7.4. Принципи та функції культурологи права

Кожна наука, грунтується на відповідних теоретичних засадах, у тому числі принципах, які допомагають кращому розумінню її змісту, визначають конкретні тенденції розви­тку тощо. Особливо це стосується культурології права як нової науки, що тільки-но розвивається.

На нашу думку, культурологія права грунтується на ос­новних спеціальних і загальних принципах. До групи спеці­альних принципів відносимо: єдність права, культури та морапі (узгоджені з духовними нормами) та необхідність (постійні вимоги) суспільства у регулюванні правовідносин. Зупинимося на характеристиці специфіки цих принципів.

Оскільки культурні норми щодо правових мають пер­винний характер, тобто існує ознака дочерності права щодо культури, то правові норми повинні постійно зазнавати своє­рідної культурної кореляції. Такою кореляцією служать, як відомо, духовні норми і моральні, узгоджені з першими.

Суть принципу єдності права, культури та моралі по­лягає у формуванні правових норм. Тобто законодавча вла­да має постійно враховувати цю єдність у процесі складан­ня законопроектів, їх обговорення та прийняття законів. Необхідно намагатись, щоб мораль (особливо загально­людські цінності) безпосередньо впливала на формування правових норм. У той же час право не повинно бути ре­зультатом псевдокультури, культурною підміною тощо. Така єдність найбільше забезпечить ефективність правово­го регулювання суспільних відносин.

Одночасно вона характеризується необхідністю систе­матичного оновлення права з урахуванням нових надбань духовної культури та її видів.

Другий принцип культурології права - вимога суспільс­тва створювати правові норми, яка пояснюється тим, що життєва ситуація потребує певного регулювання. Тобто члени суспільства відчувають, що окремі прецеденти по­требують правового розв'язання.

124

125

Зауважимо, що другий принцип відображає своєрідне перетворення стихійного на законне. Адже людина так чи інакше підсвідомо використовує певні звичаї та соціальні норми, які бажала б узаконити. У такому випадку соціальні норми мимовільно підкоряються певним правовим.

Таким чином, спеціальні принципи культурології права висвітлюють втілення загальних культурних норм (норми практично кожного виду культури) у правові норми, забез­печують збереження культурного потенціалу і культурних тенденцій у праві. Крім того, вони зберігають дух культури у праві. Тобто ідеї, досягнення кожного виду культури па­нують (і повинні панувати) в усіх правових нормах як дію­ча сила, що відповідає змістові окультурення права.

Загалом, спеціальні принципи культурології права допо­магають повно, цілісно та всебічно втілювати досягнення культури у право, визначають співрозмірність культури та права, що робить право натуральним (а не штучним), чуттє­вим, умілим і виваженим регулятором суспільних відносин.

Загальні принципи культурології права здебільшого відповідають принципам права в цілому, серед яких є нор­мативність, демократизм, гуманізм, справедливість, рів­ність усіх перед законом, науковість, законність тощо. Однак у культурології права ці принципи слід розглядати у культурному контексті з урахуванням досягнень народу в кожному напрямі діяльності.

Зрозуміло, що культурологія права виконує певні функ­ції. Серед них найбільш вагомі:

відображення культурних тенденцій у праві;

перетворення стихійного у правові норми;

втілення національних ідей у право;

правове регулювання соціокультурною ситуацією;

формування у громадян ціннісної правової орієнтації. Це також культурологічні функції у праві.

Підкреслимо, де право має культурну цінність - воно ві­дображає ідеї всіх видів культури. Якщо ж тенденція нема­теріальної культури полягає у творчому розвиткові розумо­вих здібностей людини з метою систематичного оздоровлен­ня духовності членів суспільства, то ця ж тенденція відображається й у праві. Ця основна функція культурології права дозволяє виявити шляхи підвищення якості права. Адже зневага до держави виявляється, перш за все, через недосконале право, через те, що право не вважається культу­рним здобутком. Саме культурна різноманітність, культурне розмаїття так впливають на формування юридичних норм, Що право стає регулятором духовного оздоровлення народу.

Культурологія виконує також пояснюючу функцію щодо перетворення стихійного у правові норми. Справа у тому, що так звані стихійні суспільні явища, які стосуються пове­дінки людей, можуть мати велику руйнівну силу, якщо їх не розуміти і не розмістити у правовому полі. Адже ці явища тільки на].перший погляд здаються стихійними, а в цілому вони регулюються законами Всесвіту. Тому культурологія допомагає наблизити правові норми до вищих законів Все­світу, перед якими передусім розуміємо закони краси. Звідси й провідна функція людини як творчої особистості.

Відомо, що зміст законів відображає рівень культури суспільства, в якому вони приймаються, оскільки націо­нальна культура, в тому числі ідея, вбирає у себе потреби нації у самоствердженні. Тому однією з функцій культуро­логії права є втілення націоначьних ідей у право. Адже на­ціональна ідея - це рушійна сила народу, перспективна стратегія розвитку нації. Вона формує українську націо­нальну реальність, відображає мету існування нації. Недар­ма ж вважається, що знищення національної ідеї призво­дить до знищення самого народу, (наприклад, руйнівний вплив ідей більшовизму в історії України).

Сьогодні поступово здійснюється національне відро­дження як оновлення життя, що сприяє розвитку та збага­ченню національної культури. Таке збагачення потрібне для того, щоб не відривати людину від рідної культури, у протилежному випадку буде змінюватись її психіка. З цієї причини через право повинна реалізовуватись українська національна ідея. В результаті своєрідної заангажованості права національними ідеями юридичні норми формувати­муть у населення національну правосвідомість.

Наступна функція культурології права - соціокультур-на ситуація, яка характеризується станом досягнення куль­тури людства, її рівнем та оцінкою в конкретний історич­ний період. Тут велику роль відіграє вплив різних суспіль­них чинників на культуру, зокрема історико-національних, внутрішніх та зовнішніх. Визначають соціокультурну ситу­ацію конкретні процеси, тенденції та різні соціокультурні феномени (наприклад, традиції^-). Функція культурології права полягає в тому, щоб визначення і регулювання соціо­культурною ситуацією відбувалось у правовому полі. Тим самим культурологія права здійснює нормативні відносини зі світом та утворює двосторонній зв'язок культури та пра­ва, забезпечує соціокультурність правових явищ. Оскільки культура існує незалежно від соціального середовища, то кожна ситуація (зокрема, поведінка людей) потребує пра-

126

127

вового регулювання. Це означає, що правове регулювання соціокультурною ситуацією допомагає культурі згуртувати, інтегрувати людей, врегулювати їхню поведінку.

Культурологія права сприяє формуванню ціннісної пра­вової орієнтації членів суспільства (п'ята функція). Зміст цієї функції полягає в тому, що культурологія права допома­гає людині обрати необхідне їй ставлення до духовно-право­вих цінностей, яке забезпечить правомірну поведінку. Така система установок та переконань людини окультурює її пра­восвідомість, формує власну, індивідуальну правову культуру. Звичайно, культурологія права в даному випадку скеровує процес соціалізації людини у правове поле, виробляє почуття законності, формує в цілому цивілізований правопорядок.

Розглянуті принципи та функції дають можливість визна­чити мету культурології права. Зокрема, якщо метою культури є забезпечення всебічного розвитку людини, а метою права є правомірне регулювання дій та поведінки людини, то мета культурології права — виявити правові аспекти всіх видів культури для формування цінних юридичних норм. Ця мета завжди актуальна, оскільки будь-яка діяльність неможлива без культури, а точніше - без єдності її видів. У цьому й виявляю­ться універсальні значення культурології права.