1.1. Поняття національної ідеї, її особливості та значення для формування права

Для філософії права первинними важливими є поняття «етносу» і «нації». Дослідники вважають, що вододіл між етносом і нацією - це фактично межа» яка пролягає між тим, що не залежить від людини, бо наперед визначено фа­ктом її народження, і тим, що є результатом власних зусиль особи. Нація не заперечує етнос, а якісно перетворює його шляхом вивільнення індивідів від обмежених принципом, «землі і крові» зв'язків а подальшого їх об'єднання на заса­дах «громадянського суспільства», яке грунтується на осо-бистісній-економічній, правовій і духовній самостійності індивідів (75,2\),

Що стосується українського етносу, то він має вагомий грунт. Досить згадати трипільську культуру, понтійську

Розділи 1-9 написані канд. юрид. наук, доц. Сливкою С. С. 70

культуру та готську культуру. Це свідчить про великі дося­гнення українського етносу.

Важливо розрізняти поняття «народ» та «нація». На дум­ку М. В. Томенка народ є носієм або суб'єктом міжнародно­го права і розглядається в контексті реалізації права народу на самовизначення. Вирізняють термін «корінний народ», який означає групу, що споконвічно живе на даній території і має власну історію, мову, традиції, культуру та духовні цінності, що плекалися саме на цій території. Щодо тлума­чення поняття «нація» слід назвати два головні принципи: об'єктивний (відшкодування ознак, що характеризують жит­тя національної спільноти) та суб'єктивний (який грунтуєть­ся на пріоритеті психологічних та етнокультурних особливо­стей). Саме процес створення національної держави або пра­гнення національної спільноти до цього є передумовою якісного переходу від «народу» до «нації». Беручи до уваги ці міркування та специфіку української етнополітичної ситу­ації, доцільно виокремити два виміри української нації:

українська нація (етносоціальне визначення) - націо­нальна спільнота, що склалася на спільній території в ре­зультаті спільної економічної діяльності, мови, спільної історичної долі, традицій» культури і психології;

українська нація (етнополітичне визначення) - спіль­нота, що об'єднує громадян України, які усвідомили свою приналежність до України як гаранта реалізації їхніх полі­тичних, громадянських, культурних прав поза належністю до власного етнічного угрупування (76, 63-65).

Існує також різниця між етнічною та національною культурою. Межі між етнічною та національною культу­рою, як зазначають В. М. Ткаченко та О. П. Реєнт, можна уявити як водорозділ між «культом» і «культурою». Якщо в основу першого покладені освячені символікою норми та взірці поведінки людей, що визначають собою весь хід та устрій народного життя, то національна культура, як пра­вило, позбавлена культового характеру. Вона є продуктом переважно індивідуальної творчості освічених верств су­спільства. До певного часу така культура може залишатися чужою народові, дистанційованою від нього, несучи на собі ознаку аристократичної, елітної відособленості. Розрив між етнічною та національною культурою свідчить про ще не завершений процес формування та консолідації нації. Може статися так, що національна культура в основі своїй уже є, а нації як такої ще немає. В такому разі нація являє собою швидше, чисто духовну, ідеальну спільність, що на рівні освіченої верстви існує як національна ідея (75,20-21).

71

У розвитку будь-якого суспільства пануючі в ньому ідеї мають чи не вирішальне значення. Важливо тільки, щоб такі ідеї відповідали позитивним, демократичним, гуман­ним критеріям, оскільки історія людства знає випадки, коли цілі народи піддавалися різним спокусам, віддавали пере­вагу псевдоідеям, міфам, які вели їх до катастрофи (47, 82).

.Національна ідея — це те, що об'єднує народ на перело­мних, критичних етапах історії, пробуджує в ньому героїзм, готовність до подвигу, жертовності в ім'я важливої і навіть великої (у народному розумінні) мети (29, 11). Тобто, наці­ональна ідея виражає духовну концентрацію самосвідомос­ті, розуміння народом суті свого існування та призначення у державотворенні.

Звичайно, для кожного народу є своя національна ідея, яка сприяє розвиткові суспільства. Тому, як вказує Ю. І. Ри­маренко, цілком природним є повернення до таких понять, як «українська національна ідея», які нуртували в Україні протягом тривалого часу. Зрештою, національне відро­дження (оновлення, поступ) є насамперед реалізацією ук­раїнської національної ідеї. Адже українська національна самосвідомість може реалізуватися лише за умови «запа­лення нових смолоскипів» у різних галузях знань, зібрання всього, що стосується української національної ідеї та структурування його в теорії. А цьому значною мірою по­кликане сприяти українознавство» (64, 12).

Важливо встановити складові елементи української на-jUJoji^tfalBlELHa думку Ю. М. Канипна та ± Ю. Ткачука Jjgl-незалежність (самостійність), ішржаьщсть_!и_£РІшрніс-еь (23,96).

Основним елементом української націо_нальної ідеї_є^ державність, яку слід розуміти в широкому та якісному значенні. Це не просто набуття українською нацією «будь-якої» держави, а орієнтація на цивілізовану державу сучас­ного європейського типу. Тому атрибутами української державності, виступають цивілізованість, демократизм і духовність (29, 97).

Щодо соборності, то Ю. 1. Липа пише, що українська ра­са - це раса солідаристів, суспільний ідеал яких - група, а не індивідуальність. Найприродніше місце українця - це пере­бування в групі, й ніколи - поза групою. В групі розвиваєть­ся він найліпше. Українське суспільство було, є і буде як об­раз взаємовідносин груп (42, 220). Іншими словами, україн­ський народ постійно прагне до єдності, соборності, оскільки значна кількість етнічних українців, перебуває за межами сучасної держави. На думку М. В. Томенка, поняття «собор-

на Україна» - це об'єднання всіх українських історичних земель у єдину державу на засадах загальнонаціонального взаємопорозуміння та національної злагоди (76,47).

Зауважимо, що незалежність (самостійність), держав­ність і соборність є одвічною мрією українців. Але сама мрія не може виступати національною ідеєю, за яку потріб­но вести політичну боротьбу. Оскільки Україна за словами Ю. М. Канигіна більше нагадує політично-національну дер­жаву, ніж етнічно-національну, тому потрібні такі інтелек­туальні верстви населення, духовні лідери нації, які б роз­вивали національну ідею, а не вважали її шаблонною.

У цьому плані певна роль відводиться науці, зокрема філософії права. Суть, зміст^а_іст£щчщ«1_рлзвііт.ок націо­нальної ідеї - це своєрідний вступ до історії філософії пра­ва України. Адже право формуеіься_під_впливом націо­нальної ідеї, тому вважається культуршш4ш-^омено^м нації. Філософія права узагальнює правові здобутки українського народу, які постійно регулювались національною ідеєю.