Тема 2. Міжнародно-правові стандарти поводження із засудженими

Видача злочинців (екстрадиція) — це передача злочинців державою, на території якої вони перебувають, іншій державі (на її вимогу) для притягнення їх до кримінальної відпові­дальності або для приведення у виконання обвинувального судового вироку, який набув чинності.

Злочини міжнародного характеру — це передбачені між­народними угодами суспільно небезпечні умисні діяння, що посягають на міжнародний правопорядок, завдають шкоди мирному співробітництву держав.

Імплементація міжнародних стандартів з прав і свобод за­суджених до позбавлення волі — це державно-владна діяльність компетентних органів щодо втілення в національне законо­давство за допомогою сукупності правових засобів тих поло­жень, які передбачені нормами міжнародного права стосовно цієї категорії громадян.

Іноземці — це особи, які знаходяться на території певної держави і які не є її громадянами та мають громадянство іншої держави.

Конгреси ООН з профілактики злочинності і поводження з в'язнями — це спеціалізовані конференції ООН, на яких спе­ціалісти мають змогу обмінюватися досвідом успішної бороть­би зі злочинністю, визначати основні напрями вдосконалення міжнародного права, розробляють міжнародні мінімальні стандартні правила функціонування правосуддя та поводження з особами, які опинилися в його сфері. Конгреси з 1955 р. скликаються 1 раз на 5 років.

На І Конгресі (Женева, 1955 р.) обговорювався текст Міні­мальних стандартних правил поводження з в'язнями, статус пенітенціарного персоналу, організація праці засуджених.

438

На II Конгресі (Лондон, 1960 р.) висвітлювалися проблеми короткочасного позбавлення волі, поводження з неповноліт­німи злочинцями, підготовки засуджених до звільнення і надання їм постпенітенціарної допомоги.

На III Конгресі (Стокгольм, 1965 р.) на обговорення були винесені питання застосування заходів, не пов'язаних з ізо­ляцією засудженого від суспільства, виправних заходів для молоді та запобігання рецидиву.

На IV Конгресі (Кіото, 1970 р.) обговорювалися проблеми застосування і вдосконалення Мінімальних стандартних пра­вил поводження з в'язнями для досягнення пенітенціарної практики і прийнята Декларація з попередження злочинності та поводження з в'язнями.

На V Конгресі (Женева, 1975 р.) були висвітлені питан­ня поводження з в'язнями, засудженими до покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства, прийнята Декларація про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюд­ських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, що відкрило шлях прийняття Генеральною Асам­блеєю ООН у 1986 р. одноіменної Конвенції.

На підставі зазначеної Декларації був розроблений Кодекс поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку (був при­йнятий резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у 1979 p.).

На VI Конгресі (Каракас, 1980 р.) прийнята Каракаська декларація, вивчались проблеми застосування смертної кари, а також заходів, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства як реальних альтернатив покаранню у вигляді позбавлення волі, обговорювались стандартні мінімальні правила здійснення правосуддя щодо неповнолітніх.

На VII Конгресі (Мілан, 1985 р.) обговорювались питання розробки та застосування стандартів ООН в галузі криміналь­ного правосуддя, прийнято керівні принципи у сфері запобі­гання злочинності та кримінального правосуддя.

На VIII Конгресі (Гавана, 1990 р.) були розглянуті проблеми стандартизації поводження з неповнолітніми та інші питання пенітенціарної політики: запропоновано державам стандартні мінімальні правила щодо заходів, не пов'язаних з тюремним ув'язненням, прийнято більше 50 документів, що сприяють удосконаленню кримінального права (Типовий договір про видачу злочинців та взаємну допомогу у кримінальних справах, Типовий договір про передачу нагляду за правопорушниками, які були умовно засуджені або умовно звільнені), керівні при­нципи щодо ролі осіб, які здійснюють судове переслідування, тощо.

439

На IX Конгресі (Каїр, 1995 p.) були розглянуті питання між­народного співробітництва та практичної технічної допомоги в зміцненні законності, сприяння здійсненню програми ООН в сфері запобігання злочинності та кримінального правосуддя, обговорені заходи щодо боротьби з національною та транснаціо­нальною економічною і організованою злочинністю, а також роль кримінального права в охороні навколишнього середовища.

На X Конгресі (Відень, 2000 р.) були розглянуті питання стосовно жінок в системі кримінального правосуддя, а саме:

• жінки як правопорушники та засуджені;

• жінки як жертви насильства;

• жінки в системі кримінального правосуддя;

• закріплення законності та системи кримінального право­суддя;

• міжнародне співробітництво в боротьбі з транснаціонал ьною злочинністю: нові виклики в XXI ст.;

• ефективне запобігання злочинності;

— правопорушники й жертви: відповідальність і справед­ ливість в процесі здійснення правосуддя.

На цьому Конгресі був прийнятий основний підсумковий документ «Віденська декларація про злочинність та правосуд­дя: відповіді на виклики XX ст.» Правову основу діяльності Конгресів визначають резолюції Генеральної Асамблеї ООН, а також відповідні рішення самого Конгресу.

На XI Конгресі (Бангкок, 2005 р.) були розглянуті питання щодо умов утримання ув'язнених та захисту прав жертв зло­чинів. Представники України виступили на засіданнях форуму з такої теми: «Зміцнення співробітництва у сфері виконання міжнародних документів, включаючи заходи щодо екстрадиції», «Стратегія та найліпша практика у сфері запобігання злочинам, зокрема у сфері урбаністичних та ювенальних злочинів», «За­ходи щодо боротьби з комп'ютерними злочинами».

У робочих групах обговорювали такі питання порядку денного:

• ефективні заходи щодо боротьби з транснаціональною організованою злочинністю;

• міжнародне співробітництво у боротьбі з тероризмом та зв'язку між тероризмом та іншою злочинною діяльністю у кон­тексті роботи Управління ООН із наркотиків та злочинності;

• корупція: загрози та тенденції у XXI ст.;

• економічні та фінансові злочини: виклики стабільному розвитку;

• забезпечення дієвості стандартів: 50 років діяльності щодо встановлення стандартів у сфері запобігання злочинності та кримінального правосуддя.

440

Проведення наступного Конгресу передбачено у 2010 р. (м. Салвадор, Бразилія).

Міжнародні стандарти з прав і свобод засуджених до поз­бавлення волі:

• стандарти організації режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі;

• стандарти організації праці та професійної підготовки засуджених до звільнення з місць позбавлення волі;

• стандарти організації виховної роботи із такими засуд­женими;

• стандарти організації мікросоціальних умов відбування покарання у виді позбавлення волі.

Міжнародно-правові стандарти, які регламентують питання у сфері захисту прав людини під час здійснення правосуддя — це чинні міжнародно-правові акти, які визначають стандарти у сфері здійснення правосуддя, поводження зі звинуваченими, підсудни­ми, засудженими. Вони класифікуються за 3 показниками:

1) за масштабами дії:

• універсальні (стандарти, вироблені ООН);

• регіональні — вироблені Радою Європи та іншими регіо­нальними об'єднаннями держав;

2. за спеціалізацією — акти загального характеру, не призна­чені спеціально для регламентації поводження з особами, що знаходяться в сфері здійснення правосуддя, але містять окремі зведення і стандарти, які нас цікавлять; акти спеціалізованого характеру з викладом стандартів у галузі кримінальної юстиції;

3. за обов'язковістю для держав-засновниць всі міжнародні акти можна розподілити на 2 групи: обов'язкові для виконан­ня і ті, що містять норми, принципи та загальні положення (декларації, пакти).

1. Міжнародні універсальні акти загального характеру:

• Загальна декларація прав людини (1948 p.);

• Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.);

• Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.).

2. Міжнародно-правові документи спеціалізованого характеру (ООН):

~ Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями (1955 р.);

• Декларація про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводжень та покарання (1975 p.);

• Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюд-

441

ських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1984 p.);

• Кодекс поведінки посадових осіб при підтриманні пра­вопорядку (1979 p.);

• Принципи медичної етики, які стосуються працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, щодо засуджених або затриманих осіб від тортур та інших жорстоких, нелюдських видів поводження та покарання (1982 p.);

• Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила, 1985 p.);

• Мінімальні стандартні правила ООН у відношенні заходів, не пов'язаних з ув'язненням (Токійські правила, 1990 p.);

• Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990 р.);

• Керівні принципи ООН запобігання злочинності серед неповнолітніх (Ер-Ріядські керівні принципи 1990 p.).

3. Регіональні міжнародно-правові документи загального та спеціалізованого характеру:

• Європейська конвенція про захист прав людини і осно­воположних свобод (1950 p.);

• Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримі­нальних справах (1959 p.);

• Європейська конвенція про нагляд за умовно засудже­ними або умовно звільненими правопорушниками (1964 p.);

• Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (1972 p.);

• Конвенція про передачу засуджених осіб (1983 p.);

• Європейська конвенція про екстрадицію (1957 p.);

• Рекомендація № R(87)3 Комітету міністрів державам-чле­нам стосовно Європейських пенітенціарних правил (1987 p.);

• Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987 p.);

• Європейські пенітенціарні правила. Рекомендація R(2006)2 Комітету міністрів Ради Європи (2006 p.);

• Рекомендація R(2006) 13 Комітету міністрів Ради Європи державам-учасницям щодо застосування тримання під вартою, умов, у яких воно відбувається, і запровадження гарантій від зловживання (2006 p.).