Відмінності ультрамікроскопічної структури.

1. Емаль – значно тонша, слабомінералізована, містить багато пластинок і пучків, на її поверхні знаходяться багаточисленні мікротріщини і пори.

2. Дентин у ТЗ є у значно меншій кількості, колір його значно світліший, він менш мінералізований, м’якший, легше сточується і препарується. Дентинні трубочки широкі, прямолінійні. Швидкість утворення вторинного і третинного дентину значно вища. Біляпульпарний дентин практично відсутній або слабовиражений.

3. Пульпа ТЗ розташовується ближче до зовнішнього середовища. Пульпова камера широка, роги пульпи високо вдаються у тверді тканини, що створює значну небезпеку при препаруванні твердих тканин. Кореневі канали і апікальний отвір досить широкі. Сполучна тканина пульпи більш рихла, відсутній поділ на коронкову і кореневу частини. Більша кількість клітинних елементів, вміст волокон знижений.

4. Цемент утворює значно тонший шар, ніж у постійних, переважає безклітинний цемент.

5. Періодонт має меншу ступінь організації. Він утворений більш рихлою сполучною тканиною і сильно васкуляризований, заповнює досить широку періодонтальну щілину.

Препарування каріозних порожнин

Карієс зубів сьогодні являється найбільш поширеним захворюванням в світі, і проявляється тенденція до росту даної патології. Прогресуюче ураження твердих тканин зуба каріозним процесом призводить до таких ускладнень, як запалення коронкової і кореневої пульпи, ураження біляверхівкової тканини зуба, до утворення радикулярних кист і одонтогенних абсцесів, до видалення зубів, що може являтися причиною появи локальних і загальних захворювань організму.

Карієс — це локальний складний патологічний процес, що виникає після прорізування зуба, внаслідок дії комп­лексу несприятливих факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ, і проявляється порушенням обмінних процесів (мінерального, білкового та ін.) у твердих тканинах зуба з наступними деструкцією, некрозом тканин та утворенням дефекту (порожнини).

В залежності від глибини пошкодження емалі виділяють чотири форми карієсу зубів:

• каріозна пляма (macula cariosa) — початкова стадія процесу;

• поверхневий карієс (caries superficialis) – патологічний процес охоплює тільки емаль зуба;

• середній карієс (caries media) характеризується поширенням процесу на емаль і плащевий дентин;

• глибокий карієс (caries profunda) процес охоплює шар навколопульпарного дентину. Глибокий карієс при відсутності відповідного лікування може ускладнитися запаленням зубної м'якоті — пульпітом.

У залежності від локалізації виділяють:

• фісурний;

• апроксимальний;

• пришийковий карієс;

• циркулярний карієс;

• вторинний (рецидивуючий) карієс, що локалізується під пломбою чи на границі з пломбою.

В залежності від клінічної картини розрізняють гострий і хронічний перебіг карієсу. Для гострого перебігу карієсу характерний швидкий розвиток деструктивних змін у твердих тканинах зуба, швидкий перехід неускладненого карієсу в ускладнений. Поширення каріозних порожнин йде в ширину і глибину. Уражені тканини м'які, слабо пігментованні (ясно-жовтого, сірувато-білого відтінку), вологі, легко видаляються екскаватором.

Хронічний карієс характеризується повільним перебігом процесу. Поширення каріозного процесу йде в основному в площинному напрямку. Дентин твердий, пігментований, коричневого або темно-коричневого кольору.

Професор Т.Ф.Виноградова (1972) на основі великого клінічного дослідження основних показників карієсу встановила, що карієс зубів у дітей, в залежності від ступеня активності патологічного процесу, може бути компенсований, субкомпенсований і декомпенсований.

Типова локалізація карієсу на різних поверхнях зубів дала можливість дослідникам систематизувати порожнини за цією ознакою.

Найбільш відомою є класифікація Блека (Вlак, 1891), який згрупував каріозні порожнини у 5 класів.

До першого класу належать порожнини у фісурах та при­родних ямках усіх зубів зі збереженням усіх стінок навколо порожни­ни.

У другому класі об’єднані порожнини на контактних по­верхнях жувальних зубів (молярів та премолярів), а також порожнини, які пізніше поширюються на жувальну поверх­ню.

До третього класу входять порожнини на контактних поверхнях фронтальних зубів при збереженні ріжучих країв та їхніх кутів.

До четвертого класу належать порожнини, які розміщені на різцях та іклах і захоплюють частково або повністю кут коронки та ріжу­чий край.

Пятий клас об’єднує дефекти приясенної частини зуба - пришийкові порожнини.

Багато вчених до У класів по Блеку додають УІ клас – порожнини на ріжучому краї передніх і горбиках бокових зубів.

Б.Боянов у 1961 році, а також одночасно американські вчені запропонували для запису розташування дефектів скорочені позначення, які склада­ються з початкових літер назв поверхонь зубів: М - мезіальна, О - оклюзійна, Д - дистальна. Таким чином, порожнина ДО розташована на дистальній та оклюзійній поверхні зуба; МОД - на мезіальній, оклюзійній та дистальній відповідно. Складні порожнини, розташовані більш ніж на трьох по­верхнях, позначаються як МВОД (мезіо-вестибуло-оклюзійно-дистальні).

Застосування адгезивних технологій при пломбуванні каріозних порожнин привело до повної відмови від профілактичного розширення по В1аск і проведення щадящого препарування. Адгезивне препарування характеризується створенням мінімального обсягу порожнини, екскавацією розм'якшеного дентину і збереженням неураженої емалі, що залишилася.

Для клінічного використання при проведенні реставрації зубів адгезивними матеріалами Донський Г.І. із співавт. запропонував й апробував модифікацію класифікації В1аск, де виділяються підкласи в залежності від розмірів каріозного руйнування.