6.1. Дух як філософська категорія. Ідея права

Ю. В. Тихонравов пише, що дух є не що інше, як сис­тема таких основ людської активності, які не можуть бути виведені із чистого досвіду. У цьому смислі право є, неод­мінно, моментом духу, оскільки воно, хоча й пов'язане з досвідом більше, ніж всі інші людські установки, за жод­них обставин не може бути виведене із чистого досвіду, але завжди є скоюване під тиском цього досвіду перетворення чисто духовних, цілком внутрішніх основ людської актив­ності. У цьому контексті ідеальні першооснови права є за-гальнозначимим предметом філософії права. Ідеальні пер­шооснови права признаються в ролі предмету філософії права, на відміну від загальної теорії права як формально-позитивістського вчення про діюче право,- а також від со­ціології права. Вивчення ідеальних першооснов права вва­жалось головним завданням у більшості напрямів філософії права. Тому головне завдання філософії права - осмислити універсальні, загальнолюдські основи права, тобто такі ос­нови, які викликають право до життя у будь-яких культур­них ситуаціях. Саме ці ідеальні основи і складають, у ре­зультаті, предмет філософії права. У цьому зв'язку доречне питання про співвідношення ідеї права і права як ідеї. Тому головне питання полягає в тому, що первинне - ідея права чи само право (74, с 51-52).

Якщо під духом філософи розуміють ідеї, то слід визна­чити належність їх певним суб'єктам. Тобто, якщо дух нале­жить Творцеві Всесвіту, то це Абсолютний Дух, якщо дух

109

належить людині, то - це відносний дух. Абсолютний Дух міститься у духовному праві, в абсолютній духовності. Від­носний дух поєднаний із природним, живим та позитивним правом. Але критерієм такої єдності є Абсолютний Дух.

6.2. Поняття духу права

Вперше проблема духу права розглядається давньорим­ськими юристами, згодом - видатним французьким полі­тичним мислителем Шарлем Монтеск'є у його основопо­ложній праці «Про дух законів».

Німецький філософ Гегель у працях «Феноменологія духу», «Наука логіки», «Енциклопедія філософських наук», «Філософія права» та ін. ґрунтовно розкрив поняття су­б'єктивного духу (проблема волі), дійсного духу (питання договору, злочину і покарання законом), об'єктивного духу (право, мораль), абсолютного духу, філософії духу, духу логіки, волі духу та ін. Філософ довів, що в законах відо­бражається національний характер певного народу, ступінь його історичного розвитку тощо. —

Що ж слід розуміти під духом?1_ГІо-пергие, дух людини -це її світогляд, ідеї, віра, сподівання, думки, творіння і взагалі власна атмосфера. Це означає, що дух вічний, безсмертний, він притаманний лише одній конкретній людині. По-друге, дух - це внутрішній вияв людини, її моральна та інтелекту­альна розвиненість. Причому дух сильніший від самої людини і проявляє себе не одразу, а через тривалий час. Створені лю­диною матеріальні речі повністю їй не належать, а дух - це її власність. Тобто кожна людина має право на власний дух. Відсутність духу у людини характеризує її негативно.^

Для філософії права важливо з'ясувати поняття духу права, який виявляється в природі. Всесвіті, законах та різ­них нормативних документах. Адже закони творять юрис­ти, члени суспільства, а право є відображення природи, ве­личі духу народу. Звідси можна зробити висновок, що дух законів - це внутрішній вияв законів, їх структура та певна сила регулювання суспільних відносин.(_Iq6to дух права відображає зміст природного права і законів^ правові по­чуття юриста спрямовані, передусім, на сприйняття духу законів і права в цілому. Звідси виникає необхідність роз­межувати поняття духу права і духу законів.

Звичайно, з одного боку дух права складається із духу законів. Але тут є кілька застережень. Зокрема, не кожен закон заслуговує на всенародне схвалення, на корисність та

по

цінність. Тому в деяких його приписах, а інколи в цілому законі відсутній здоровий дух. Також, крім законів, дух права формує сам рівень духовності, моральності суспіль­ства, оскільки закони приймаються постійно і, як правило, цілковито нові, що не дає можливості стверджувати про вичерпність законів щодо конкретного моменту. Тобто правотворчість завжди відстає від моралетворення, що на практиці відображається стійкою відсутністю норм право­вого регулювання суспільних відносин. Та, зрештою, з роз­витком суспільства завжди з'являються нові прецеденти, що вимагають появи нових правових норм.

Існує істотна різниця між духом закону і буквою закону. Так, буква закону відображає обов'язковий припис поведінки особи, незважаючи на її внутрішню реакцію, а дух закону спрямований на відображення ідей законодавця. Тобто дух закону є значно складнішим від букви закону, хоча вони одне одного доповнюють. У цілому дух закону виражає історично зумовлену мету букви закону. Всупереч духу права часто при­ймаються відомчі нормативні акти, спрямовані на суб'єктивне тлумачення закону. У такому випадку дотримуються букви закону, а дух права змінюють або взагалі ігнорують.