2.13, Громадянське суспільство

як гарант соціальної свободи особи ¹

Поняття «громадянського суспільства», як сили яка протистоїть авторитарному потенціалу державної влади, активно почали розробляти в XVIII ст. Ж-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск'є, Г. Гегель. У нашій країні цим питанням займався К. О. Неволін в 30-х роках XIX ст. У його дослі­дженні витоками такого суспільства вважався той архаїч­ний стан, коли люди, що вийшли з родоплемінного союзу, стають один по відношенню до одного самостійними, але задовольняючи тільки окремі свої потреби, залежать де­якою мірою від інших людей. Це спонукає їх вступати в різного роду відношення і взаємодії, в результаті чого ви­никає громадянське суспільство яке має такі ознаки:

І. Громадянське суспільство складається з вільних, су­веренних індивідів, тобто громадян, що означає:

а) свободу кожного члена суспільства як людини;

б) рівність його з кожним іншим в основних правах і

обов'язках;

в) самостійність кожного члена суспільства.

Ці риси громадянського суспільства, розроблені І. Кан­том можуть існувати лише за умови: відсутності відчужен­ня людини від засобів виробництва за рахунок існування персоніфікованої власності (акціонерної, приватної, індиві-

¹ Написано спільно з //. В. Заяць.

дуальної). Власність забезпечує ліквідацію розриву між працею людини та винагородою за цю працю. Це і є основ­ним фактором забезпечення свободи особи і початком гро­мадянського суспільства, так як без можливості людини самостійно забезпечити своє духовне і матеріальне існу­вання, ні про яку свободу як початок громадянського сус­пільства, мови не може бути.

Економічна свобода створює існування іншої соціаліс­тичної свободи (духовної, ідеологічної та інших), яка в свою чергу зворотно впливає на економічну свободу. Звідси витікає інша риса свободи в громадянському суспільстві:

г) наявність плюралізму в усіх сферах матеріального і духовного життя. Життя багатогранне. Індивід сам вибирає сфери і форми участі в ній. Без цього не можна забезпечити його свободу. Він повинен мати можливість самовизначати як йому хазяйнувати, чим займатися у вільний час тощо. Звідси витікають слідуючі умови свободи.

д) наявність свободи громадян у створенні об'єднань для реалізації своїх потреб. Одна людина не може задово­ льнити свої потреби. Тому для їх реалізації вона доброві­ льно за власною ініціативою об'єднується з іншими людь­ ми. Це означає що з точки зору її організації та форми гро­ мадянське суспільство є система самооб'єднань громадян: муніципальних комун (громад), благодійних фондів, коо­ перативних об'єднань, клубів за інтересами, релігійних та інших організацій і союзів, які відображають різні інтереси в сферах виробничого, соціального, духовного життя. Пер­ вісно соціальною ланкою громадянського суспільства є сім'я. Вона- джерело духовної соціальної, економічної активності людей, їх об'єднань у різні групи для захисту своїх власних сімейних інтересів. Рішення в цих само- об'єднаннях громадянського суспільства приймаються не тільки за принципом «більшості», але й на основі консен­ сусу, тобто узгодження розбіжності сторін до взаєморозу­ міння. Це необхідно для забезпечення інтересів меншості, для максимально можливої свободи кожного члена грома­ дянського суспільства. До того ж, історія свідчить, що ін­ коли вірною та справедливою буває точка зору не більшос­ ті а меншості;

є) наявність засобів, які підтримують свободу, рівність і самостійність індивідів. Це забезпечується за допомогою моральних і правових регуляторів. Мораль є регулятивною системою, яка створюється і забезпечується самими грома­дянами, а не якоюсь організацією чи зовнішньою силою. Для громадянського суспільства, яке є самоорганізованою

60

61

системою, можливий тільки такий внутрішній регулятор відношень, тобто створений самими громадянами, який відображає їхні потреби і самими громадянами забезпече­ний. Основними категоріями моралі є справедливість, чес­ність, відповідальність, обов'язок, гуманізм. Громадянське суспільство може виникнути і стабільно існувати тільки у разі наявності цих категорій у взаємовідношеннях між ав­тономними індивідами. Якщо індивіди не дотримуються цих категорій, їх взаємовідносини являють собою постійну ворожнечу. В таких умовах громадянське суспільство ви­никнути й існувати не може, навіть за умови наявності усіх інших його засад. Однак за допомогою однієї моралі немож­ливо реально забезпечити свободу діяльності індивіда. Лю­дина від природи генетично наділена агресивністю, егоїз­мом, іншими негативними якостями, перед якими мораль безсила. У даному випадку її доповнюють зовнішні регуля­тори забезпечені суспільством: правові звичаї, правові уго­ди правила суспільного життя. Якщо цього недостатньо, цю функцію виконують правові закони, створені державою і суд, який забезпечує їх реалізацію. Закони і суд є важли­вою сполучною ланкою і гарантом існування громадянсь­кого суспільства і правової держави.

2. Громадянське суспільство являє собою сукупність приватних економічних соціальних і духовних відношень між громадянами. Ця друга важлива риса громадянського суспільства означає, що ці відносини виникають між гро­мадянами з приводу задоволення їх приватних особистих благ та інтересів. Особливі мотиви в громадянському сус­пільстві є пануючими. Цим приватні відношення громадян­ського суспільства відрізняються від публічних відношень, які об'єднують людей і державу. Традиційно в громадянсь­кому суспільстві розрізняють три сфери відношень: еконо­мічну, соціальну, духовну. Сфера економіки - це відноси­ни, які існують у процесі виробництва, розподілу і обміну матеріальних благ. Соціальна сфера - це відносини, які є результатом диференціації суспільства на класи і різні со­ціальні групи. Ці відносини розвиваються в єдності з інтег­рацією суспільства в такі об'єднання як народ, нація і т. д. У духовну сферу входить культура, релігія, ідеологія, наука, мистецтво тощо.

Ця риса в громадянському суспільстві означає те, що ці економічні, соціальні і духовні відносини є пріоритетни­ми оскільки вони виникають з ініціативи самих громадян. Звідси виходить, що громадянське суспільство може вини­кнути тільки в результаті активності самих громадян, їх

62

бажання жити в злагоді і мирі, їх прагнення до матеріаль­ного і духовного добробуту та прогресу.

3. Громадянське суспільство - це діяльність по задово­ленню системи різносторонніх історично обумовлених по­треб та інтересів самими громадянами. Діяльність людей -умова існування суспільства. Вона є специфічною людсь­кою формою відношення до навколишнього світу, змістом діяльності якої є постійні інтереси і бажання людей. Ін­терес - це спонукаюча сила, яка йде від людської матері­альної чи духовної потреби, виникаючої в житті, через сфе­ру свідомості, волі до практичної діяльності для створення матеріальних чи духовних благ. Звідси витікає, якщо у інди­віда існують розвинуті потреби та інтереси, він вступає з ін­шими індивідами в суспільні відносини з приводу їх задово­лення, в результаті чого виникає громадянське суспільство, як засіб здійснення цих інтересів. Якщо інтереси не розвину­ті, громадянське суспільство може не виникнути.

Інтереси які виникають у житті людини багатогранні, їх вибір і підпорядкування для різних країн у різні історичні періоди різноманітні. Тому їх можна розділити на матеріаль­ні і духовні. Тут важливо підкреслити, що ці інтереси задо­вольняються самими громадянами та їх добровільними об'­єднаннями, що забезпечує незалежність громадянського сус­пільства від будь-яких зовнішніх сил, у тому числі й від дер­жави. Однак, повністю без держави громадянське суспільст­во існувати не може, що відбувається через такі причини:

Різноманітність інтересів диференціює людей на різні групи, які відрізняються часто протилежними інтересами. Тому, за Гегелем громадянське суспільство нагадує поле битви, де один приватний інтерес постійно суперечить ін­шому. Громадянське суспільство само не може справитися з цими конфліктами. Тільки держава може примирити роз­різнені інтереси. З цією метою громадянське суспільство формує державу, шляхом встановлення правових зв'язків і відношень, які створюють керуючі структури і визначають процедуру їх діяльності та співпраці.

Державна влада (законодавча, виконавча, судова) по­винна створювати оптимальні умови для нормального фун­кціонування громадянського суспільства, охороняти його, сприяти подоланню конфліктних ситуацій. Держава, яка слугує громадянському суспільству, є правова держава. Громадянське суспільство і правова держава - це взаємо­пов'язані явища. Одне без іншої існувати не можуть.

Окремі риси, які характеризують правову державу, зна­ходять ще в творах мислителів Древньої Греції. Значну роль

63

у формуванні концепції правової держави зіграли Д. Локк, Ш. Л. Монтеск'є. Одним із головних засновників теорії пра­вової держави вважають К. Канта, який проголосив: «Дер­жава - це об'єднання багатьох людей, підлеглих правовим законам». Сам термін «правова держава» утвердився в німе­цькій юридичній літературі в першій половині XIX ст. у пра­цях К. Т. Велькера, Р, Моля та ін. У Росії теорія правової держави почала розроблятися з середини XIX ст. Значний вклад в її розвиток на початку XX ст. внесли українські вчені Б. А. Кистяківський, С. О. Котляревський та ін. У 30-ті роки ця теорія в нашій країні була офіційно визнана неправиль­ною і знову почала розроблятися лише в 80-х роках.

Виходячи з сучасних поглядів, правова держава харак­теризується трьома групами ознак, суттєвих рис: організа­ційно-владних, нормативно-правових, комплексних (орга­нізаційно-правових).

Владно-організаційний аспект характеризує спосіб створення державної влади, організацію і функціонування державного механізму.

Правова держава з цієї точки зору повинна мати сліду­ючі ознаки:

Джерелом державної влади є народ (ст. 5 Конституції України (1996 р.)). Він шляхом виборної чи прямої демок­ратії формує органи влади. Виключно народ має невідчу-жене право визнавати і змінювати форми та зміст свого державно-правового життя створювати інститути держав­ної влади (інститут президенства, парламентаризму та ін.). Одне з основних прав людини - ставити над собою ту вла­ду, яка забезпечує реалізацію її інтересів. Наявність таких конституційних гарантій, які дають можливість у будь-який час самому народу змінити антинародну владу - свідоцтво існування правової держави.

Панування права (верховенство права) в управлінні державними і громадянськими справами. Це означає, шо влада здійснюється не шляхом наказних методів чи інших командно-адміністративних засобів, а правовим шляхом, тобто в чітко визначених правом формах і методах.

Наявність розподілу державної влади. Правова дер­жава означає відсутність якої-небудь абсолютної влади, вт. ч. і державної. Державна влада в Україні здійснюється тільки на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Тому відповідно до конституційних положень ор­гани української законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конститу­цією межах і відповідно до законів України.

4. Наявність ефективної правоохоронної системи. Маєть­ся на увазі правове, кадрове і матеріальне забезпечення суду, прокуратури, та інших органів які охороняють і забезпечу­ють права громадян. Особливо важливим серед них є суд, який втілює в своїй діяльності принцип рівності сторін, не­залежності, змагальності, права оскарження прийнятого рі­шення. Причому, діяльність суду правової держави розпо­всюджується на всі правові суперечки. Значне місце в право­охоронній системі правової держави займають правоохоронні органи, які запобігають правопорушення, забезпечують умови реалізації прав і обов'язків громадян, здійснюють їх захист.

5. Відповідальність правової держави перед громадян­ським суспільством. Це означає, що держава в особі винних посадових осіб повинна нести моральну і юридичну відпо­відальність за їх рішення і дії, які призвели до шкоди су­спільству.

Нормативно-правова характеристика правової держави включає процедуру створення права, його якість, зміст, принципи діяльності. Ця друга група характеристик вклю­чає слідуюче:

Наявність законодавчих органів і процедур, з допо­могою яких створюються правові закони. Для того, щоб правильно відображати інтереси суспільства в законах, не­обхідне існування демократичної системи виборів законо­давчих органів. Ця система повинна бути такою, щоб виби­рались інтелектуально розвинуті, юридично підготовлені, масштабно мислячі культурні представники всіх соціаль­них груп суспільства. Процедура підготовки закону повин­на бути гласною, з участю максимальної кількості фахівців.

Верховенство правових законів у регулюванні суспі­льних відносин. По-перше, в сферах суспільного життя, що підлягають правовому регулюванню, повинні панувати тіль­ки закони, а не підзаконні вузьковідомчі акти (накази, інст­рукції і т. д.). Правовий закон найбільш повно виражає ін­тереси суспільства, чого не скажеш про підзаконні відомчі нормативні акти. Вони нерідко виражають тільки свої власні відомчі інтереси, при цьому на свій власний розсуд тлума­чать і самі закони. По-друге, у разі суперечності закону і під-законного нормативного акту безсумнівно повинен діяти тільки закон. По-третє, правовий закон не може бути відмі­неним чи мінятися, чи бути зупиненим підзаконним актом. В-четвертих, відомі підзаконні акти повинні відповідати і слугувати тільки законам, а не своїм власним уподобанням.

3. Непорушність суверенних прав і свободи громадян. Кожна людина має невід'ємні, дані їй від народження пра-

64

3 9-334

65

ва і свободи: право на життя, на особисту недоторканість і т. д. Ці права і свободи не даються ніякою державою, ні­яким законом. І отже не можуть бути взяті чи обмежені ними. Держава лише з допомогою права, в певних невели­ких межах може регулювати процес їх реалізації.

4. Наявність нормативно-правових гарантій, які закріп­ ляють і забезпечують реалізацію прав і свобод громадян. Ці гарантії є сукупністю матеріальних і процесуальних норм, насамперед конституційних, які:

а) фіксують у законах основні права і свободи;

б) закріплюють механізм їх реалізації;

в) передбачають правовий механізм захисту і віднов­ лення прав, які порушені;

г) закріплюють юридичну рівність громадян перед за­ коном;

д) визначають організацію і функціонування органів які сприяють реалізації і охороняють права і свободи гро­ мадян.

5. Конституція гарантує і забезпечує за допомогою ор­ ганів законодавчої, виконавчої і судової влади надзвичайно важливий демократичний правовий принцип, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто в сфері громадянського права, в сфері приватно­ правових відносин, де громадяни в стосунках між собою і стосунках з державними органами виступають як рівнопра­ вні суб'єкти, повинен діяти принцип: «Дозволено все, що прямо не заборонено законом». Тільки на основі цього принципу громадяни можуть реалізувати всю різноманіт­ ність існуючих інтересів. У сфері публічного права, особ­ ливо у взаємодії державних відносин органів із громадя­ нами діє зворотний принцип: «Дозволено тільки, те, що вказано в законі», чим у правовому порядку обмежується влада державних органів. Дозволений принцип регулю­ вання особливо суворо повинен діяти в сфері діяльності правоохоронних органів, які мають значні повноваження і їх довільне використання може призвести до порушен­ ня основних прав і свобод громадян (ст. З Конституції України).

Третя група характеристик правової держави розкриває взаємні дії в правовій державі організаційно-владних і нормативно-правових рис. їх можна назвати організаційно-правовими чи комплексними. До них належать:

І. Висока правова культура суспільства і особи - одна з важливих рис правової держави. «Для того, щоб жити в

66

праві,- писав відомий юрист О. С. Алексеев, необхідно, насамперед, щоб це право жило в нас». Висока правова культура суспільства - це розвинутість всіх правових ін­ститутів: законодавства, правотворчої та правореалізуючої діяльності; правового захисту особи. Правова культура міс­тить знання права, його повагу, уміння правильно реалізу­вати правові знання; на практиці, безумовне виконання гро­мадянами правових заборон і обов'язків. Висока правова культура співробітників правоохоронних органів означає:

а) знання основних правових категорій і принципів, побу­ дови системи законодавства, доскональне знання правових норм, які відносяться до сфери їх професійної діяльності;

б) повага існуючого права, солідарність з ним; в) наявність навиків і вміння реалізовувати право; г) висока правова ак­ тивність; д) ввічливе і уважне відношення до громадян, які звертаються в державні установи.

Стійкість конституційного порядку. Під цим мається на увазі стабільність організації і діяльності органів держави і стійкість основних прав і обов'язків громадян, які обумов­лені Конституцією.

Зв'язаність правом діяльності держави та її органів.

Правова держава неможлива без зв'язку діяльності дер­жавних органів правом та принципами Конституції. Для за­конодавчих органів це означає, що формулювати законодав­чі норми вони повинні виходячи з загальносоціального пра­вила, тобто існуючих у даному суспільстві категорій добра, справедливості, свободи гуманізму. Після прийняття норм закону законодавець повинен наслідувати тисячолітньому юридичному принципу: «Закони зв'язують тих, хто їх про­понує». Для органів виконавчої влади це означає, що вони керуються, по-перше, тільки правовими законами, а не влас­ними відомчими нормами, що особливо актуально сьогодні для правових органів. Судові органи, за римською юридич­ною аксіомою: «Що пропущено законом, не пропустить доб­росовісність судді», повинні реалізувати правові закони вра­ховуючи загальносоціальні та загальносвітові здобутки пра­ва. Ця риса означає також закріплення за допомогою закону правового статусу і процедури роботи всіх державних органів.

4. Наявність високого рівня правопорядку та законнос­ ті. Мало мати чудові закони, навіть правові. Треба, щоб вони реалізувались на практиці, втілювалися у життя, трансформувалися у правопорядок, який є ціллю існування законів громадянського суспільства, правової держави.

Правопорядок досягається посередництвом законності, яка являє собою безумовну реалізацію духу та букви пра-

3 ^і

67

вових законів у всіх випадках на які ці закони розраховані. При цьому важливо акцентувати увагу на виконанні не тільки закону, але й насамперед, духу закону, тобто на його змісті, значенні, істинній волі законодавця. Формальне і буквальне наслідування тексту закону без урахування його змісту, духу, реальної життєвої ситуації може бути причи­ною надзвичайної жорстокості і сваволі. «Вище право -вища несправедливість»,- говорив з цього приводу Цице­рон. Для правоохоронних органів у правовій державі пови­нен діяти інший римський юридичний принцип: «Там де цього явно вимагає справедливість, необхідно допомогти». Звичайно, при цьому не можна виходити за межі правових законів. Однак виходячи з гуманного призначення для пра­воохоронних органів, на першому місці їх діяльності має бути забезпечення реальних прав і свобод конкретних гро­мадян, а не формальне виконання законів.

Законність у правовій державі доповнюється високою юридичною дисципліною, яка є точним дотриманням і ви­конанням Конституції України, Законів України. Необхід­но підкреслити, що юридична дисципліна є категорією, яка підлегла законності.

Названі три групи ознак правової держави та грома­дянського суспільства тісно взаємопереплетені, взаємопо­в'язані, взаємообумовленІ. Тому для формування України як правової держави необхідний одночасний, пропорційний розвиток всіх названих рис.

Контрольні запитання та завдання

Чим відрізняються норми права від інших правил поведінки?

Що слід розуміти під галуззю права, чому виникла необ­хідність у поділі законів на галузі права.

Чому Конституційне право - найважливіша галузь права?

Поясніть вираз «Закони захищають інтереси людей?»

Що ви можете сказати про відмінності між нормами моралі і права?

Що значить жити по совісті, яких людей називають совістю народу?

Як ви розумієте поняття етичної системи, чим відрізняють­ся одні етичні системи від інших?

Чому етичну систему, відому під назвою комуністичної мо­ралі, в посібнику названо штучною?

Що ви можете сказати про співвідношення релігії і моралі?

Що таке держава, коли і як вона виникає?

На які види розділяються держави за формою правління і за участю людей в державному управлінні?

Чим, на вашу думку, відрізняється конфедеративний уст­рій держави від федеративного?

Що ви розумієте під громадянством, у чому його відмін­ність від підданства?

Яким чином можна набути громадянства України?

Чому наша держава обмежує доступ до українського гро­мадянства особам іноземного походження?

Чому демократія в державах, які звільнялися від пут фео­далізму, була обмеженою?

Назвіть основні риси притаманні комуністичній тоталіта­рній державі.

Що ви розумієте під терміном «командно-адміністративна система»?

Питання для роздумів і дискусій

У чому полягає сутність права?

Норми права.

Галузі права.

Джерела права.

Чому формування загальнолюдської моралі є дуже непро­стою справою?

Що ви можете сказати про систему морального самовдоско­налення людини, запропоновану колись Григорієм Сковородою?

Що слід розуміти під автономією, яка різниця між автоно­мним утворенням і незалежною державою?

Як діляться держави у залежності від національного складу їх населення, яка форма держави найбільш поширена в сучасних умовах і чому?

Чим пояснити той факт, що імперські народи часто мають нижчий життєвий рівень, ніж населення загарбаних ними терито­рій?

Що ви можете сказати про подвійне громадянство? Яке ваше ставлення до нього?

Чому проголошення рівності всіх громадян перед законом не призводить автоматично до встановлення справжньої рівно­правності всіх громадян?

Якою була мета закону про мови, чи досяг він повністю своєї мети?

Чим, на вашу думку, відрізнялися комуністичні тоталітар­ні диктатури від фашистських?

Чому принцип розподілу влад забезпечує верховенство закону?

Чим правова демократична держава, на вашу думку, відрі­зняється від демократичних держав, які знаходилися на початко­вому етапі розвитку?

68

69

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

Держава - понад класи, нація - понад партії.

Розділ 1. ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ¹

ПЛАН (логіка викладу)

Поняття національної ідеї, її особливості та значення для формування права.

Філософсько-правові передумови зародження української національної ідеї в ІХ-ХІІІ ст.

Філософсько-правові та соціальні особливості формування української національної ідеї (II половина XVI - початок XVIII ст.).

Відродження української національної ідеї: філософсько-правовий аспект (середина XVIII - початок XX ст)

Теоретично-правові та філософські проблеми реалізації ук­раїнської національної ідеї на сучасному етапі державотворення.