1.4. Відродження української національної ідеї: філософсько-правовий аспект (середина XVIII - початок XX ст.)

/„Відродження української національної ідеї можна вва­жати з моменту введення в Україні кріпацтва. Кріпосне право посилило прагнення українців особливо до незалеж­ності, своєї державності^ Ці зусилля народу знайшли своє відображення у декабристському русі та різноманітних фі­лософсько-правових працях. Така ситуація пов'язана з на­слідками політики царизму в Україні після Переяславської угоди, долею України та її покріпаченого народу. Народ сповнений гарячої віри у нове воскресіння України, у воле­любні традиції українського народу (64, 100).

77

,/

L Важливу роль у громадському житті України першої половини XIX ст. відіграло Кирило-Мефодіївське товарис­тво (1846-1847 pp.). Вважається, що філософія української ідеї бере початок з Кирило-Мефодіївського братства - від П. Куліша і Т. Шевченка. Як підкреслював М. Хвильовий: «Ми ведемо свій родовід від Куліша^Сила цієї «українсь­кої» філософії була в конструктивному націоналізмі, в слов'янському братстві та в акценті на своїй вірі (29, 114).

Товариство розробило модель суспільства, що ґрунту­валася на принципах справедливості, рівності, свободи і братерства. Воно мало і таємну мету: створити самостійну Україну у формі Гетьманату. Що стосується особливостей майбутньої держави, то вона вбачалася президентською. Передбачалося, що на загальних виборах Законодавчих зборів обиратимуться президент і віце-президент (76, 32).

Тобто національна ідея спрямувалась від парламентсь­кого бачення Української держави до президентського. Це можна прослідкувати за напрямом національного руху.

Національний рух в Україні кінця XIX - початку XX ст., мав два чітко окреслені напрями: федералістський та самостійницький. Якщо перший, представлений Михай­лом Грушевським та його послідовниками, досить відомий, то інформація про другий лише торує собі дорогу до широ­кого загалу. Від 1905 р. під час конституційних дискусій в Російській імперії, крім проекту Михайла Грушевського стосовно децентралізації Росії, постає принципово інший документ. Націонал-радикальне крило українського руху в 1905 р. підготувало проект основного закону «Самостійної України» Спілки народу українського. Проект подано як _% підготовлений групою членів УНП чи Миколою Міхновсь-ким (76, 32-33).

Ю. М. Канигін та 3. Ю. Ткачук підкреслюють, що хоча українська історія є слабкою, неповною, тенденційною, про­те української ідеї у чіткому і повному визначенні ще немає. Те, що зробили у цьому плані великі українці - подвижники національної ідеї П. Куліш, М. Костомаров, М. Максимович, Т. Шевченко, М. Драгоманов, Л. Українка, В. Липинський, С Петлюра, Ю. Липа, М. Грушевський, В. Винниченко та ін., зіграло велику роль у становленні самосвідомості народу, його боротьбі за незалежність (29, 114). Фактично українська національна ідея стала демократичною

^Зокрема, істотний вплив на становлення української національної ідеї справив Тарас Шевченко, який у своїх віршах і поемах засуджував не тільки існуючий у Росії са­модержавний, насильницький лад, але й проголошував не-

⁷8

обхідність братерства та єдності між людьми. Це ж стосує­ться думки С. Климовського про обмеження влади монарха і визнання рівності людей, необхідність панування на землі правди та справедливості. Гуманістичні ідеї Г. Сковороди, ідеї народолюбства та демократії, що їх розвивав Я. Ко-зельський, національного звільнення, свободи, рівності та братерства. Про єдність, необхідність спільності, взаємопо­ваги, що становлять внутрішню органіку української наці­ональної ідеї, розповідає «Книга буття українського наро­ду», в якій згадується про кращі часи з історії народу України (47, 41^2).

Т~Наприкінці XIX ст. філософія та рух за реалізацію української ідеї перейшли в західні області України, які знаходилися у складі Австро-Угорщини. Почався «львівсь­кий період визвольного руху», духовним центром українсь­кої нації фактично став Львів, а в цілому Галичина, яка зробилася світочем національної ідеї. Гасла Кирило-Мефодіївського братства підхопила «Молода Галичина» Іван Франко та інші інтелігенти «австрійської України» піднесли прапор конструктивного націоналізму - прапор «незалежності» (29, 115).

Звичайно; одна зі специфік відродження української національної ідеї у Західній Україні полягала в тому, що політичний тиск австро-угорського уряду був значно мен­шим від російського. Крім того, певний вплив мала розви­нута цивілізація та демократичний дух Європи.

Індивідуальність західного П'ємонту виразна і творча. Це - одна з найцікавіших земель в історії обіч чорноморсь­ко-таврійського державного центру, князівського Києва і гетьманської Полтавщини та Чернігівщини. Тут менше від­чувається мореплавський характер української раси, зате тільки тут залишилися великокиївські традиції. Пошана до своєї аристократії зменшилася недавно, а нехіть до власної ієрархії пробуджена заледве кільканадцять літ тому. Влас­тиво, духовність цього П'ємонту була менше змінена коза­цькою традицією і мілітарним устроєм Козацької Держави XVII—XVIII ст. Насправді еволюція Галичини повільніша але лінія цієї еволюції простіша. У теперішніх часах ніяка земля не дорівнює галицькій в одній дуже важливій стабі­лізаційній позиції української духовності: витворення доб­ре вишліфованого типу українського громадянина, свідо­мого своїх прав та обов'язків, і хоч не з мальовничим, але дуже глибоким українським солідаризмом (42, 216).

Взагалі, скарбниця української національної ідеї не пере­буває у прямій залежності від різниці у змісті розробок і

79

пропозицій громадських діячів. Справа в тому, що націо­нальна ідея - це настільки широке поняття, шо воно якоюсь мірою може, звичайно, до відповідної межі, з метою обрання вірної орієнтації враховувати думки, які на перший погляд не мають рації і йдуть всупереч з основним контекстом (47,42).