3.4.7. Дослідження вегетативного показника ритму серця

Під впливом стресу, за сильних емоційних переживань і напру­женої роботи спостерігається зміна вегетативного показника ритму серця (ВПР). Саме тому вивчення ВПР серця широко застосовують при проведенні досліджень у психофізіології. Відповідно до вказі­вок О. М. Вейна, А. Д. Соловйової і О. О. Колосової (1981) дослі­дження ВПР проводять за такою методикою^ частота серцевих ско­рочень (вимірювання інтервалів И - II електрокардіограми) реєст­рують упродовж 5 хв, потім аналізують значення інтервалів II — И, будуючи гістограму розподілу БІ - Е/інтервалів за вивченням запи­сів електрокардіограми за допомогою вимірювання послідовності інтервалів II - II. Після цього дають напружене навантаження впродовж 5 хв, а потім — до повного відновлення серцевого ритму. ВПР розраховують за формулою

/м₀%

ВПР ^'-тт^—, М₀Ах

де £М₀% — значення найбільш частого показника К — И, виражено­го у відсотках від числа аналізованих інтервалів! — значення найбільш частого показника II - И, с! Ах — розкид показників (мі­німальне — максимальне), с.

ВПР у практично здорових людей дорівнює 61,0 ± 3,0. При спо­кійному стані досліджуваного і підвищенні парасимпатичної актив­ності збільшується коливання И - Е-інтервалів (Ах) і ритм серця СПОВІЛЬНЮЄТЬСЯ (збільшується Му). При вивченні гістограм розподі­лу інтервалів И - II було встановлено зменшення висоти гістограм (зменшення ЇМц). У наведеній вище формулі врахована сукупність таких зрушень. При парасимпатичній спрямованості реакції зна­менник збільшуватиметься, а чисельник — зменшуватиметься! при збільшенні симпатичного тонусу буде все навпаки.

Слід зазначити, що такий розрахунок серцевого ритму є склад­ним, тому нині створено комп'ютерну програму аналізу частоти серцевого ритму, що робить дану методику досить точною і перспек­тивною.

Крім наведених тут методик, у психофізіологічних дослідженнях застосовують також інші методики, спрямовані на вивчення вегета­тивного тонусу, вегетативної реактивності і вегетативного забезпе­чення фізичної і розумової діяльності (динаміка артеріального тис­ку, вимірювання локального кровотоку мозку, вимірювання тонусу судин мозку і кінцівок, а також низка інших методик).

5. Дослідження імпульсної активності нервової клітини

Досягнення психофізіології на нейронному рівні пов'язані з роз­робленням методик вивчення активності нейронів. Нині розроблені методики, що дають можливість реєструвати потенціали дії нерво­вої клітини, які є електричними імпульсами тривалістю кілька мі- лісекунд і амплітудою до кількох мілівольт. Такі дослідження мож­ливі на тваринах при їх вільній поведінці, а також у людини під час нейрохірургічних операцій. Електричну активність нейрона реєструють за допомогою мікроелектродів, які бувають скляними або металевими. Принципова схема реєстрації електричного потен­ціалу нервової клітини така: через фрезевий отвір у порожнину че­репа вставляють скляний електрод, що має вигляд тонкої перексо- вої трубочки діаметром близько 1 мм із тонким не запаяним кінчи­ком, заповненої електролітом. Скляний електрод закріплюють на черепі тварини в спеціальному мікроманіпуляторі і приєднують до підсилювача та монітора, а потім — до записуючого пристрою. Мік­романіпулятор дає можливість вводити електрод в мозок покроко- во. Довжина кроку становить кілька мікрон, у зв'язку з чим відкри­тий кінчик електрода підводять до нейрона. Щоб запобігти трав­муванню нервової клітини, мікроелектрод підводять вручну або автоматично. Тварина в цей час має бути спокійною, а при автома­тичному підведенні — у будь-якому стані. При підведенні скляного електрода до нейрона на екрані монітора з'являються імпульси, значення яких збільшується з наближенням до нервової клітини. Електрод підводять до нейрона доти, доки амплітуда електричного імпульсу значно перевершуватиме фонову активність мозку. Пода­льше просування електрода може пошкодити мембрану нервової клітини.