III. Галузь науки, з якої присуджуються наукові ступені: юридичні науки.

(Бюлетень ВАК України. ~ 2009. ~ № 1. — С 17-19)

Таким чином, кожен викладач вказаної дисципліни у ході творчого пошуку зможе сформувати власне уявлення про те, як слід готуватися до лекції та проводити семінарські та практичні заняття зі студентами, надавати їм грамотну консультацію та контролювати ступінь засвоєння навчальної дисципліни.

Одночасно студент повинен правильно готуватися до за­своєння лекції і відпрацьовувати семінарські та практичні заняття, знайомитися з темами, що виносяться на самостійне вивчення, а також виконувати інші види робіт.

Високий рівень загальної підготовки студентів-правознавців і, зокрема, з кримінально-виконавчого права, в подальшому стане важливим чинником, що позитивно вплине на ство­рення сприятливих умов для повної реалізації професійних можливостей випускника ВНЗ.

Тетяна Денисова,

кандидат юридичних наук, професор,

директор Інституту права імені Володимира Сташиса

Класичного приватного університету

31

КОЛЕКТИВ АВТОРІВ:

БАДИРА Валентина Андріївна — кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету, полковник в/с у відставці

ДЕНИСОВ Сергій Федорович — кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету

ДЕНИСОВА Тетяна Андріївна — кандидат юридичних наук, професор, директор Інституту права імені Володимира Ста­шиса Класичного приватного університету, полковник міліції у відставці, заслужений юрист України

МІНАЄВ Михайло Миколайович — кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу, заступник завідувача кафедри Інституту права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету

ХАШЕВ Вадим Георгійович — кандидат юридичних наук, т. в. начальника кафедри кримінального права та кримінології Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського дер­жавного університету внутрішніх справ, майор міліції

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 1 поняття кримінально-виконавчого права

1.1. Поняття, предмет, методи та принципи

кримінально-виконавчою права

Кримінально-виконавче право — це галузь права, яка висту­пає засобом протидії злочинності на стадії кінцевого етапу правозастосування і регулює виконання кримінальних по­карань, що передбачені Кримінальним кодексом України. В ній, як і в інших галузях права, знаходить своє відображення воля держави.

Кримінально-виконавче право слід розуміти в трьох зна­ченнях:

• як галузь права;

• як науку;

• як самостійну навчальну дисципліну. Кримінально-виконавче право як галузь права — це система

юридичних норм, що передбачають підстави, принципи та інші загальні положення, регламентують порядок виконання і відбування покарань, визначають види органів та установ, які виконують покарання, порядок їх діяльності, здійснення контролю та нагляду, а також регулюють інші правовідносини, що виникають у сфері виконання покарань.

Кримінально-виконавче право як наука — це система знань про тенденції та закономірності, які складаються в процесі виконання покарань та інших заходів кримінально-правового впливу, спрямовані на розробку пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення кримінально-виконавчого права і зако­нодавства.

Кримінально-виконавче право як навчальна дисципліна — це самостійний навчальний курс, побудований на систематизо­ваному відображенні основних положень кримінально-вико­навчого права та кримінально-виконавчого законодавства.

Певний час проблеми кримінального покарання, в тому числі його застосування, були предметом кримінального пра­ва. З ускладненням системи кримінальних покарань, їх мети та завдань, появою нових форм та видів їх виконання, нових

33

органів, які виконують покарання, з кримінального права як самостійна почала виділятися нова галузь, яка в різних країнах отримала певну назву, а саме: пенологія, пенітенціарне право, виправно-трудове право* тощо.

Прийняті на початку 90-х років XX ст. важливі законодавчі акти, а потім нова Конституція України, яка стала правовою основою для реформування усіх галузей, необхідність при­ведення українського законодавства у відповідність до норм міжнародного права зумовили кардинальні зміни і в сфері виконання кримінальних покарань.

Оскільки завдання, цілі, принципи та зміст політики де­ржави у сфері виконання покарань зазнали суттєвих змін та значно розширили предмет правового регулювання виправно-трудового права, ця галузь права отримала назву «кримінально-виконавче право». Прийняття нових Кримінального кодексу України (КК) та Кримінально-виконавчого кодексу України (КВК) завершило трансформацію виправно-трудового права у кримінально-виконавче право.

Як і кожна галузь права, кримінально-виконавче право складається з правових норм, що регулюють певні суспіль­ні відносини. В основі розмежування галузей права лежить насамперед їх предмет, тобто коло суспільних відносин, що регулюються. У цій галузі предметом регулювання є суспільні відносини, які пов'язані з:

• виконанням усіх видів кримінальних покарань та інших заходів кримінально-правового впливу, передбачених КК (примусові заходи медичного та виховного характеру);

• застосуванням до засуджених засобів виправного впливу, які передбачені законом;

• регламентацією діяльності органів та установ, які вико­нують покарання;

• порядком участі органів державної влади та місцевого самоврядування, інших органів та громадських об'єднань у здійсненні контролю та нагляду за діяльністю органів і установ виконання покарань, а також у виправленні засуджених;

• процедурою звільнення від покарання та надання допо­моги звільненим особам.

Проте не слід забувати, що норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права. Вони ви-

* Термін «пенітенціарне право» є загальновживаним в зарубіжному праві, а також у законодавстві України до 1917 р. Виправно-трудове право як галузь права існувало за часів СРСР.

34

конують допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначену у матеріальному праві. Як слушно зазначає більшість науковців, кримінальне право є базовим шодо кримінально-виконавчого, а визначення у КК поняття, завдань, мети та видів покарань мають вирішальне значення для визначення предмета правового регулювання кримінально-виконавчого

права¹.

Водночас коло суспільних відносин, що регулюються кримінально-виконавчим правом, є досить широким. В нього включені питання конституційного, адміністративного, кримі­нально-процесуального, трудового, цивільного, сімейного, житлового та інших галузей права. Так, норми криміналь­но-виконавчого права містяться, наприклад, у законах про вибори, призначення пенсій, нормах цивільного, сімейного та житлового законодавства тощо. Кримінально-виконавче законодавство є головною, але не єдиною формою кримі­нально-виконавчого права. Саме тому поняття «кримінально-виконавче право» та «кримінально-виконавче законодавство» не є тотожними.

Предмет науки кримінально-виконавчого права ґрунтується на кримінально-виконавчому законодавстві, правотворчій та правозастосовній практиці, національних та зарубіжних тео­ретичних концепціях, на положеннях філософії, теорії права, соціології, кримінального права та кримінології. Необхідно зазначити, що кримінально-виконавче право як наука не тіль­ки грунтується на правотворчій та правозастосовній практиці, а й безпосередньо впливає на неї. Саме в цьому виявляється зв'язок науки та практики.

Отже, предмет кримінально-виконавчого права як науки значно ширший за предмет кримінально-виконавчого права як галузі. Він включає в себе: політику держави в сфері ви­конання покарань; історію розвитку відповідного світового та національного законодавства, а також органів та установ, які виконують покарання; систему кримінально-виконавчого

¹ Утепский Б.С. Вопросы теории исправительно-трудового права и практика его применения // Советское государство и право. — 1957. — № 12. — С. 84; Ткачевский Ю.М. Соотношение уголовного и уголовно-исполнительного законодательства // Вестник Московского университета: Серия «Право». — 1998. — № 2. — С. 16; Кримінально-виконавче право України: Підручник для студентів юридичних спеці&іьностей вищих навчальних закладів / За ред. проф. А. X. Степанюка. — X.: Право. — 2005. — С. 5; Уголовно-исполнительное право: Курс лекций / Отв. ред. докт. юрид. наук, проф. А.А. Толкаченко. — СП6: Юрид. центр. «Пресе». 2004. - С 18.

35

законодавства та його джерела; міжнародні нормативно-пра­вові акти з питань виконання покарань; практику виконання покарань і виправлення засуджених.

Кримінально-виконавче право має свої методи. Під методом правового регулювання слід розуміти спосіб впливу юридичних норм на суспільні відносини. Саме характер та зміст предмета регулювання зумовлюють вибір методів галузі кримінально-виконавчого права.

Правове регулювання суспільних відносин у сфері виконан­ня кримінальних покарань регулюється за допомогою трьох основних методів:

• імперативного;

• диспозитивного;

• заохочувального.

Як зазначено у ч. 1 ст. 50 КК, покарання є заходом при­мусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Найсуворіший захід державного примусу, який передбачається тільки кримінальним законом, може бути застосовано лише за допомогою влади на основі суворої підпорядкованості. Саме тому особи, визнані винними у вчиненні злочину, пе­редбаченого законом, зобов'язані виконувати законні вимоги адміністрації органів та установ, що виконують покарання. У свою чергу останні мають право пред'являти до засуджених певні вимоги, віддавати накази, які є обов'язковими до ви­конання.

Отже, імперативний (власний) метод передбачає виконан­ня наказів, вимог, розпоряджень, забезпечених можливістю застосування правового примусу.

Водночас у кримінально-виконавчому праві набув широко­го застосування диспозитивний метод. Його сутністю є надання засудженому в певних межах права вибору варіанта власної поведінки у випадках, що передбачені законом. Наприклад, у випадках, коли засудженому надається право і можливість придбання продуктів харчування та предметів першої необ­хідності, право побачень, телефонних розмов тощо. Завдяки застосуванню цього методу забезпечується дотримання закон­них інтересів засуджених, створюються позитивні умови для реалізації їхніх прав.

Норми кримінально-виконавчого права передбачають низку конкретних форм реалізації методу заохочення. Виправний вплив на засуджених та виховна робота з ними передбача­ють створення найбільш сприятливих умов для збереження

36

і розвитку позитивних якостей і навичок в особистості. Цей метод заохочує соціально позитивну поведінку осіб, які від­бувають покарання, яка буде не тільки схвалена державою та суспільством, а й надасть змогу поліпшити умови утримання засуджених та навіть сприятиме їх умовно-достроковому звільненню.

Ці основні методи кримінально-виконавчого права не ви­ключають можливості застосування інших методів, про шо не­одноразово зазначалося в науковій та навчальній літературі¹.

Метод науки кримінально-виконавчого права можна виз­начити як сукупність засобів та прийомів дослідження явищ і процесів, що становлять предмет цієї науки. До таких на­лежать насамперед діалектичний метод як загальнонауковии метод пізнання дійсності, який дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту та юридичної фор­ми, здійснювати системний аналіз кримінально-виконавчих і кримінально-правових норм. Також застосовуються загальні та спеціальні методи наукового пізнання: історичний, систем­но-структурний, порівняльно-правовий, логіко-юридичний тощо.

Принципи кримінально-виконавчого права — це розроблені наукою кримінально-виконавчого права на основі аналізу кримінально-виконавчих норм і виявлення закономірностей, що притаманні цій галузі, основні ідеї, керівні положення, які визначають стратегію та напрями розвитку інститутів і норм цієї галузі права, забезпечують системність правового регу­лювання суспільних відносин, що виникають при виконанні кримінальних покарань.

Система принципів кримінально-виконавчого права поді­ляється на три загальновизнані класифікації принципів: за-гальноправові, міжгалузеві та галузеві.

Загальноправові принципи — це керівні положення, що ха­рактерні для всієї системи права. Вони є головними, базовими для міжгалузевих та галузевих принципів. До таких принципів належать принцип законності, принцип демократизму, при­нцип гуманізму.

До міжгалузевих принципів належать загальні керівні поло­ження, що характерні для двох або більше галузей (в цьому випадку кримінально-правового циклу): принцип соціальної справедливості, принцип диференціації та індивідуалізації

¹ Див., напр.: Малинин В.Б. Уголовно-исполнительное право: Курс лекций. — СПб: Изд-во Юридического института (Санкт-Петербург), 2003. - С. 31.

37

покарання, принцип невідворотності виконання покарання. Відповідні принципи поряд зі збереженням свого сутнісного змісту набувають певних специфічних рис та особливостей правового регулювання відносин при виконанні покарань. Крім того, саме цим забезпечується системність принципів та їх взаємозв'язок. Наприклад, принцип невідворотності ви­конання покарання є похідним від принципу невідворотності кримінальної відповідальності та покарання. При цьому він набуває певних рис, що притаманні кримінально-виконавчому праву, а саме встановлює певний механізм кримінально-ви­конавчої діяльності.

Галузеві принципи — це принципи, що відображають спе­цифіку галузі права. Принципи кримінально-виконавчого права визначають стратегію та напрями розвитку окремих інститутів і норм цієї галузі права, забезпечують системність правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконанні покарань. До галузевих принципів належать: принцип рівності засуджених перед законом, принцип під­порядкування правового регулювання завданню виправлення засуджених, принцип поєднання покарання із заходами виправного впливу, принцип участі громадськості у здійсненні громадського контролю та виправленні засуджених.

Крім розглянутих принципів, в КВК та юридичній літературі¹ виділяють й інші принципи, на яких базується кримінально-виконавче право. Так, ст. 5 КВК передбачає такі принципи: невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покаран­ня з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Принципи кримінально-виконавчого права є системою, вони взаємопов'язані та доповнюють один одного, а тому їх реалізація при виконанні покарання має бути комплексною.

¹ Кри.мінально-виконавче право України: Загальна та Особлива час­тини: Навчальний посібник / За заг. ред. проф. О.М. Джужи. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С 22—26; Малинин В.Б. Уголовно-исполни­тельное право: Курс лекций. — СПб: Изд-во Юридического институга (Санкт-Петербург), 2003. — С. 15-24.

38