Контрольні запитання

1. Назвіть підстави звільнення засуджених від відбування покарання.

2. Дайте характеристику звільнення засуджених у зв'язку з відбуттям ними строку покарання.

3. Назвіть порядок звільнення засуджених від відбування покарання внаслідок хвороби.

4. Умовно-дострокове звільнення засуджених від відбування покарання та контроль за ними.

5. Дайте визначення адміністративного нагляду і розкрийте підстави його застосування.

6. Хто і як здійснює громадський контроль за звільненими від відбування покарання?

7. Розкрийте основні положення соціальної адаптації звільнених від відбування покарання і своє бачення цієї про­ блеми.

Рекомендована література

1. Зельдов СИ. Освобождение от наказания и от его отбытия. — М., 1982.

2. Кримінально-виконавче право України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закл. / За ред. А.Х. Степа-нюка. — X.: Право, 2005. — 256 с

3. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / А.Х. Степанюк, І.С. Яковець; За заг. ред. А.Х. Степанюка. — X.: Одіссей, 2005. — 560 с

312

4 Кропачев А. Когда возникает право осужденного на условно-досрочное освобождение // Законность. — 2003. — Jsjo 9. - С. 22-24.

5. Любченко В.М. Шляхи вирішення проблеми соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. — 1997. — № 1. — С. 133.

6. Музика А.А., Школа С.М. Актуальні проблеми практики застосування амністії і здійснення помилування в Україні // Вісник Запорізького державного університету. — 2003. — Mb 1. - С. 114-118.

7. Музика А.А., Школа С.М. Амністія і помилування в системі сучасного українського права // Кримінальне право України. - 2006. - № 1. - С10-23.

8. Неживець О.М. Забезпечення соціальної та трудової ре­абілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — К., 2005. — 20 с.

9. Школа С.М. Кримінально-правові проблеми застосування амністії та здійснення помилування в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К.: НАВСУ, 2004. — 20 с

313

Тема 15

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ

СИСТЕМ

ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

15.1. Історія розвитку

кримінально-виконавчих систем світу

Попередницею сучасних світових кримінально-виконавчих систем була система одиночного (індивідуального) ув'язнення.

Це — система механічного роз'єднання арештантів, що прова­дила ідею створення для кожного засудженого окремої тюрми. Одиночне ув'язнення є протилежністю загальному ув'язненню, вважалося провідником виправних тенденцій покарання, на­самперед тому, що легше виправити окремих індивідів, ніж цілі групи, складені зовсім випадково з різних злочинців.

При загальному ув'язненні тюремна адміністрація змушена враховувати не тільки індивідуальну протидію кожного злочин­ця окремо, а й новий несприятливий чинник — психологічний настрій натовпу, який підпорядкований іншим законам ніж ті, які керують психікою окремої людини. При одиночному ув'язненні індивід надійно ізолюється від нового згубного впливу, який може бути викликаний спільним ув'язненням, завдяки чому достатньо вести боротьбу лише з тим злом, яке укоренилося в злочинці до потрапляння в тюрму. Крім того, одиночне ув'язнення дає ту перевагу, що злочинець лишається наодинці із своїм сумлінням. За відсутності постійних розваг, спілкування він має можливість піддати суворій критиці все своє колишнє життя. З метою підсилення такого благочинного руху сумління було вирішено роз'єднати арештантів не тільки з іншими в'язнями, а й з усім навколишнім світом. Отже, виникло три системи одиночного ув'язнення: келійна, філа­дельфійська та одиночного (індивідуального) ув'язнення.

Келійна система мала на меті повну ізоляцію засудженого від навколишнього світу. Арештант поміщався в келію, звідки не випускався ніколи і ні під яким приводом протягом всього часу ув'язнення. Обов'язкових арештантських робіт не було. На тюремну адміністрацію не покладалося ніяких обов'язків морального виховання засуджених. Келійна система як засіб повної ізоляції осіб, особливо небезпечних для суспільства, застосовувалася з великим розмахом з середніх віків до кін­ця XVIїї ст. Особливо ця система була поширена у Франції

314

_в XVII ст. для того, щоб позбавитись не стільки злочинців, скільки політично небезпечних осіб. Келії влаштовувалися _При монастирях та фортецях, в глибоких підземеллях (Lettres de cachet), в яких в'язень був ніби заживо похований. Засто­совувати одиночне келійне ув'язнення як засіб релігійного виправлення духовних осіб, шо вчинили злочин, запропонував в XVII ст. бенедиктинець Мабільон. Для них, більш ніж для інших, вважалось необхідним повне усамітнення і молитва в тиші келії. Вже зовсім інше значення мала влаштована на початку XVIII ст. за Папи Кдімента XI тюрма святого Михаїла в Римі. В ній знаходились одиночні келії для неповнолітніх. Одиночне ув'язнення вже мало слугувати меті виправлення та виховання.

Філадельфійська (пенсипьванська) система прагла релігійного виправлення шляхом ув'язнення в келії. Окрім того, арештанти отримували книги з тюремної бібліотеки, переважно морально-релігійного змісту. Ніяких зносин із зовнішнім світом філа­дельфійська система подібно до келійної не передбачала.

Перша за часом пенітенціарна система (пенсильвансь-ка або філадельфійська) була створена в США. В 1776 р. в Філадельфії (штат Пенсильванія) було засновано тюремне товариство, яке в 1833 р. отримало назву «Philadelphia Prison Society». Члени цього товариства належали до секти квакерів. Керуючись ідеєю про досконалість людини у так званому при­родному стані, вони намагалися усунути в ув'язненні все те, що могло відвернути її від шляху перевиховання, заважало Ті самоспогляданню й порушувало її спокій. Дійшовши висновку про виправне значення повного усамітнення, вони вирішили влаштувати тюрми як місце покаяння (penitentiary). Злочинця залишали без усяких розваг і занять наодинці з самим собою, Богом та Біблією, читання якої могло б спрямувати його щ шлях істини. Протягом усього строку покарання засуджені лишались в одиночному ув'язненні при повній ізоляції одногсі від одного і усіх разом від зовнішнього світу. Полишаючи своі келії, ув'язнені повинні були одягати маски. Богослужіння проповіді та виклада'чя вони слухали за таких умов, що щ могли бачити один одного. Праця не була обов'язковою і дозволялася як виняток і як нагорода за добру поведінку. 3^ провини арештанти карались позбавленням Біблії, утримання^ на хлібі та воді, замиканням в темній келії. Нагородою слугу, вала відзнака ув'язненого тюремним керівництвом. В тюрмі панувало мовчання, навіть з охоронцями арештанти повинні були розмовляти пошепки. Колеса тюремних екіпажів булі, обтягнуті шкірою. Охоронці ходили в гумовому взутті.

ЗЦ

У Філадельфії в 1786 р. була відкрита перша тюрма з ЗО ке­ліями на Валькун-Стріт. Внаслідок напливу в'язнів незабаром змушені були запровадити загальні роботи з розподілом на ніч в окремі келії. В 1790 р. Філадельфійському тюремному товариству вдалося запровадити закон, згідно з яким в кожній тюрмі повинна була відводитись визначена кількість келій для утримання в них найбільш небезпечних злочинців. Останні мали розподілятися на розряди за статтю, віком та видом злочину для того, щоб кожен розряд утримувався окремо (це було початком класифікації злочинців).

Повну перемогу пенсильванська система здобула в XIX ст., коли законодавчі збори штату доручили квакерам та Філадель­фійському товариству влаштування 2 великих пенітенціаріїв — в Пітсбурзі та Черрі-Гіллі. Перший з них був відкритий в 1826 p., але він виявився незручним і його довелося переробляти. А другий, відкритий в 1829 р., став взірцем для інших пені­тенціаріїв, мав 582 камери одиночного ув'язнення. З перших же років існування визначилась перевага системи. Втеч стало менше, змови і спільні протести, а також розбещення ареш­тантів виявилося неможливим. Але повне роз'єднання з усім суспільством, заборона листування, навіть з рідними, дово­дили багатьох до божевілля. Захворюваність досягла високих показників, психічний стан в'язнів був постійно пригніченим, в них з'явилося байдуже ставлення до всього навколишнього середовища. Надалі філадельфійську систему одиночного ув'язнення використовували лише для найбільш запеклих злочинців з метою залякування, бо вже тоді сумнівалися у ви­ховному значенні повного відокремлення арештантів. Пізніше система повного роз'єднання з суспільством зазнала критики і була значно пом'якшена.

Оборнська система (система мовчання) відповідала меті «приборкання злочинної волі». Вона заснована на особливому режимі відбуття покарання, головні риси якого — обов'язкове мовчання і роз'єднання на ніч. В деяких штатах США, особ­ливо в Нью-Йорку та Массачусетсі, вчення пенсильванських квакерів викликало сильну опозицію. Нью-Йоркське тюремне товариство (Society for prison disciplin) винайшло іншу пенітен­ціарну систему, відому під назвою «система мовчання». Суп­ротивники пенсільванської пенітенціарної системи вважали злочин наслідком ліні, відсутністю звички до праці та порядку, нахилу до чуттєвих спокус. Виправлення злочинців намагались досягти шляхом залучення їх до праці та дисципліни, а тому вимагали, щоб тюрма була робочим будинком. Вдень арештан­ти працювали в загальних майстернях, а щоб нейтралізувати

316

шкідливий вплив одних в'язнів на інших, їм під загрозою тілесного покарання суворо заборонялися будь-які розмови. На _ніч арештанти розташовувалися в окремих одиночних келіях. Роботи стали загальнообов'язковими, їх припиняли лише під час прогулянки та відпочинку. Була встановлена певна кількість годин на тиждень, присвячених шкільній освіті.

Прихильникам цієї пенітенціарної системи вдалося запро­вадити її втілення на практиці в 1820 р. під час побудови тюрми м- Оборні, завдяки чому ця пенітенціарна система одержала назву оборнської. За цією системою були збудовані тюрми в Сінг-Сінзі (штат Нью-Йорк) та в Чарльстоуні (штат Массачу­сетс). Тюрма в Оборні збудована в 1820 р. мала 550 окремих камер на стількох же в'язнів. Зранку арештантів випускали з камер і проводили до загальних майстерень. Там вони працю­вали під суворим наглядом в суцільному мовчанні, яке продов­жувалося і під час вечері за столом. Для зменшення спокуси розмовляти з сусідами всіх їдоків розсаджували обличчям в один бік. За будь-яку провину (промовлене слово, неуважність під час роботи) призначали покарання — наглядачі лупцювали батогом. Ввечері арештантів знов усамітнювали в камерах, де вони слухали молитву, яку читав священик в коридорі, та ля­гали спати. Витримувати подібний режим могли лише одиниці, через що дисциплінарні покарання за порушення мовчання були величезні. За всієї суворості цього режиму його вплив на мораль та психіку злочинців виявився настільки суттєвим, що найближчим часом в США було збудовано 13 тюрем такого типу, поміж них відома тюрма Сінг-Сінг біля Нью-Йорку в 1825 р. на 1 000 камер.

Загалом режим мовчання застосовувався для рецидивістів і тяжких злочинців. Його відбування на практиці завжди викликало ускладнення. Все обмежувалось формальним на­глядом нижчих служників, які користувались своїм правом покарання дуже широко і зазвичай намагалися виявляти свою владу за будь-якої найнезначнішої нагоди. Здійснення режи­му мовчання у такий спосіб призводить лише до озлоблення арештантів, наділених від народження стійкою силою волі, та до повного психічного каліцтва слабохарактерних. Оборнська система мовчання перестала бути виправним засобом, бо вона вимагала від тюремного персоналу розуміння змісту і мети свого впровадження і не могла обмежуватись лише зовнішнім, формальним її виконанням.

Діставшись Європи, оборнська система зазнала значних змін. Було скасовано режим мовчання. її почали застосовува­ти для довгострокового ув'язнення, а пенсильванську — для

317

короткострокового. Слід зазначити, що система одиночного ув'язнення сьогодні в світовій практиці трансформувалась у систему індивідуального утримання кожного в'язня. За сис­теми індивідуального утримання зносини із зовнішнім світом визнаються за необхідні, і відокремлення арештанта потрібне тільки стосовно інших ув'язнених. Роз'єднання ж його з усім зовнішнім світом суперечить меті тюремного покарання — со­ціалізації злочинця. А для цього потрібен вільний допуск до ув'язненого всього того, що може викликати появу і зміцнення в нього моральних якостей, гідних цивілізованої людини, а не homo criminologicus (лат. — природженого злочинця).

Принципове значення одиночного ув'язнення як засобу виправлення з часом під впливом практичного досвіду було спростовано, оскільки воно справляє руйнівний вплив на фі­зичний і психологічний стан засуджених, а також потребує від держави величезних витрат на побудову дорогих одиночних пенітенціарних закладів — витрат, які навряд чи відповідають отриманим наслідкам. Одиночне ув'язнення робить в'язня па­сивною істотою, відокремлюючи від суспільства (а людина, як відомо, істота суспільна), і при звільненні стан крайньої неволі перетворюється на повну свободу, з якою він не знатиме, що робити. Через це одиночне ув'язнення ще наприкінці XIX ст. викликало різку критику в Європі та Росії. На зміну ригористич­ному одиночному ув'язненню прийшло ліберальне пом'якшене індивідуальне утримання, що передбачалось пенітенціарним режимом — загальні роботи, загальні прогулянки, спілкування із зовнішнім світом без обмежень і, звичайно, роз'єднання вночі.

Пенітенціарний режим — це уся сукупність заходів, шляхом застосування яких пенітенціарні установи реалізують свої цілі відбування кримінального покарання.

Система цих заходів поділяється на 2 складові:

1. зовнішня — всі пенітенціарні установи та засоби роз­міщення і розподілу засуджених з метою здійснення карально-виховного впливу на них;

2. внутрішня — весь розклад життя засуджених, що вста­новлюється в пенітенціарних установах, та всі заходи впливу на них.

Об'єднання цих складових (зовнішньої та внутрішньої) пенітенціарного режиму становить кримінально-виконавчу систему.

В основу побудови прогресивної кримінально-виконавчої системи було покладено ідею перетворення місць позбавлення волі на «соціальні клініки» у боротьбі зі злочинністю. Вона повинна сприяти тому, щоб злочинці, які пройшли крізь про-

318

гресивну систему, вийшли з неї, налаштованими до чесного життя у суспільстві.

Прогресивні кримінально-виконавчі системи світу мають традиційний розподіл на 2 види:

1. для неповнолітніх злочинців — система американських реформаторов та англійська борстальська система;

2. для повнолітніх злочинців — англо-ірландська прогре­сивна кримінально-виконавча система.

Перша реформаторія була відкрита в 1876 р. у місті Ельмай-ра у штаті Нью-Йорк. За її зразком незабаром почали виникати подібні ж в'язниці в різних містах Америки. Туди приймали в'язнів від 16 до 21 року, а згодом — до 25 років. Наприкінці 1884 р. в штаті Массачусетс була відкрита реформаторія Кон­корд, У 1889 р. — Huntingdon (у Пенсільванії), у 1889 р. — Pontiac в Іллінойсі, а в 1901 р. — у Нью-Джерсі Rahway.

Термін перебування в реформаторіях становив не менше 12 місяців, але він міг бути скорочений залежно від сумлін­ної поведінки засуджених, які поділялися на кілька класів, і залежно від свого виправлення переходили з нижчих класів у вищі. Досягши вищого класу і пробувши там відповідний міні­мальний термін, засуджений міг одержати умовне звільнення. У реформатори велися заняття: шкільні, ремісничі, гімнастичні і військові. Серед предметів викладання: соціологія, етика, політична економія, англійська література, філософія.

Англійська тюремна система в основних своїх рисах поля­гала в такому: існує 2 розряди в'язниць — пенітенціарії, у яких арештанти утримуються мінімум 3 роки, і місцеві в'язниці для відбування менш тривалого ув'язнення. Ув'язнені поділяються на три класи:

1. клас «зірки». Сюди зараховуються ув'язнені, що раніш не піддавалися засудженню і визнані нерозбещеними. Ув'язнені цієї категорії носять на одязі особливу зірку, чим і пояснюється назва цього класу;

2. перехідний клас. У цей клас зараховуються ті, хто під­дався раніше засудженню за нетяжкі злочини і не можуть вважатися професійними злочинцями, а також ті з засуджених уперше, які не заслуговують носити зірку через свої моральні якості. В'язні цього класу, що виправилися, можуть бути пе­реведені в клас «зірки»;

3. клас рецидивістів. Сюди зараховуються:

а) раніше засуджені за тяжкі злочини чи ті, які за кількістю попередніх судимостей виявились професійними злочинцями;

б) умовно звільнені, які за порушення поставлених їм умов повернуті у в'язницю.

319

Розподіл арештантів на класи залежить від центральної тюремної ради, якій належить управління усіма в'язницями.

Кримінальне покарання складне і поділяється на кілька ступенів:

1) одиночне ув'язнення, що відбувається в особливих одиночних в'язницях. Арештанти класу «зірки» й усі жінки утримуються в одиночному ув'язненні 3 місяці, арештанти перехідного класу — 6 місяців, арештанти класу рецидивістів — 9 місяців. За правилами 1911 р. одиночне ув'язнення не мало продовжуватися більше 1, іноді 3 місяців і перестало бути обов'язковою початковою сходинкою;

2) загальне ув'язнення зі спільними роботами і нічним роз'єд­ нанням. Ті, хто знаходиться на цьому етапі відбуття покарання, поділяються на 5 класів чи дисциплінарних розрядів залежно від поведінки і старанності в роботі. Ці класи не треба плутати із зазначеним вище розподілом на 3 класи. Старанність арештантів відзначається марками. Кожен арештант одержує протягом дня за гарну поведінку і роботу 6 марок, жінки — 4. За недбальство, а також за погану поведінку марки втрачаються. За особливу старанність у роботі арештант чи арештантка може одержати ще 2 додаткові марки. Для переходу з класу в клас потрібно пробути мінімальний термін у попередньому класі і накопичити визначену кількість марок для переходу у вищий клас.

Під час початкової стадії покарання — одиночного ув'яз­нення — арештант марок не одержує. Переведений у загальне ув'язнення (у public works prison) в'язень потрапляє спочатку в іспитовий клас (probation class), у якому залишається при­наймні 3 місяці. У разі поганої поведінки, незважаючи на старанність у роботі, арештант може бути затриманий у цьому класі ще якийсь час. У кожному з наступних 3 класів арештант залишається мінімум рік.

У 5 «спеціальний» клас (special class) арештант може бути переведений лише у разі зразкової поведінки за 12 місяців до звільнення.

Ірландська прогресивна кримінально-виконавча система виникла в 50-х роках XIX століття в Ірландії з ініціативи капітана Вальтера Крофтона. Вона вигідно відрізнялася від англійської системи тим, що покарання має не 3, а 4 етапи. Перший становить одиночне ув'язнення; на другому арештант допускався до спільних робіт з іншими арештантами. Ті, хто знаходяться в загальному ув'язненні, поділяються на 5 класів і переходять з нижчого класу у вищий, але третій етап — пе­рехідні в'язниці (intermediate prisons). Ця своєрідна установа мала подвійну мету: по-перше, намагалася знищити пришеп-

320

лену арештанту в'язницею певну пасивність і привчити його самого керувати своїми діями, а по-друге, намагалася зблизити злочинця із суспільством, у яке він має повернутися, зверта­ючись до суспільства з проханням прийняти і надати роботу тим, хто виправився.