4.5. Загальнообов'язковість права та його забезпечення

Із вольової і нормативної природи права випливає_й ін­ша його найбільш істотна ознака, специфічна особливість, характерна внутрішня властивість,- чагапьнообов'ячк-овість (33, с 179). Але загальнообов'язковість не повинна харак­теризуватись волевою владністю держави.

Справа в тому, що юридичний позитивізм робить особ­ливий наголос на владність права, забезпечуючи тим самим правовий диктат держави. На перший погляд у цьому немає нічого шкідливого, особливо коли мова йде про захист прав і свобод людини. Однак, владність права передовсім направлена на_захист державних інтересів, нехтуючи суетіі-льними, ПриПцьому добре захищеними стають високі дер­жавні посадові особи. Ми розглядаємо загальнообов'язко­вість права як внутрішню потребу людей, як духовний сти­мул до правомірної поведінки.

Свідоме, добровільне та вільне виконання правових приписів все більшою кількістю громадян супроводжується звуженням сфери дії державного примусу. У міру зростан­ня ролі переконання у виконанні правових приписів все рідше приходиться використовувати заходи примусу з ме­тою забезпечення реалізації права. Юридичний обов'язок перестає відігравати роль сили, яку нав'язують особистості ззовні (33, с. 186). Туту кожній людині «спрацьовує» внут­рішній імператив обов'язкової поведінки, як внутрішнє спонукання.

Щоб забезпечити вищевикладену загальнообов'язко­вість права держава повинна організувати відповідну робо-ту з питань правовргп «иупйяння Т^лк-ррмя виховання на природному праві виробляє у людини внутрішній імунітет ставлення її до правопорядку у своїй державі. ~~)

Контрольні запитання та завдання

Сформулюйте сутність права.

Які ви знаєте методи пізнання правових явиш?

Що таке загальнообов'язковість права?

Питання для роздумів і дискусій

Потреби, інтереси і правоутворення.

Нормативність права.

Регулююча функція права.

100

Знання законів полягає не в то­му, щоб пам'ятати їх слова, а в тому, щоб розуміти їх смисл. Цицерон

Р о з д і п 5. СТРУКТУРА, ЕЛЕМЕНТИ, ЦІЛЕ І ЧАСТИНА У ПРАВІ

ПЛАН (логіка викладу)

Співвідношення окремого, особливого і загального у праві.

Ціле і частина у праві та їх взаємодія.

Поняття структури та елементів у праві.

Структура права та питання законодавчої техніки.

Мета у праві та прогнозування.

Право як реалізація свободи. Поняття свобідної волі.

5.1. Співвідношення окремого, особливого і загального у праві

Проблема окремого, особливого та загального у праві завжди турбувала науковців. Адже на основі цих понять грунтується все вчення про право. Однак для глибокого ро­зуміння потрібно використовувати філософські методи.

£Так під окреміш у праві слід розуміти одиничне право­ве явище, сукупність властивостей якого визначає його специфіку і тим самим відрізняє від усіх інших явищ (пра­вових і неправових). Загальне у праві - це єдність усіх пра­вових явищ, яка виражена у схожості чи спільності їх влас­тивостей, зв'язків та відносин. Тоді особливе у праві відо­бражає саме таку єдність загальних і окремих правових проявів у конкретній дійсності, яка стосується не будь-яких^а лише певних правових норі\уЗЗ, с 231-237).

^Зазначимо, що окреме, особливе та загальне дає можли­вість насправді пізнати сутність права, виявити закономір­ності його виникнення, побудувати перспективу розвитку права.р*

Співвідношення окремого, особливого і загального у праві має логічну структуру. Так, піднесення особливого у загальне у праві передбачає виявлення внутрішньої спіль­ності й єдності між особливими проявами правових явищ. Грунтуючись на цій спільності і виходячи з неї, виявляється можливим розкрити відмінність один від одного особливих

форм правових явищ і тим самим показати об'єктивну різ­новидність форм прояву права як цілого. Однак не всяка сутність окремого, яка дозволяє відрізнити одне одиничне правове явище від іншого. Так, будь-яка правова норма є загальним правилом поведінки і юридично обов'язкова до виконання. Відмінність між нормами права виявляється на рівні особливого, оскільки при конкретному їх прояві стає очевидним не тільки різний зміст кожної з них, але і різна ступінь спільності даних правил поведінки, а також різна ступінь їхньої юридичної сили («ієрархія» правових норм) (33, с 238-239).

Між окремим, особливим і загальним у праві існують взаємопереходи. Більше того, грані між ними настільки рухомі, що одне й теж правове явище у залежності від ас­пекта розгляду, від того, у зв'язку з якими іншими явищами воно вивчається, може виступати в різних якостях. Те, що є окремим в одному відношенні, може стати особливим чи загальним в іншому відношенні, і навпаки. Аналізуючи співвідношення окремого, особливого та загального слід мати на увазі, що їхнє значення зовсім не рівнозначне. Так, історична необхідність правового розвитку виражається передусім у загальному й особливому, в той же час як в окремому може проявитися і випадковість, яка не відміняє цієї необхідності загального й особливого в праві, хоча має певний вплив (33, с 240-241).