- •1.1. Філософія права: поняття та предмет вивчення
- •1.2. Філософія права
- •2.1. Сутність права
- •2.2. Право: норми, галузі, джерела 1
- •2.3. Право і закон
- •2.4. Право і мораль
- •2.5. Людина і права
- •2.6. Право і держава 1
- •2.8. Особа і держава 1
- •2.9. Права громадян України
- •2.11. Розвиток сучасної держави 1
- •2.12. Громадянське суспільство. Історико-правові аспекти
- •2.13, Громадянське суспільство
- •1.1. Поняття національної ідеї, її особливості та значення для формування права
- •1.2. Філософсько-правові передумови зародження української національної ідеї в іх-хііі ст.
- •1.3. Філософсько-правові
- •1.4. Відродження української національної ідеї: філософсько-правовий аспект (середина XVIII - початок XX ст.)
- •1.5. Теоретико-правові
- •2.1. Теорія права: зміст та завдання
- •2.2. Сучасна соціологія права. Правова соціалізація особистості людини
- •2.3. Політологія права як невід'ємна частина соціології права ч
- •2.4. Звичаєве право у сучасній науці. Поняття народного та фольклорного права
- •3.1. Специфіка різноманітних видів соціальних норм
- •3.2. Взаємодія права
- •3.3. Негативний феномен права -зрівнялівка
- •3.4. Дозволи та заборони у зрівнялівці та праві
- •4.1. Поняття сутності та явища в праві, їх взаємовідносини
- •4.2. Загальний шлях пізнання права: від правових явищ до сутності права (і навпаки)
- •4.3. Потреби, інтереси та правоутворення
- •4.4. Нормативність права та його регулююча функція
- •4.5. Загальнообов'язковість права та його забезпечення
- •5.1. Співвідношення окремого, особливого і загального у праві
- •5.2. Ціле і частина у праві та їх взаємодія
- •5.3. Поняття структури та елементів у праві
- •5.4. Структура права
- •5.5. Мета у праві та прогнозування
- •5.6. Право як реалізація свободи. Поняття свобідної волі
- •6.1. Дух як філософська категорія. Ідея права
- •6.2. Поняття духу права
- •6.3. Національний дух українського права
- •6.4. Панування права в суспільстві. Верховенство права
- •7.1. Поняття культури та цивілізації
- •7.2. Філософсько-культурні категорії у праві
- •7.3. Філософський аналіз окультуреного права
- •7.4. Принципи та функції культурологи права
- •7.5. Правові і наукові засади формування нової концепції культурної політики в Україні1
- •8.1. Актуальні проблеми духовно-правового виховання молоді
- •8.3. Філософсько-правовий аспект морального виховання
- •8.4. Естетичне виховання студентів у процесі пізнання права
- •8.5. Економічне виховання у контексті філософії права
- •9.1. Поняття та види безпеки життєдіяльності людини. Синергетика та її завдання
- •9.2. Філософсько-соціологічне обґрунтування безпеки правової життєдіяльності людини
- •9,3. Філософський аспект прав та свобод людини та їх захист
- •9.4. Філософія покарання людини
- •Тема 1. Предмет, мета, принципи та функції філософії права
- •Тема 2. Формування української національної філософії права
- •Тема 3. Свобідна воля людини у правовому контексті
- •Тема 4. Духовне та моральне право
- •Тема 5. Синергетика права
- •Тема 6. Акмеологія позитивного права
- •Тема 7. Національна культурологія права
- •Тема 8. Почуттєве та живе право
- •Тема 9. Національний дух права
- •Тема 10. Логіка взаємодії правових норм
- •Тема 11. Екзистенційне пізнання права
- •Тема 12. Герменевтика правової онтології
- •Тема 13. Правова аксіологія
- •Тема 14. Раціональність і правова гносеологія
- •Тема 15. Філософія правопорушення і покарання
- •Тема 16. Філософсько-правові засади національної безпеки
- •Філософія права
- •01054, КиГв-54, вул. Воровського, 24.
1.1. Поняття національної ідеї, її особливості та значення для формування права
Для філософії права первинними важливими є поняття «етносу» і «нації». Дослідники вважають, що вододіл між етносом і нацією - це фактично межа» яка пролягає між тим, що не залежить від людини, бо наперед визначено фактом її народження, і тим, що є результатом власних зусиль особи. Нація не заперечує етнос, а якісно перетворює його шляхом вивільнення індивідів від обмежених принципом, «землі і крові» зв'язків а подальшого їх об'єднання на засадах «громадянського суспільства», яке грунтується на осо-бистісній-економічній, правовій і духовній самостійності індивідів (75,2\),
Що стосується українського етносу, то він має вагомий грунт. Досить згадати трипільську культуру, понтійську
Розділи 1-9 написані канд. юрид. наук, доц. Сливкою С. С. 70
культуру та готську культуру. Це свідчить про великі досягнення українського етносу.
Важливо розрізняти поняття «народ» та «нація». На думку М. В. Томенка народ є носієм або суб'єктом міжнародного права і розглядається в контексті реалізації права народу на самовизначення. Вирізняють термін «корінний народ», який означає групу, що споконвічно живе на даній території і має власну історію, мову, традиції, культуру та духовні цінності, що плекалися саме на цій території. Щодо тлумачення поняття «нація» слід назвати два головні принципи: об'єктивний (відшкодування ознак, що характеризують життя національної спільноти) та суб'єктивний (який грунтується на пріоритеті психологічних та етнокультурних особливостей). Саме процес створення національної держави або прагнення національної спільноти до цього є передумовою якісного переходу від «народу» до «нації». Беручи до уваги ці міркування та специфіку української етнополітичної ситуації, доцільно виокремити два виміри української нації:
українська нація (етносоціальне визначення) - національна спільнота, що склалася на спільній території в результаті спільної економічної діяльності, мови, спільної історичної долі, традицій» культури і психології;
українська нація (етнополітичне визначення) - спільнота, що об'єднує громадян України, які усвідомили свою приналежність до України як гаранта реалізації їхніх політичних, громадянських, культурних прав поза належністю до власного етнічного угрупування (76, 63-65).
Існує також різниця між етнічною та національною культурою. Межі між етнічною та національною культурою, як зазначають В. М. Ткаченко та О. П. Реєнт, можна уявити як водорозділ між «культом» і «культурою». Якщо в основу першого покладені освячені символікою норми та взірці поведінки людей, що визначають собою весь хід та устрій народного життя, то національна культура, як правило, позбавлена культового характеру. Вона є продуктом переважно індивідуальної творчості освічених верств суспільства. До певного часу така культура може залишатися чужою народові, дистанційованою від нього, несучи на собі ознаку аристократичної, елітної відособленості. Розрив між етнічною та національною культурою свідчить про ще не завершений процес формування та консолідації нації. Може статися так, що національна культура в основі своїй уже є, а нації як такої ще немає. В такому разі нація являє собою швидше, чисто духовну, ідеальну спільність, що на рівні освіченої верстви існує як національна ідея (75,20-21).
71
У розвитку будь-якого суспільства пануючі в ньому ідеї мають чи не вирішальне значення. Важливо тільки, щоб такі ідеї відповідали позитивним, демократичним, гуманним критеріям, оскільки історія людства знає випадки, коли цілі народи піддавалися різним спокусам, віддавали перевагу псевдоідеям, міфам, які вели їх до катастрофи (47, 82).
.Національна ідея — це те, що об'єднує народ на переломних, критичних етапах історії, пробуджує в ньому героїзм, готовність до подвигу, жертовності в ім'я важливої і навіть великої (у народному розумінні) мети (29, 11). Тобто, національна ідея виражає духовну концентрацію самосвідомості, розуміння народом суті свого існування та призначення у державотворенні.
Звичайно, для кожного народу є своя національна ідея, яка сприяє розвиткові суспільства. Тому, як вказує Ю. І. Римаренко, цілком природним є повернення до таких понять, як «українська національна ідея», які нуртували в Україні протягом тривалого часу. Зрештою, національне відродження (оновлення, поступ) є насамперед реалізацією української національної ідеї. Адже українська національна самосвідомість може реалізуватися лише за умови «запалення нових смолоскипів» у різних галузях знань, зібрання всього, що стосується української національної ідеї та структурування його в теорії. А цьому значною мірою покликане сприяти українознавство» (64, 12).
Важливо встановити складові елементи української на-jUJoji^tfalBlELHa думку Ю. М. Канипна та ± Ю. Ткачука Jjgl-незалежність (самостійність), ішржаьщсть!и_£РІшрніс-еь (23,96).
Основним елементом української націо_нальної ідеї_є^ державність, яку слід розуміти в широкому та якісному значенні. Це не просто набуття українською нацією «будь-якої» держави, а орієнтація на цивілізовану державу сучасного європейського типу. Тому атрибутами української державності, виступають цивілізованість, демократизм і духовність (29, 97).
Щодо соборності, то Ю. 1. Липа пише, що українська раса - це раса солідаристів, суспільний ідеал яких - група, а не індивідуальність. Найприродніше місце українця - це перебування в групі, й ніколи - поза групою. В групі розвивається він найліпше. Українське суспільство було, є і буде як образ взаємовідносин груп (42, 220). Іншими словами, український народ постійно прагне до єдності, соборності, оскільки значна кількість етнічних українців, перебуває за межами сучасної держави. На думку М. В. Томенка, поняття «собор-
на Україна» - це об'єднання всіх українських історичних земель у єдину державу на засадах загальнонаціонального взаємопорозуміння та національної злагоди (76,47).
Зауважимо, що незалежність (самостійність), державність і соборність є одвічною мрією українців. Але сама мрія не може виступати національною ідеєю, за яку потрібно вести політичну боротьбу. Оскільки Україна за словами Ю. М. Канигіна більше нагадує політично-національну державу, ніж етнічно-національну, тому потрібні такі інтелектуальні верстви населення, духовні лідери нації, які б розвивали національну ідею, а не вважали її шаблонною.
У цьому плані певна роль відводиться науці, зокрема філософії права. Суть, зміст^а_іст£щчщ«1_рлзвііт.ок національної ідеї - це своєрідний вступ до історії філософії права України. Адже право формуеіься_під_впливом національної ідеї, тому вважається культуршш4ш-оменом нації. Філософія права узагальнює правові здобутки українського народу, які постійно регулювались національною ідеєю.