62.Мікоплазми, їх основні властивості. Патологія мікоплазмової природи. Препарати для діагностики.

Мікоплазми – найдрібніші вільноживучі бактерії розміром 0,3-0,8 мкм, що не мають клітинної стінки і оточені тільки цитоплазматичної мембраною. В даний час мікоплазми відносяться до класу Mollicutes, який поділяється на 3 порядку, 4 сімейства, 6 родів і близько 100 видів. Найбільше значення має підродина Mycoplasmataceae, яке включає 2 роду – рід Mycoplasma і рід Ureaplasma.

Хвороби, що викликаються мікоплазмами, називаються мікоплазмоз. У клінічній практиці виділяють мікоплазмози респіраторні (M. pneumoniae – основний збудник респіраторного мікоплазмозу), урогенітальні (збудники запальних захворювань урогенітального тракту – M. hominis, M. genitalium, U. urealyticum). M. incognitos виділяється при генералізованому процесі, M. fermentas відіграє істотну роль у розвитку клінічних проявів СНІДу. Мікоплазми є мембранними паразитами, прикріплюючись до клітки господаря, вони можуть тривалий час розмножуватися і персистувати в макроорганизме, змінюючи метаболізм інфікованих клітин. Тривале персистування мікоплазм в організмі людини може проявитися процесами, інфекційна природа яких довгий час піддавалася сумніву (хвороба Крона, артрити, малигнизация та ін.).

Морфологічні та тинкторіальних властивості. Мікоплазми – прокариотические мікроорганізми, що мають лише одну ліпопротеїнову мембрану, в якій містяться стероли. Тому мікоплазми вимагають додавання в поживні середовища як фактор росту холестеролу. Мембрана виконує функції і клітинної стінки, і цитоплазматичної мембрани. Відсутність клітинної стінки визначає поліморфізм, осмотичну чутливість, здатність проходити через бактеріальні фільтри, а також нечутливість до лікарських речовин, подавляю- щим синтез клітинної стінки (пеніцилінів та ін.).

Мікоплазми можуть мати паличкоподібну, коккоподібних, ниткоподібну, а також ветвящуюся форму. За Грамом забарвлюються негативно. Суперечка і капсул не утворюють.

Культуральні властивості. Мікоплазми – факультативні анаероби. Температурний оптимум 37? С. Дуже вимогливі до живильних середовищ, ростуть на складних середовищах, що містять дріжджовий екстракт, а також екстракти серця і мозкової тканини, сироватку, стероли, вуглеводи та ін. Мікоплазми ростуть повільно. На щільних середовищах через кілька днів утворюють дрібні круглі колонії з піднятим центром, що нагадують яічніцуглазунью. Можливо культивування на клітинних культурах і курячих ембріонах. Зростання ингибируется специфічними імунними сироватками.

Біохімічна активність у мікоплазм низька, деякі види здатні ферментувати вуглеводи з утворенням кислоти.

Фактори патогенності мікоплазм досить різноманітні. До них відносяться складно влаштовані полярні адгезіновие комплекси (білок Р1). Освіта перекису водню і перекисних радикалів супроводжується ушкодженням мембрани клітини господаря, що викликає тісне злиття мембран при прикріпленні мікоплазм. При цьому відбувається придушення захисної функції миготливого епітелію.

Виділення ендотоксину, гемолизинов, а також секреція ферментів (фосфолипаза, АТФаза, протеаза, нуклеаза) викликають локальні клітинні руйнування.

Також у мікоплазм є капсулоподібної оболонка, що підвищує міцність мікроба і додає їм імуносупресивну активність.

Антигенна структура. Антигенами є мембранні білки, а також гліколіпіди і полісахариди. За антигенної структурі мікоплазми поділяються на види.

Екологія та резистентність. Мікоплазми широко поширені в природі, можуть перебувати в грунті, стоячій воді, паразитувати в організмі тварин і рослин.

Стійкість у зовнішньому середовищі відносно невисока. Мікоплазми чутливі до нагрівання, а також до впливу анти- септиків та дезінфектантів у звичайних концентраціях.

Мікоплазмоз- - Це інфекційне захворювання, збудниками якого є мікроорганізми з сімейства Мікоплазма. Різні представники цього сімейства здатні викликати специфічні ураження дихальних шляхів і органів сечостатевої системи. Мікоплазмоз буває урогенітальним і респіраторним. Так як симптоматика захворювання при цих формах різна, є необхідність зупинитися на кожному окремо.

Які методи використовують для діагностики респіраторного мікоплазмозу?

---полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) - виявляє характерні тільки для мікоплазми фрагементи ДНК, що містяться в слизу носоглотки і в мокроті. Це досить ефективний і доступний метод діагностики. Результат можна отримати протягом 0,5-1 години.

---культуральний метод - заснований на вирощуванні мікоплазми в спеціальному середовищі. Це найнадійніший спосіб визначити збудника хвороби, проте дослідження займає тривалий час (4 -7 днів) і є дуже трудомістким.

---імунофлюоресцентним метод (РІФ - реакція імунофлюоресценції) - виявляє специфічні антитіла (білки плазми крові), що володіють здатністю нейтралізувати мікоплазму.

---дослідження парних сироваток - виявлення специфічних антитіл до 6-го дня захворювання (перша проба) і через 10-14 днів (друга проба). Цей Метод діагностики допомагає оцінити ефективність проведеного лікування.

Як лікується респіраторний мікоплазмоз? Найбільш ефективними препаратами для лікування респіраторного мікоплазмозу вважаються препарати групи макролідів. Найбільш відомим препаратом з цієї групи є Макропен. Макропен використовується в лікуванні легеневого мікоплазмозу у дорослих, проте може використовуватися і в лікуванні мікоплазмозу у дітей старше 8-и років. Як правило, препарат добре переноситься хворими.

Урогенітальний (сечостатевої) мікоплазмоз - Інфекційна хвороба, що характеризується запальним ураженням органів сечостатевої системи. Збудниками микоплазмоза статевих органів є представники сімейства Мікоплазмачея - мікоплазма хомініс і мікоплазма уреалітікум (уреаплазма).

У діагностиці урогенітального мікоплазмозу використовуються наступні методи діагностики:

---полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) дозволяє виділити ДНК мікоплазми з сечі, сперми, секрету уретри, піхви і простати

---культуральний метод

---дослідження парних сироваток

--- іммунофлюорісценція (реакція іммунофлюорісценціі - РІФ).