3.2. Взаємодія права

з іншими соціальними нормами

Студенти повинні пам'ятати, що тут йдеться про взає­модію з іншими соціальними нормами лише позитивного права, його норм.

Так, рівність, яка є принципом права, має важливе зна­чення і з точки зору всіх інших (неправових) видів соціаль-

89

них норм, інших типів соціальної регуляції, але не в ролі їх власного принципу. Мораль, релігія, естетика тощо, у їхній взаємодії з принципом рівності по суті мають справу з пра­вовою засадою і принципом. При цьому можна виділити два взаємозв'язані аспекти такої взаємодії:

відповідне моральне, релігійне, естетичне і т. д. від­ношення (розуміння, сприйняття, оцінку, домагання, засто­сування) до даного правового принципу;

визнання і вираження у праві даного відношення -домагання (морального, релігійного тощо) з урахуванням специфічних особливостей та вимог самого принципу пра­вової рівності (рівна міра, всезагальний масштаб і т. п.) (54 с 81).

(ТРозглядаючи ці два аспекти, слід наголосити, що є дві форми усвідомлення: духовне і матеріальне. Ці форми сві­домості мають велике значення для панування позитивного права в суспільстві, якість забезпечення прав і свобод гро­мадян тощо. В цілому, як зазначає В. С. Нерсесянц, до про­блеми співвідношення і взаємодії позитивного права з ін­шими видами соціальних норм потрібен юридичний підхід (54, с 83), який збалансує необхідне та потрібне, призведе до загальної правової свідомості.

3.3. Негативний феномен права -зрівнялівка

Між видами власності і правом є вічний антагонізм, суть якого полягає в економічній зрівнялівці. Позитивне право до цього не має жодного відношення, оскільки така штучність насаджується державою, владою.

^Зрозуміло, що кожна людина є від природи вільною і має право на індивідуальну, приватну власність. Це при­родне право кожної особи, що й відстоює позитивне пра­во. Тому існування «фактичної рівності» зводиться до зрі­внялівки на право власності, на розподіл результатів праці тощо, без врахування індивідуальних особливостей лю­дини. Така ситуація мала місце у нашій державі при соці­алізмі.

У «фактичній рівності», немає свого позитивного прин­ципу і певного позитивного змісту, у різні епохи і в різних ситуаціях вимогу «фактичної рівності» розуміє різні речі в залежності від того, яке історично конкретне право і фор­мально-правова рівність заперечується цією вимогою. На-

90

віть зрівнялівка у виробництві і розподілі, в праці і спожи­ванні визначає загал ьнорегулятивне значення зрівнялівки в силу фундаментального і вирішального характеру цих сфер суспільного життя для всіх інших сфер і всіх членів суспі­льства в умовах тотального «одержавлення» виробничих сил і багатства країни, яка стає «одною конторою, одною фабрикою» з єдиною «фабричною дисципліною» (54, с 85).

3.4. Дозволи та заборони у зрівнялівці та праві

Протилежність права та зрівнялівки чітко проявляється у разі порівняння дозволів і заборони зрівнялівки з право­вими заборонами і дозволами. Дозволи і заборони - два основних способи регуляції поведінки людей. У будь-якій сфері життя офіційно признаний порядок, виражається шляхом тих чи інших загальнообов'язкових норм-дозволів і норм-заборон. І цілком природно, що ця нормативна сто­рона суспільних відносин стала у теперішніх умовах од­нією з тих актуальних проблем, яка вимагає нового осмис­лення та вирішення в руслі переходу від зрівнялівки до права (54, с 86).

Дозволи і заборони зрівнялівки, з однієї сторони, і пра­вові дозволи та заборони, з іншої, істотно відрізняються один від одного за своїм змістом і смислом. На жаль у су­спільній думці зрівнялівка часто ототожнюється з принци­пом правової рівності і недоліки зрівняльної регуляції пе­реносяться на право, підкріплюючи тим самим фальшивий образ «права» та сповідуючи правовий нігілізм, що особли­во недоречно у сучасних умовах, коли вимагається свідо­мий рух від зрівнялівки до права.

Характерні для зрівнялівки тип, способи і система норм примусової регуляції - незважаючи на їхню мімікрію під право, зловживання його словником і формами виразу — є антиподами правового регулювання. Зрівнялівка своєю «фактичною рівністю» спотворює смисл самого принципу рівності, знищує рівні для всіх міри які тільки і можуть бу­ти подані у праві, призвані, гарантовані і захищені право­вим законом (54, с 87).

На відміну від обмеження дозволів і широких заборон, які диктуються зрівнялівкою, правові дозволи і заборони призвані виразити і гарантувати всім членам суспільства максимально можливу на даному етапі його розвитку рівну

91

для всіх міру свободи. Вибір дозволів або заборон як спо­собів і режимів правової регуляції залежить від потреб, ме­ти та завдань такої регуляції на відповідному етапі суспіль­ного розвитку, специфіки об'єкта регулювання, характеру та змісту правової політики законодавця і держави в ціло­му, степені розвинутості демократії, гласності, законності і правопорядку в країні, правових традицій, рівня правово'] культури і правосвідомості населення, суспільної думки і т. д. (54, с 90).

3.5. Чуттєве та раціональне

як філософські категорії. Критерії

почуттєвого та раціонального у праві

Пізнання реального світу відбувається чуттєвими та ра­ціональними ступенями. Так, чуттєве містить у собі образи, які дають нам наші органи чуття. Основні форми чуттєвого

ступеня річнднцд - ВІДЧУТТЯ, СПРИЙНЯТТЯ Й уЯВЛеННЯ.

У відчуттях кожен з органів чуття (зору, дотику, слуху, нюху, смаку) специфічним для нього способом .відображає окремі властивості, сторони речей (колір, звук, запах то­що). Сприйняття - це відображення властивостей предме­ту, взятого за ціле. Уявлення - наочний чуттєвого досвіду, який зберігається і відтворюється в пам'яті узагальнено.

Чуттєві образи людини, на відміну від образів, які да­ють органи чуття тварин, опосередковані соціальним до­свідом і мають внутрішню активність. Вихідною формою чуттєвого пізнання є вілчуття.Вони забезпечують .безпосе­редній зв'язок свіломості з об'єктивною реальністю, це єдиний зовнішній канап, зя пппрмогою якого ми дістаємо інформацію про навколишній світ. Вихідне посилання ма­теріалізму включає в себе наступне твердження:

У відчуттях нам дана об'єктивна реальність. Питання про природу відчуттів стало ареною непримиренної конф­ронтації між матеріалізмом, з одного боку, і суб'єктивним ідеалізмом і агностицизмом - з іншого (80, с 320).

Людина дістає інформацію шляхом природних сигналів, які йдуть від об'єктів і штучних сигналів, що передаються від суб'єкта до суб'єкта і функціонують у системі людської мови. Розвиток та удосконалення мови тісно пов'язані з роз­витком раціонального ступеня пізнання. Мова - найважли­віший інформаційний посередник між суб'єктом і суспільст­вом. У багатьох випадках людина може передати іншій лю-

дині свої знання, думки, образи лише за допомогою мови. Без неї саме оперування готовими знаннями неможливе. Аб­страктне (раціональне) мислення - це функціонування від­повідних знань (зв'язаних з реальністю через посередництво чуттєвих образів), здатних віддзеркалювати те, що недоступ­не органам чуття. В елементарних формах раціонального мислення - судженнях, поняття* ' yynRURnni - фіксуються в знаках предметні ознаки речей. Судження фіксує будь-які ознаки предмета, поняття відображає суттєві ознаки речей, тобто такі, які потрібні і достатні для розрізнення їх у пев­ному відношенні. В понятті мови концентруються, підсумо­вуються наші знання. Умпвим^ -г не чв'ячузання суджень, яке дає нове знання без звертання до показань органів чуття. Людське пізнання в цілому - це єдність чуттєвого і раціо­нального моментів. Чуттєве пізнання незалежно від логічно­го існує лише на ранніх ступенях становлення людства, або у дитини, яка ще не володіє мовою. Люди ставлять перед со­бою певні завдання і тлумачать результати пізнання на рівні раціонального мислення, а потрібну інформацію дістають за допомогою органів чуття і приладів. Зв'язок чуттєвого і ра­ціонального проявляється також у тому, що, потрапивши на недоступні органам чуття рівні реальності, абстрактне мис­лення знову забезпечує перехід до практики, тобто створює образи-проекти, які можуть бути реалізовані в практичній діяльності (80, с 322-323). Л~На відміну від чуттєвого, раціональне пізнання прони­кає у суть предметів і процесів. Форми раціонепкнпгп пі­знання - поняття, судження, умовивід дають змогу знайш . закономщності в розвиткові природи і суспільства. Вихід-

ною формою раціонального пізнання_е понятія^Поняття форма думки, в якій узагальнені внутрішні, найсуттєвіші ознаки предмета чи процесу. В понятті фіксуються законо­мірні зв'язки і відношення, в ньому повинні утримуватися загальні та особливі ознаки предмета. Поняття предмета дає змогу вирішити ті якості, які неможливо уявити при допомозі наочного образу (82, с 195).

У праві існує не чуття, а почуття. Органи чуття мають допоміжну дію, відіграють другорядну роль. Тому мова йде про «трансформацію» інформації з свідомості у почуття. Зрозуміло, що при цьому відбувається «втрата» інформації. Адже реальні умови життя накладають свій відбиток і формують відповідне почуття, яке відповідно «переробляє» правову інформацію, що перебуває у свідомості. Таку різ­ницю назвемо похибкою справедливості.

92

93

(-Почуттєві норми утворюються на основі сприйняття ду­ховних норм, моральних норм, норм позитивного права і взагалі права. Ці норми характеризують особистість людини, її індивідуальне розуміння свого призначення на світі, власне обґрунтування своєї поведінки тоцщІіСаме абстрактне мис­лення, судження, умовиводи про право що є джерелом раці­онального у праві. Тобто на основі почуття появляється вну­трішня чи зовнішня мова про право, що дає можливість судити про раціональне. Але де критерії почуттєвого і раціо­нального у даному випадку? Доцільно ввести поняття коефі­цієнту раціонального у праві.

Так, вважаємо, що коефіцієнт раціонального у праві -це відношення похибки справедливості до духовних норм. Іншими словами, щоб встановити критерій раціонального у праві, потрібно уточнити наскільки почуттєве сприймання права відповідає духовним нормам, без врахування власної свідомості (тобто ступеня своєї готовності сповідувати ду­ховне право). Звичайно, тут просочується суб'єктивізм, але не у великих масштабах, оскільки суперечки, альтернатив­ність щодо духовного права обмежена.

Отже, ми спробували вивести критерії почуттєвого та раціонального у праві, використовуючи духовні норми. Це саме можна зробити, взявши за основу моральні норми позитивного права, про правову норму. Головне, як зазна­чають дослідники, народжувана правова норма стає при­родною (розумною, раціональною) постільки, поскільки є зовнішньою формою виразу народженої нової свідомості (51, с 75).

Контрольні запитання та завдання

Сформулюйте систему видів соціальних норм.

Як взаємодіє право з іншими соціальними нормами?

У чому полягає негативний феномен права - зрівнялівка?

Сформулюйте дозволи та заборони у зрівнялівці та праві.

Питання для роздумів і дискусій

В чому полягає сутність духовних норм.

Норми позитивного права.

Що таке «фактична рівність»?

Які ви знаєте критерії оцінки почуттєвого та раціонального у праві?

Думка про право не є щось таке, чим кожний володіє безпосе­редньо: лише правильне мис­лення є знання і пізнання пред­мета, і наше пізнання має бути тому істинним.

Гегель

СУТНІСТЬ ПРАВА

Розділ 4. ЯВИЩЕ ТА

ПЛАН (логіка викладу)

Поняття сутності та явища в праві, їх взаємовідносини.

Загальний шлях пізнання права: від правових явищ до сут­ності права (і навпаки).

Потреби, інтереси і правоутворення.

Нормативність права та його регулююча функція.

Загальнообов'язковість права та його забезпечення.