ББКХО Б61І

Присвячується відомому вченому правознавцю України доктору юри­дичних наук, професору Сокуренку Володимиру Гавриловичу.

Рекомендовано до друку Вченою радою

юридичного факультету Академії праці і соціальних відносин

(Протокол № 1 від 25 серпня 1999 р.)

Рецензенти:

Гордуз М. О- доцент, декан юридичного факультету Черкаського інституту управління.

Капелюшний В. П.- доцент, декан юридичного факультету Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України.

Маноха О. Є- академік, доктор філософських наук, професор, на­чальник кафедри Національної академії внутрішніх справ України.

Михайленко П. П.- академік, доктор юридичних наук, професор Національної академії внутрішніх справ України.

Біленчук П. Д., Гвоздецький В. Д», Сливка С. С

Б611 Філософія права: Навчальний посібник / П. Д. Білен­чук, В.Д. Гвоздецький, С. С. Сливка; За ред. П. Д. Бі-ленчука,- К.: Атіка, 1999.- 208 с. ISBN 966-7714-03-9

Посібник присвячений висвітленню філософсько-правових дослі­джень, в яких обґрунтовується з позицій філософії і юриспруденції фе­номен права в його співвідношенні з категоріями свободи, волі, моралі, рівності, справедливості, закону і влади.

Цей посібник створено на основі курсу лекцій, прочитаного у 1991-1999 pp. в Національній академії внутрішніх справ України та Академії праці і соціальних відносин.

Для юристів-викладачів, науковців і практичних працівників, сту­дентів і аспірантів юридичних вузів і факультетів, а також філософів, соціологів, політологів, економістів, спеціалістів інших галузей - гумані­тарних знань, а також для тих, хто цікавиться філософсько-правовими проблемами.

ББКХО

© Видавництво «Атіка», 1999 © П. Д. Біленчук, В. Д. Гвоздецький, ISBN 966-7714-03-9 С. С. Сливка 1999

ВСТУП

На всіх етапах свого історичного буття людина завжди прагнула осмислити, зрозуміти, осягнути як саму себе, так і світ навколо себе, себе у світі і світ у собі. Такий вже спо­сіб людського буття. І в цьому аспекті не є виключенням і світ права. Людство здавна цікавили і цікавлять природа й сутність людських взаємовідносин, норм, правил, які ви­значають їхній характер та властивості. У колі людського осмислення завжди були й є такі поняття як «рівність», «свобода», «справедливість», «закон», зміст яких проливає зміст на специфіку природи права, його онтологічні осно­ви, цінності та значимості як у житті людини, так і суспіль­ства в цілому. Тобто ті проблеми, якими здебільшого пе­реймається філософія права з її постійним пошуком істини про право.

Сьогодення суспільного життя вимагає обгрунтування з позиції філософії і юриспруденції феномена права в його співвідношенні з категоріями волі, свободи, моралі. Тому вивчення вітчизняних і зарубіжних літературних джерел та фактичних даних діяльності законодавчої, виконавчої і су­дової влади, повинно базуватися і торкатися достатньо но­вітніх проблем політичної та інформаційно-правової дійс­ності.

Автори вважають, що книга буде корисною для вчених і практичних працівників, які працюють у сфері філософії, правознавства та інформаційних технологій, студентів і викладачів юридичних навчальних закладів і факультетів а також філософів, політологів, соціологів та спеціалістів інших галузей гуманітарних знань, а також для всіх тих, хто цікавиться філософсько-правовими проблемами.

ФІЛОСОФІЯ ПРАВА ЯК СПОСІБ ДУХОВНОГО І ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ ЛЮДИНИ В СВІТІ

Свобода полягає в тому, щоб залежати тільки від законів. Вольтер

Розділ 1. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА

ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА:

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ЗНАЧЕННЯ

ПЛАН (логіка викладу)

1. Філософія права: поняття та предмет вивчення.

2. Філософія права як наука про смисл права. Філософське осмислення правового життя суспільства.

1.1. Філософія права: поняття та предмет вивчення

Філософсько-правова проблематика на сцені філософсь­кої рефлексії з'являється вже в стародавній філософії. Ціле сузір'я давньогрецьких філософів: Геракліт, Демокріт, Фукі-дід і Гіппій, Антіфонт і Алкадімант, Епікур та багато ін. звертались до проблем свободи, права, закону. Щоправда, довгий час питання світу права, праворозуміння були фраг­ментарного ґатунку, окремими аспектами більш загальних тем. І лише згодом вони стають самостійними об'єктами до­слідження, здебільшого як вчення про природне право.

І тільки наприкінці XVIII ст. поняття «філософія права» з'являється завдяки ініціативи німецького юриста Г. Гуго. Оскільки термін «філософія права» набув буттєвого статусу в юридичній науці, то й сама філософія права вважалась її складовою. На думку Г. Гуго, юриспруденція повинна охо­плювати собою такі три складові: юридичну догматику, філософію права й історію права. Філософія права, за Г. Гуго, є «частиною метафізики голої можливості (цензура й апологетика позитивного права за принципами чистого розуму), частиною політики доцільності того чи іншого

правоположення (оцінка технічної та прагматичної діяль­ності за емпіричними даними юридичної антропології)».

Розробляючи філософську частину вчення про право, Г. Гуго піддав запереченню основні ідеї метафізичного вчення про право Канта, під впливом якого він був. Філо­софія, історія права, в його інтерпретації, мали антираціо-налістичний характер і спрямовані супроти природно-правових ідей розумного права.

Самостійною філософською дисципліною філософія права стає завдяки зусиллям Гегеля, який у 1820 р. видав свою знамениту працю «Філософія права», значимість якої збереглась до наших днів. Наука про право, за Гегелем, є частиною філософії. Тому вона мусить розвинути із понят­тя ідею, що репрезентує розум предмету, або, що теж саме, спостерігати власний іманентний розвиток самого предме­ту. Звідси й формується предмет філософії права: «Філо­софська наука про право має своїм предметом ідею права -поняття права та його реалізацію».

Гегель ставить перед філософією права завдання осяг­нути думки, що лежать в основі права, «осягнути те, що є, оскільки те, що є, є розум». Тобто його тлумачення предме­ту філософії права обумовлено його ж ідеями про тотож­ність мислення та буття, розумного та дійсного.

Підходи Гуго та Гегеля щодо змісту філософії права одержали подальший розвиток у філософсько-правових концепціях неогегельянства (Ю. Біндер, В. Дільтей, Р. Кро-нер, Б. Кроче, К. Парене), неотомізму (Ж. Маритен, Ж. Да-бен, Й. Меснер, А. Ауер), екзистенціалізму (В. Майхофер,-Е. Фехнер, Г. Кон, К. Коссіо), неопозитивізму (Г. Харт, О. Вайнбергер, П. Колєр, М. Пришінг, П. Штрассер) та ін.

Філософське праворозуміння мало й має відчутний вплив як на окремі філософсько-правові підходи та концепції, так і юридичну науку в цілому. З іншого боку юриспруденція, юри­дичні теоретичні положення про право, проблеми його стано­влення, удосконалення та розвитку визначають вектори філо­софських досліджень правової тематики. Подібним взаємовп­ливом і взаємодією філософії й юриспруденції відзначаються майже всі сучасні підходи до права, незалежно від того, до якої системи вони належать - юридичної науки чи філософії.

Оскільки філософсько-правові концепції XX ст. розви­ваються зусиллями філософів та юристів, то має місце де­яке розходження між ними щодо розуміння предмету, цілей та завдань філософії права.

Так, у колі загальних проблем теорії права німецького правознавця А. Кауфмана, лежать такі питання, як людина

4

5

у праві, право як міра влади, співвідношення природного права та правового позитивізму, права та моралі, подолання правового релятивізму, онтологічна структура права тощо. Французький професор права Г. А. Шварц-Ліберман фон Ва-лендорф вбачає сенс філософії права в аксіологічному під­ході до позитивного права, оскільки філософія, на його дум­ку, за своєю суттю й є встановлення ієрархії цінностей сто­совно оточуючого нас світу.

Австрійський дослідник Г. Луф в якості основних про­блем філософії права виокремлює поняття і сутність права, джерела права, дію права, співвідношення права та моралі, природне право, справедливість тощо. Іспанські правозна­вці П. Бельда і X. Ф. Лорка-Наваретт, вказуючи на важли­вість дослідження сутності права, особливу увагу зверта­ють на необхідність аналізу принципів природного права, що випливають із природи людини та вияв його зв'язку з позитивним правом.

У філософсько-правовій концепції німецького автора К. Роде філософія права, за своєю суттю, постає як історія філософії права, в якій він виокремлює три основні етапи: філософію права античності, християнську філософію пра­ва та філософію права нового часу (від Макіавеллі й до су­часних авторів, зокрема Г. Кельзона (1881-1973 pp.)).

У контексті екзистенційного підходу до права (В. Май-хофер, Е. Фехнер, К. Коссіо та ін.) основне завдання філо­софії права полягає в розумінні та тлумаченні права як ек­зистенційного явища в його розрізненні й співвідношенні з офіційним законом (позитивним правом). У цьому аспекті екзистенціине право постає як дійсне (автентичне) право (як вияв «справжнього існування», екзистенції") а закон (по­зитивне право) - як щось несправжнє, відчужене від люди­ни, а отже як таке, що суперечить його екзистенційній сут­ності, як знеособлена об'єктивована форма вияву «недійс­ного існування».

У неопозитивістській концепції (О. Вайнбергер, П. Ко-лєр, П. Штрассер) філософія права охоплює аналіз струк­турних проблем права, загальні юридичні поняття й основ­ні теоретичні проблеми правової науки, теорію справедли­вості й юридичне вчення про методи.

З точки^ зору представників неотомізму (Ж. Маритен, Ж. Дабен, И. Месснер тощо), філософія права має вивчати природне право, що онтологічно притаманне людині з часів її творення Богом, тобто яке походить від вічного закону, що є джерелом усіх інших законів і загальним законом сві-тобуття. Тож природне право розглядається ними як іде-

альний порядок людських дій, а тому йому мусить відпові­дати позитивне право та його застосування на практиці.

Узагальнюючи вищеназвані підходи і позиції щодо змі­сту філософії права, зазначимо, що предметну сферу сучас­ної філософії права визначають проблеми природи і сутно­сті права, його специфіка і особливості, співвідношення права з іншими соціальними нормами, питання сенсу, місця і значення права в системі філософського вчення про світ, людину, форми та норми соціального життя, про методи пізнання, систему цінностей тощо.

Буття права передбачає й охоплює собою правову ви­значеність й упорядкованість світу людського буття, пра-ворозуміння та правовий підхід до основних стосунків, форм, інститутів і установ у суспільному житті людей.

Тому предметна сфера філософії права традиційно охо­плює й проблеми філософії держави. Держава, як відомо, встановлює, підтримує та проводить у життя норми права, забезпечує їх загальнообов'язковість можливістю застосу­вання відповідного державного примусу. Щоправда сфера філософського правоаналізу не обмежується лише законо­давчою, правозахисною діяльністю держави. До кола філо­софсько-правового інтересу відносяться і такі проблеми як право та держава, людина - суспільство - держава, правові форми реалізації функцій держави, держава як правовий інститут, нація - право - держава, правова держава як реа­лізація ідей домінування права тощо.

Основний сенс предметного калейдоскопу філософії права у концентрованому вигляді формують у вигляді про­блеми розрізнення та співвідношення права і закону, яка репрезентує собою ту предметну сферу і теоретичний прос­тір, у межах якого вся проблематика праворозуміння (від поняття права до правового розуміння закону та держави) може бути адекватно осмислена і змістовно розгорнута у вигляді послідовного філософського вчення.

Проблема розрізнення і співвідношення права та закону має визначальне значення для будь-якого теоретичного по­слідовного праворозуміння. В онтологічному аспекті розрі­знення права та закону (у різних його варіантах), відпові­даючи на запитання, що таке право, дозволяє розкрити об'єктивні сутнісні властивості права, лише наявність яких у законі дозволяє характеризувати його як правове явище, тобто як явище, що відповідає сутності права, як зовнішній прояв і реалізацію правової сутності.

У теоретико-пізнавальному аспекті ця концепція висту­пає необхідною гносеологічною моделлю теоретичного

6

7

осягнення й виразу знань та істини про закон у вигляді пе­вного поняття права.

В аксіологічному аспекті ця концепція розкриває об'єк­тивну природу та специфіку цінностей права, яке як особ­лива форма належного, мета і ціннісне начало визначає цін­нісно-правове значення фактично даного закону та держави.

Таким чином, концепція розрізнення права та закону забезпечує процес переходу від простої, буденної гадки про право як про якусь суб'єктивну владну його даність у ви­гляді фактичного закону до істинного знання про право, його об'єктивні властивості, природу й сутність та адеква­тні й неадекватні форми його прояву, а тому й визначає предметну сферу філософії права.

Як самостійна теоретична дисципліна загальнонауково-го статусу і значення (подібно до теорії держави і права, соціології права, історії правових і політичних вчень тощо) філософія права виконує низку суттєвих загальнонаукових функцій методологічного, гносеологічного, аксіологічного характеру. У взаємозв'язку з іншими видами та засобами вивчення права вона є найвищою духовною формою пі­знання права, осягнення й утвердження його сенсу, ціннос­ті та знання в життєдіяльності людини і людства в цілому.