Тема 4 органи та установи виконання покарань

4.1. Органи та установи, що виконують кримінальне покарання, та їх місце в системі державної влади України

Виконання кримінальних покарань є однією з функцій дер­жавної виконавчої влади. Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування свідчать про те, що держава відводить покаранню значну роль у виконанні свого обов'язку щодо забезпечення охорони прав і свобод людини, всіх форм власності, громадського порядку та громадської без­пеки, довкілля, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства. Покарання є необхідним і важливим інструментом державного реагування на вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, і є найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності.

Покарання — це історично сформований захід примусу, що застосовується судом від імені держави до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і здатної за законом нести кримі­нальну відповідальність, та полягає у передбаченому законом обмеженні чи позбавленні певних прав і свобод засудженого, але без мети заподіяння фізичних страждань чи приниження людської гідності. Покарання виникло як форма реакції держави на порушення встановлених нею правил, як своєрідний засіб захисту суспільства від злочинів, що традиційно виконує не тільки каральну функцію, а й здійснює психологічний та вихов­ний вплив на конкретного засудженого, його оточення, окремі групи населення з нестійкою чи протиправною поведінкою. Покарання також є одним з інструментів управління процесом соціальної реадаптації злочинця до умов життя у суспільстві.

Лише закон встановлює види покарань, які складаються у відповідну систему, визначає їх розмір та умови застосування кожного з видів.

Відповідно до ст. 51 КК до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1. штраф;

1. позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

2. позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

2. громадські роботи;

90

5. виправні роботи;

6. службові обмеження для військовослужбовців;

7. конфіскація майна;

8. арешт;

9. обмеження волі;

10. тримання в дисциплінарному батальйоні військово­службовців;

11. позбавлення волі на певний строк;

12. довічне позбавлення волі.

Кожен вид покарання має свої особливості. Так, частина покарань має тривалий процес виконання (наприклад громад­ські та виправні роботи, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі тощо), інші обмежуються разовими діями (наприклад штраф, конфіскація майна тощо). Одні пока­рання пов'язані з обмеженням або позбавленням волі, а інші не мають такого карального впливу. Проте при багатоплановості покарань можна виділити загальні завдання і мету органів та установ виконання покарань. Таку можливість надано зако­нодавцем при формулюванні мети і завдань кримінального та кримінально-виконавчого законодавства.

Оскільки кримінальне покарання має на меті не тільки кару, а й передбачає виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів, досягнення цієї мети покладено на органи та установи, що виконують кримінальне покарання.

Органи і установи виконання покарань мають чотири основні завдання:

1. відповідно до вимог закону виконувати вирок суду;

1. забезпечувати процес виправлення та ресоціалізації засуджених;

2. здійснювати загальний запобіжний вплив;

2. не допустити вчинення засудженою особою нового злочину.

Кожне з цих завдань має самостійне значення, але разом вони розкривають зміст процесу виконання кримінального покарання.

Отже, перед органами і установами виконання покарань поставлені конкретні завдання, виконання яких здійснюється через основні чи допоміжні функції.

Система органів та установ, що виконують кримінальне покарання, залежно від їх компетенції та функцій поділяється на дві групи.

До першої належать ті органи та установи, для яких вико­нання кримінальних покарань є основною функцією. Вони об'єднані у ДДУПВП і поділяються на:

— арештні доми;

01

• виправні колони;

• виховні колонії;

• виправні центри;

• кримінально-виконавчі інспекції;

• слідчі ізолятори.

До другої групи належать ті органи та установи, основна діяльність яких пов'язана з виконанням інших обов'язкових функцій. Це — Міністерство оборони України, Міністерство юстиції України тощо. Вони, як правило, реалізують покладені на них обов'язки щодо виконання покарань під контролем правозастосовних органів відповідно до норм кримінально-виконавчого права.

У складі Міністерства оборони України знаходяться:

• дисциплінарний батальйон (окрема дисциплінарна рота);

• гарнізонна гауптвахта військових комендатур міста Киє­ва, Львова, Севастополя тощо;

• військові частини.

До складу Міністерства юстиції України входить Департа­мент державної виконавчої служби.

Глава З КВК «Органи і установи виконання покарань» перед­бачає, які покарання виконує той чи інший орган або установа. Так, згідно зі ст. 12 КВК виконання покарання у виді штрафу і конфіскації майна покладається на державну виконавчу службу; ст. 17 КВК виконання покарання у виді тримання в дисциплі­нарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби покладено на дисциплінарні батальйони тощо.

Покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу застосовується за рішенням суду з посиланням на норму Загальної частини (ст. 54 КК). Суд має право застосувати це додаткове покарання лише до тих осіб, які вчинили тяжкий або особливо тяжкий злочин і на час постановления вироку мали військове, спе­ціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, які були присвоєні їм у встановленому законом порядку. Зазначене покарання виконує орган, що присвоїв військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас: Збройні Сили Ук­раїни, Служба безпеки України, Міністерство внугрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України тощо.

Виконання кримінальних покарань є одним з основних засобів запобігання злочинності. Тобто проводиться реальна боротьба зі злочинністю шляхом притягнення до відповідаль­ності, призначення покарання і виконання заходів державного примусу до осіб, які вчинили злочин. Таким чином реалізуються завдання кримінального та кримінально-виконавчого законо-

92

панства. Як зазначено, функції виконання покарань покладені _На спеціальні державні органи, що виконують вирок суду сто­совно конкретного засудженого до певного виду покарання.

Як зазначалося раніше, ст. 51 КК передбачає 12 видів пока­рань, шо застосовуються до осіб, винних у вчиненні злочину. Призначаючи кримінальне покарання, держава керується ос­новними принципами, серед яких виділяється справедливість та гуманність. Невипадково у ст. 65 КК підкреслено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання відповід­но до чинного КК, з урахуванням ступеня тяжкості злочину, пом'якшуючих та обтяжуючих обставин, а головне — достатнє для її виправлення та запобігання новим злочинам.

За даними правоохоронних органів, наукових досліджень, стан злочинності в Україні та кількість засуджених за тяжкі злочини щороку поступово збільшується. Внаслідок такого зростання, поширення жорстокості і агресії традиційним і, на жаль, основним видом кримінального покарання є позбав­лення волі, виконання якого покладається на органи у складі ДДУПВП. Однак кримінально-виконавча служба — це хоча і значний, але, як зрозуміло, не єдиний елемент системи вико­нання покарань, бо їх виконання покладено і на інші органи та установи (суди, Служба безпеки України тощо).

Свою діяльність органи і установи виконання покарань організовують відповідно до закону, принципів кримінально-виконавчої системи та цілей і завдань кримінально-виконавчої системи.

Кримінально-виконавчій системі притаманні всі ознаки системного явища, тому, виходячи з теорії права, можна дати таке її визначення: кримінально-виконавча система — це сукуп­ність органів та установ (чи спеціальних структурних підроз­ділів), які безпосередньо виконують кримінальне покарання та реалізують інші заходи кримінально-правового впливу, а також комплекс органів та організацій, які забезпечують та сприяють ефективному виконанню кримінальних покарань.