13.2. Особливості відбування покарання засудженими жінками

Особливий статус жінки у суспільстві як матері, вихователь­ки підростаючого покоління, трудівниці, висуває підвищені вимоги до її моральності, поведінки та соціальної відпові­дальності. Тому не можна виміряти збитки, завдані жіночою злочинністю. Засуджені жінки потребують особливої уваги при застосуванні карально-виховних засобів впливу, а ефектив­ністю їх виправлення будуть показники зменшення рецидиву злочинів. Діапазон злочинної діяльності жінок досить великий: від крадіжок до вчинення вбивств, так само як і застосування до них різних видів покарання — від штрафу до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі.

Обрання такого виду покарання, як позбавлення волі на певний строк задля досягнення мети виправлення засуджених жінок може обернутися невідворотними негативними наслід­ками, а саме тим, що цей вид покарання відзначається висо­ким рівнем репресивності, і як свідчать численні дослідження вітчизняних та іноземних науковців, найбільш пов'язаний із негативними для особи наслідками (вторинна криміналізація, стигматизація, втрата соціальних навичок, втрата суспільно корисних зв'язків тощо). Після відбування покарання засуд­жені жінки майже не можуть відновитися як особистості в суспільстві. Тому законодавець передбачає особливий статус жінки в умовах ізоляції від суспільства, надає їй пільгові умови під час відбування покарання. Особливо це стосується

272

>ітних жінок, жінок-годувальниць та жінок, які мають дітей ^в ком до 3 років. Стаття 141 КВК передбачає порядок відбу-ання покарання вказаною категорією жінок. Зокрема, при виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі необхідності організову­ються будинки дитини. Засуджені жінки, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше 5 років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, можуть помішати в будинки дитини своїх дітей віком до 3 років. У будинках дитини забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. Засуджені жінки можуть спілкуватися зі своїми дітьми у вільний від роботи час без обмежень.

Матері-годувальниці і вагітні жінки можуть одержувати продуктові посилки (передачі) у кількості й асортименті, які визначаються медичним висновком. Засуджені жінки з вагіт­ністю понад 4 місяці або які мають при собі дітей віком до З років у випадках, коли до них не застосовується звільнення від відбування покарання відповідно до ст. 83 КК, направляються адміністрацією виправної колонії для дальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини. Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування — іншим особам або після досягнення 3-річного віку направляються до відповідних дитячих закладів. Якщо у матері дитини, яка досягла 3-річного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує 1 року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері. Лише у разі злісного порушення матір'ю вимог режиму відбування покарання рішення про продовження перебування дитини в будинку дитини може бути скасовано.

Статтею 142 КВК передбачено, що засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержують вимог режиму, постановою начальника виправної колонії за погодженням зі спостережною комісією може бути дозволено проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дити­ною 3-річного віку.

Засуджені жінки, яким дозволено проживання за межами виправної колонії:

• оселяються поблизу виправної колонії і перебувають під наглядом адміністрації колонії;

• можуть носити одяг, прийнятий у цивільному вжитку, мати при собі гроші та цінні речі;

273

- можуть без обмеження листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші мати побачення з родичами та іншими особами;

• користуються правом вільного пересування по території межі якої визначаються начальником виправної колонії;

• у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади охорони здоров'я;

• після закінчення періоду звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та пологами виконують роботу за вказівкою ад­міністрації виправної колонії, їм нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії даного виду.

Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послугами жінки забезпечуються за нормами, встановленими для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії. У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання за межами колонії скасовується за постановою начальника виправної колонії, погодженою зі спостережною комісією, і засуджені жінки по­вертаються в колонію для подальшого відбування покарання.

Організація праці засуджених жінок має певне педагогічне навантаження і тому має відповідати таким вимогам: робота має бути виконаною за кількісними і якісними показниками; вона має бути співмірною з фізичними та духовними силами засудженої жінки; має поступово ускладнюватись з погляду виробничих завдань пропорційно набуттю трудових навичок і підвищенню виробничої кваліфікації; має становити не лише творчий, а й матеріальний інтерес для засудженої. Обов'язково слід створювати матеріальні і моральні стимули у досягнен­ні успіхів у праці і розкривати її суспільну користь. Однак більшість позитивних інволюцій праці засуджених зводиться нанівець у зв'язку із тим, що багато засуджених не бачать перспективи у житті, під якою розуміють емоційно наповне­не уявлення про необхідне майбутнє, більш-менш віддалене у часі, що стимулює діяльність людей. Справа ще й у тому, що засуджені нерідко нехтують перспективами у житті, які досягаються соціально-конформними засобами. Отже, першо­черговим завданням є подолання такої суперечності, оскільки відсутність життєвих перспектив чи їх девіантність у свідомості засудженої особи є вагомим фактором контрресоціалізацій-ного плану, що зводить більшість засобів виправлення до формальної проекції, адже особистісні якості, внутрішній світ ув'язненої людини є апперцепцією виправного процесу.

274

Варто враховувати, шо деякі засуджені жінки до арешту не гущювали, не вчилися і не одержували пенсії. Багато з них не лапи спеціальності: одні до суду були зайняті у власному госпо­дарстві, _а і_НШі — вели паразитичний спосіб життя, бродяжили _оШо. Залучення засуджених жінок до виробничої діяльністі має починатися з набуття ними професії. Слід враховувати також, шо багатьом засудженим жінкам доводиться в колонії перекваліфіковуватись, одержувати іншу професію, тому що у виправній колонії вони не можуть працювати за тією спеціаль­ністю, яку мали до засудження. У повторно засуджених жінок, як правило, є спеціальність швачки-мотористки, яку вони от­римали під час попереднього відбування покарання. Ситуацію ускладнює сучасна проблема трудової зайнятості населення та висока конкуренція на ринку праці. Фактично з огляду на це за­судженим жінкам пропонується робота, яка переважно стомлює жінок і зазвичай не привчає до усвідомлення перспективності наполегливої праці для досягнення соціально-конформної мети в житті засудженої, яку вона могла набути у результаті свідомої соціальної реінтеграції. Для пом'якшення такої ситуації члени комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці рекомендували депутатам прийняти закон про внесен­ня змін до деяких законів України (щодо трудової діяльності громадян, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі). Своєю законотворчою ініціативою парламентарі пропонували доповнити ч. 2 ст. 14 Закону України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення» пунктом: «Забезпечення трудової зайнятості працездатних громадян, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі», а ст. 24 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» доповнити пунк­том такого змісту: «Створює умови для забезпечення трудової зайнятості працездатних громадян, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі». Автори зазначають, що внесення таких змін сприятиме розвитку трудової зайнятості засуджених, організації їх професійного навчання та подальшої інтеграції У суспільство, а також дасть змогу установам виконання по­карань за рахунок розвитку виробничої діяльності отримувати додаткові кошти для забезпечення належного рівня утримання засуджених у місцях позбавлення волі.