6.5. Порядок та умови виконання покарання у виді конфіскації майна

Конфіскація майна (ст. 59 КК) передбачає покарання май­нового характеру, внаслідок чого належне засудженому майно переходить у власність держави. Незважаючи на схожість зі штрафом, найважливіша різниця між цими покараннями по­лягає в тому, що штраф є грошовим стягненням, яке виплачує засуджений у фіксованій сумі, тоді як у разі конфіскації від­бувається примусове вилучення всього майна, яке належить засудженому і до складу якого можуть входити речі і гроші.

Конфіскація майна як вид покарання застосовується за розсудом суду тільки у випадках, передбачених відповідними статтями Особливої частини КК, і лише як додаткове пока­рання. Вона не може бути замінена штрафом, виплатою в грошовому виразі або іншими майновими стягненнями.

Конфіскація як додаткове покарання має серйозний майновий вплив на засудженого і в сучасних умовах може стати більш знач­ним покаранням, ніж позбавлення волі та інші види покарання.

Об'єктом конфіскації може бути все те, що відповідно до закону про власність може бути об'єктом приватної власності. Це можуть бути життєво важливі для засудженого і його сім'ї майнові цінності, оскільки законодавець не робить спеціаль­ного винятку з переліку об'єктів конфіскації, а саме: квартира, підприємство, приналежні на праві власності транспортні засо­би, що створюють можливість працювати і заробляти, тощо.

Під майном, що є власністю засудженого, слід розуміти речі, включаючи гроші і цінні папери, інше майно, у тому числі май­нові права. При цьому потрібно мати на увазі, що термін «майно» застосовується у цивільному праві неоднозначно і вимагає тлу­мачення стосовно характеру правовідносин, що складаються.

Власністю засудженого у сенсі ст. 59 КК є майно, на яке він має право власності.

Конфіскації підлягають: майно засудженого, включаючи його частку в загальній власності і статутному капіталі комерційних організацій; гроші, цінні папери та інші цінності, зокрема ті, що знаходяться на рахунках і внесках чи на зберіганні у фінансово-кредитних організаціях та банках, а також інше майно.

138

Повне позбавлення майна вкрай утруднює адаптацію засуд­женого до нормального життя після відбуття покарання, а його сім'я може позбавитися засобів до існування в умовах об'єктивно виниклого різкого скорочення робочих місць на державних під­приємствах, а тому перелік майна, що не підлягає конфіскації, передбачається кримінальним законодавством України.

Не підлягає конфіскації майно засудженого, зазначене в Пе­реліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Спори про приналежність майна, що підлягає конфіскації за судовим вироком, вирішуються в порядку цивільного судо­чинства.

Не є конфіскацією вилучення знарядь злочину, речей, цінностей, нажитих злочинним шляхом, оскільки ці речі не є власністю засудженого і не можуть бути об'єктом речових прав фізичних осіб.

Суд має право призначити конфіскацію усього або тільки частини майна у випадках, коли це покарання передбачене санкцією статті Особливої частини КК. При цьому у вироку має бути зазначено, яка саме частина підлягає конфіскації.

Порядок звернення до виконання конфіскації майна рег­ламентується кримінально-процесуальним законодавством, а саме статтями 48—49 глави 11 КВК.

Виконання покарання у виді конфіскації майна провадить­ся компетентними органами України за місцезнаходженням майна, які з одержанням необхідних документів і керуючись Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншо­го майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340, здійснюють обернення цього майна у власність держави.