7.2. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Чинне кримінальне законодавство (ст. 54 КК) передба­чає застосування покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Застосовується це покарання лише як додаткове (ч. 2 ст. 52 КК). Воно має разовий характер і пов'язане з позбавленням засудженого тих його переваг, що надають відповідні військові чи спеціальні звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас. По­рядок виконання даного покарання передбачено ст. 29 КВК.

Позбавлення військового чи спеціального звання, що пе­редбачено ст. 54 КК, суд має право застосувати до осіб, які вчинили тяжкий або особливо тяжкий злочин і цим зганьбили присвоєне їм звання. Суд вирішує питання про призначення цього покарання, виходячи із загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК). У контексті положень ст. 52 КК ран ги, чини і кваліфікаційні класи є спеціальними званнями в широкому розумінні цього поняття.

Не належить до компетенції суду позбавлення державної нагороди (ордена, медалі, почесного звання), наукового сту­пеня чи звання.

Військовослужбовці строкової служби (крім тих, які мають звання рядового і матроса) можуть бути позбавлені військового звання в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України¹, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 р.

Крім військовослужбовців Збройних Сил України, війсь­кових або спеціальних звань можуть бути позбавлені також військовослужбовці Державної прикордонної служби України, військ цивільної оборони, Служби безпеки України, внутріш­ніх військ МВС України, Управління охорони вищих посадо­вих осіб України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

¹ Див. ч. 4 ст. 5 Закону України від 25 березня 1992 р. «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону від 4 квітня 2006 р.)

166

Спеціальні звання присвоюються Президентом України (виші спеціальні звання), а також керівниками відповідних відомств.

Порядок присвоєння спеціальних звань молодшого началь­ницького складу і рядового складу органів внутрішніх справ визначає МВС. Спеціальні звання старшого і середнього на­чальницького складу присвоюються в порядку, визначеному Ка­бінетом Міністрів України, а вищого начальницького складу — Президентом України за поданням міністра внутрішніх справ. Особи начальницького складу можуть бути позбавлені спеціаль­них звань у разі втрати громадянства України чи за вироком суду, що набрав законної сили.

Відповідно до ст. 15 Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» (у редакції Закону від 24 грудня 1993 р.) посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання, положен­ня про спеціальні звання та їх присвоєння в даному випадку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Спеціальні звання працівників податкової міліції вста­новлено ст. 24 Закону «Про державну податкову службу в Україні».

Спеціальні звання працівників митної служби встановлено Митним кодексом України.

Для дипломатичних працівників, які працюють в закордон­них дипломатичних установах України, Законом України від 20 вересня 2001 р. «Про дипломатичну службу» встановлено такі посади: Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації, Генеральний консул України, Радник-посланник, радник, консул України, віце-консул, другий секретар, третій секре­тар, аташе.

16 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про державну службу», який визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працю­ють в державних органах і їх апараті. Державна служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів (ч. 1 ст. 1 Закону).

Прийняття на державну службу, просування по ній служ­бовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвою­ються. Закон встановлює 7 категорій посад службовців (ст. 25). Основними критеріями класифікації посад державних службов-

167

ців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу (ст. 26 Закону). Положення про ранги службовців затверджується Кабінетом Міністрів України. Ранг службовцю присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та резуль­татів роботи. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України, другої категорії — Кабіне­том Міністрів України, третьої-сьомої категорій — керівником державного органу, в системі якого працює державний службо­вець. У трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння, зміну і позбавлення відповідного рангу.

Відповідно до Положення про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженого постановою Вер­ховної Ради України від 6 листопада 1991 р. № 1795-ХН, вста­новлено 10 класних чинів: державний радник юстиції України, державний радник юстиції 1 класу, державний радник юстиції 2 класу, державний радник юстиції З класу, старший радник юстиції, радник юстиції, молодший радник юстиції, юрист 1 класу, юрист 2 класу, юрист 3 класу. Відповідно до Закону «Про прокуратуру» класні чини державного радника юстиції 1 класу, державного радника юстиції 2 класу, державного радника юстиції 3 класу присвоюються Президентом України, інші класні чини — Генеральним прокурором України.

Закон України від 7 лютого 2002 р. «Про судоустрій України» передбачає проходження атестації кандидатами у професійні судді. Кваліфікаційна атестація проводиться кваліфікаційними комісіями і полягає в оцінці професійного рівня судді та при­йнятті комісією рішення щодо присвоєння судді відповідного кваліфікаційного класу. Встановлено 6 кваліфікаційних класів (вищий, перший, другий, третій, четвертий, п'ятий).

Законом України від 25 лютого 1994 р. «Про судову екс­пертизу» (ст. 16) встановлено, що залежно від спеціалізації і рівня підготовки керівників і фахівців, які залучаються до про­вадження судових експертиз або беруть участь у розробленні теоретичної і методичної бази, їм присвоюється кваліфікація судового експерта з дозволом провадження певного виду екс­пертиз і кваліфікаційний клас. Порядок проведення атестацій і присвоєння кваліфікаційних класів визначається міністерс­твами і відомствами, до системи яких входять спеціалізовані установи і відомчі служби, які проводять судові експертизи.

Слід зазначити, що зараз, виходячи з нового тексту ст. 54 КК, суд може сам, за наявності до того підстав, позбавити особу будь-якого військового звання, включаючи звання ви-

168

шого офіцерського складу, так само як і будь-якого спеціаль­ного звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (вище наведено лише приблизний перелік нормативних актів, які регламентують ці питання), незалежно від того, ким вони були присвоєні. У такому вирішенні питання знаходить конкретне вираження принцип рівності усіх громадян перед законом, а також принцип незалежності судової влади.

Порядок і умови виконання покарання, передбаченого п. 2 ст. 51 і ст. 54 КК, встановлені ст. 29 КВК. '

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу судом за наявності підстав, за­значених у ст. 54 КК, є покаранням і тягне несприятливі для засудженого наслідки у виді позбавлення певних прав, звіль­нення зі служби або відсторонення від посади.

Рішення суду про позбавлення засудженого військового або спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу має бути викладено в резолютивній частині вироку. При цьому слід мати на увазі, що особі, яку визнано винною у вчиненні кількох злочинів, передбачених різними статтями КК або частинами чи пунктами, додаткове покарання, передбачене ст. 54, має бути призначено за одне або окремо за кілька тяжких злочинів, а потім за їх сукупністю. Призначення до­даткового покарання, яке розглядається, лише за сукупністю злочинів є неприпустимим.