2.4. Право і мораль

Співвідношення моралі і права

Правові норми, як ви вже знаєте, регулюють тільки найважливіші відносини між людьми. Інші стосунки регу­люються у своїй більшості правилами поведінки, які нази­ваються нормами моралі.

Під нормами моралі розуміють ті правила поведінки, які не встановлюються спеціально державою, а виробляються в процесі людського співжиття і в яких відображаються при­йняті в суспільстві уявлення про добро і зло, правду і кривду, справедливість.

На відміну від законів норми моралі передбачають не юридичну відповідальність за їх порушення, а моральний осуд. Така форма покарання тільки з першого погляду мо­же здаватися дуже легкою. У багатьох випадках моральний осуд оточуючих діє на порушника набагато дієвіше, ніж заходи державного примусу.

Норми моралі набагато давніші ніж закони. Вони вини­кли ще в період родового суспільства, у той час як правові норми з'явилися тільки з появою держави.

Мораль, як система цінностей людини

Однією з головних відмінностей моралі від права є те, що моральні норми є не тільки зовнішніми по відношенню до особи правилами поведінки, але й складають внутрішню систему цінностей і переконань людини.

Здатність людини встановлювати для себе певні мо­ральні норми і дотримуватися їх називають совістю.

Людина може бути законопослушною, але немораль-•ною. Таке трапляється у тому випадку, якщо індивід до­тримується законів не з внутрішнього переконання, а через страх перед покаранням. Дотримуючись законів, така лю­дина може ігнорувати моральні норми, оскільки за їх по­рушення покарання не передбачене. Про таку людину ка­жуть, що вона безсовісна.

Про людей же, які дотримуються моральних принципів поведінки, кажуть, що вони живуть по совісті. Прекрасно про життя по совісті сказав Т. Г. Шевченко. Звертаючись до своєї долі, він говорив: «Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли; у нас нема Зерна неправди за собою».

Жити у відповідності з законами совісті дуже непросто, оскільки таке життя часто вимагає від людини самопожер­тви, відмови від багатьох благ. Якщо людина відступає від моральних приписів, кажуть, що иона йде на зговір з влас­ною совістю або на компроміс з собою. У деяких випадках

22

23

людину примушують іти на зговір із власною совістю. Тоді кажуть, що вона зламалася. Люди у більшості випадків ду­же глибоко переживають, коли в їхньому житті трапляють­ся подібні злами, оскільки вони добре усвідомлюють своє падіння в очах у оточуючих.

Часто буває так, що люди вимушені йти на компроміс зі своєю совістю не повністю, а, так би мовити, частково, у деяких питаннях. Це особливо часто траплялося у часи па­нування комуністичного режиму. Тоді багато хто закривав очі на беззаконня та жорстокості, які творилися навколо, з почуття самозбереження та відповідальності за безпеку своєї сім'ї. Таке явище, як частковий компроміс із собою, називають конформізмом, тобто здатністю допускати певні угоди... з собою.

Однак і в роки несвободи було багато громадян, які не погоджувалися ні на які угоди навіть під загрозою власно-^ му благополуччю і життю. Про таких мужніх людей ка­жуть, що вони жили не просто по совісті, а що вони були совістю суспільства. Так кажуть про академіка Андрія Са­харова, поета Василя Стуса, політв'язня Левка Лук'яненка та багатьох інших.

Етичні системи

Мораль не являє собою якоїсь єдиної замкнутої системи правил поведінки, встановленої раз і назавжди для всіх племен і народів. Моральні норми однієї людської групи можуть досить суттєво відрізнятися від моральних припи­сів іншої. Такі системи моральних норм різних груп людей називають етичними системами, оскільки наука про мораль називається етикою.

Досить наочно можна прослідкувати відмінності систем середньовічного дворянства і селянства. Для етичних норм дворянства було характерне дуже розвинене почуття родо­вої дворянської честі. її порушення моглЬ бути змитим тільки кров'ю. Через це в середовищі дворян часто мали місце дуелі. У селян, які також цінували чесність, нічого подібного не було. Так само великі розбіжності були і в етичних системах різних племен. Те що вважалось добрим у одних, осуджувалось у інших.

Поряд з моральними системами, які виникали стихійно, в історії відомі приклади штучного творення етичних цін­ностей. Найграндіознішою спробою формування такої штучної моралі було творення сукупності моральних при­писів, відомих під назвою комуністичної моралі.

В основу комуністичної моралі було покладено певні принципи етичної системи міського робітництва, але вони

були доповнені цілою низкою нових постулатів. Так, робі­тнича мораль була проголошена найдосконалішою. Через це всі інші класи і групи населення повинні були відмови­тися від своїх етичних систем і прийняти робітничу. Таким чином, не тільки те, що було добрим у робітничій моралі, але й те, що у ній було поганим, автоматично нав'язувалося усім. Таким чином, у суспільстві почали поширюватися настрої недовіри до людей високої культури й інтелекту­ального розвитку, заперечувалася цінність знання й освіти для вдосконалення суспільного життя.

Більшовиками був проголошений лозунг, що мораль­ним є все те, що відповідає інтересам робітничого класу, як самого передового класу суспільства. На підставі такого розуміння моралі багато злочинів проти людяності виправ­довувалося. Найбільш відомим вчинком, який не вважався аморальним, було вбивство в Росії останнього царя та його сім'ї, у тому числі й дітей. Протягом тривалого часу за взі­рець моральної поведінки ставився приклад хлопчика Пав­лика Морозова, який доніс на свого батька владі.

Згодом комуністи робили спроби надати своїй моралі більш привабливих рис. З цією метою був створений навіть «Моральний кодекс будівника комунізму», у який поряд із постулатами класової ворожнечі та ненависті були занесені деякі, запозичені з християнських етичних систем, людяні положення. Однак сумістити несумісне було важко. Кому­ністична мораль не прищепилася у суспільстві.

Загальнолюдська мораль

Якщо придивитися ближче до етичних систем різних соціальних груп, можна помітити, що в них є багато спіль­них принципів і постулатів. Кращі з них уже в дуже давні часи почали утворювати окрему групу моральних приписів, яку нині прийнято називати загальнолюдською мораллю.

У найбільш розгорнутому вигляді загальнолюдські мо­ральні принципи були сформульовані в давнину в рамках найбільших світових релігій. їх виклад приписується таким легендарним постатям, як Христос, Будда, Мохамед і де­яким іншим. Релігія приписує моральним нормам, які були сформульовані в рамках релігійних віровчень, божественне походження. Однак багато людей вважає, що моральні сис­теми світових релігій мають земне походження, були ви­кладені реальними людьми на основі узагальнення досвіду багатьох поколінь.

Як би там не було, але релігії і церкві належить велика заслуга у збереженні та поширенні цих моральних норм серед людей протягом багатьох століть. Адже тривалий час

24

25

церква виступала єдиною організацією, яка відповідала за Моральний стан суспільства.

В основі всіх загальнолюдських моральних приписів лежить поняття людинолюбства або гуманізму. В христи­янському віровченні вимога любові до свого ближнього виражена в положеннях, які називають заповідями. Серед них є заповіді, які вимагають любити свого ближнього більше, ніж самого себе і, навіть, любити своїх ворогів.

Багато людей не сприймають останнього положення.

Однак таке неприйняття пояснюється нерозумінням то­го глибинного змісту, який закладений у даній формулі. Суть же його полягає в тому, що людина завжди повинна трактуватися як людина, незважаючи на її помилки і не­правильні дії.

Суть гуманізму розкривається і в багатьох інших поло­женнях. Так, зокрема, це стосується досить відомої теорії непротивлення злу насильством. Остання формула в хрис­тиянському віровченні висловлена у фразі «Якщо тебе уда­рили в праву щоку, підстав ліву». Суть подібних висловлю­вань полягає в тому, що люди не можуть діяти за приміти­вним принципом: око за око, зуб за зуб.

Однією з головних заповідей загальнолюдської моралі є вимога творити добро людям. Це слід робити не з мірку­вань вигоди чи користі, не в очікуванні похвали, а з мо­ральних переконань, за покликом Повісті.

Загальнолюдська мораль досить чітко говорить про вза­ємовідносини між людиною і державою, між моральною нормою і законом. Згідно її приписів людина повинна до­тримуватися закону, поважати його навіть у тому випадку, якщо він не є досконалим і навіть достатньо справедливим. Порушення закону суперечить етичним нормам. Дотриму­ючись законів, поважаючи їх, громадянин у той же час мо­же добиватися їх відміни чи вдосконалення, при чому тими методами, які не суперечать нормам моралі.

Проблеми морального вдосконалення суспільства і людини

Загальнолюдська мораль не стала ще й донині у всіх аспектах прийнятою і зрозумілою всьому суспільству. У багатьох відношеннях вона була і залишається ідеалом.

Оволодіння людиною принципами загальнолюдської моралі є процесом морального її розвитку чи вдосконален­ня. Останнє є дуже непростою справою. Для того, щоб прилучитися до системи загальнолюдських цінностей, лю­дині часто треба відмовитися від багатьох принципів, які складають основу її групової моралі.

Великий український філософ-мораліст Григорій Ско­ворода створив свою систему морального вдосконалення людини. В її основі лежить вимога вивільнення людей з-під влади віджилих етичних норм - пересудів, самовдоскона­лення людини шляхом обмеження своїх потреб (до раціо­нальних меж), розвиток людини у відповідності з її природ­ними нахилами та здібностями.

Дуже складною справою є формування. Чим успішніше учні будуть засвоювати загальнолюдські цінності, тим швидше в кращий бік буде змінюватися і все суспільство.

Багато уваги питанням формування загальнолюдських цінностей приділяли видатні українські педагоги Антон Макаренко і Василь Сухомлинський.

Макаренко довів, що найбільш успішно моральне ста­новлення людини буде відбуватися за тієї умови, коли вона буде виховуватися в колективі.

Сухомлинський обстоював необхідність гуманного ста­влення до дитини протягом всього її фізичного і морально­го становлення.