується протягом 36-48 ч. Найбільш чутливими до вірусу грипу є первинні культури клітин нирок ембріона людини і деяких тварин. Репродукція вірусу в цих культурах супроводжується слабовираженним ЦПД, що нагадує спонтанну дегенерацію клітин. Віруси грипу адсорбуються на глікопротеїнових рецепторах епітеліальних клітин, в які вони проникають шляхом рецепторно-го ендоцитозу. У ядрі клітини відбувається транскрипція і реплікація вірусного генома. При цьому зчитувальні окремі фрагменти РНК у вигляді м-РНК транслюються на рибосоми, де відбувається синтез вірусоспецифічні білків. Після реплікації вірусного генома формується фонд вірусних РНК, який використовується при складанні нових нуклеокапсидов.

Грип - гостре респіраторне захворювання людини, яке має тенденцію до епідемічного розповсюдження. Характеризується катаральним запаленням верхніх дихальних шляхів, лихоманкою, вираженою загальною інтоксикацією.

Вирусологический метод диагностики

Материалом для исследования смывы из носоглотки, выделения из носа, которые принимают сухими или влажными стерильными ватными тампонами в первые дни заболевания, мокроты. Вирусы можно обнаружить в крови, спинномозговой жидкости.

О положительной реакции (наличие вируса в материале) свидетельствует оседания эритроцитов в виде зонтика.При наличии в материале вируса, который имеет гемаглютинуючи свойства, его титруют с помощью развернутой РГА, определяя титр гемаглютинуючои активности.С помощью этой реакции определяют титр гемаглютинуючого вируса - наибольшее разведение материала, которое еще дает реакцию гемагглютинации. Это количество вируса принимают за одну гемаглютинуючу единицу (ГАО).

https://vse-zabolevaniya.ru/mikrobiologija/virusy-grippa-gripp.html

серологічне дослідження

Реакція гальмування гемаглютинації

Реакцію гальмування гемаглютинації можна ставити в пробірках (макромш тод) або в спеціальних планшетах для імунологічних ісследованій.Реакція вважається позитивною при утворенні компактного, щільного осаду еритроцитів з рівними краями.

Експрес-діагностика