11.4.2. Інформаційний синтез

Інформація, що надходить до людини, обробляється в дискрет­них нейронних мережах. Проте не вся вона усвідомлюється. Проце­си інформування людини про результати когнітивних операцій утворюють вищий рівень особливої субсистеми свідомості, у котру

входять механізми, що регулюють генералізовані і локалізовані активації мозку (Н. М. Данилова, 2001).

Процеси активації із зовнішнього середовища, а також повторне входження збудження в одні і ті самі нейрональні мережі після до­даткового оброблення інформації в інших нейрональних групах безперервно підтримують високий рівень активності нейронних мереж вищої субсистеми свідомості. Ця система функціонує під іє­рархічним контролем відповідно до правила зверху вниз. Сигнали з префронтальної кори йдуть до асоціативної тім'яно-скроневої ко­ри і витягають з неї (з довгострокової пам'яті) потрібну інформацію та переводять її в робочу пам'ять з метою контролю за поведінкою (Н.М. Данилова, 2001). Генералізована і локальна імпульсація із неспецифічних систем стовбура мозку (ретикулярна формація й ін.\ а також таламуса досягає нейрональних мереж головного моз­ку, чим створюються умови, потрібні для оброблення інформації, що надійшла. При перериванні зв'язків ретикулярної формації й інших утворів стовбура мозку з нейрональними мережами, що об­робляють інформацію, виникають порушення свідомості аж до її повного вимкнення.

Установлено, що при вирівнюванні ритмів діяльності різних структур головного мозку між ними виникають зв'язки (М. Н. Ли- ванов, 1972). Показником внутрішньокіркових зв'язків є синхроні­зація ритмів електроенцефалограми. Експериментальні дані на­шого часу підтвердили ідею М. Н. Ливанова про те, що просторова синхронізація ритмічної активності мозку є одним з механізмів об­роблення інформації. При цьому такий зв'язок між нейронами моз­ку виявляється у високоякісній синфазній синхронізації нейронної активності в гамма-діапазоні.

Деякі автори (№. Siger, 1990, 1991 та ін.) вважають, що коли­вання 40 Гц можуть синхронізувати нейрональну активність нер­вових клітин, які реагують на різні сторони об'єкта або явища, а отже, вони становлять елементи свідомості.

О. М. Іваницький (1990, 1997) створив метод картування внут- рішньокіркової взаємодії, в основу якого покладено уявлення про те, що наявність у різних відділах мозку в спектрах електроенце­фалограми частотних піків, які точно збігаються, засвідчує, що в них є нейроні групи, що працюють в одному ритмі, а тому функціо­нально пов'язані одна з одною.

Пропонуючи випробовуваним на екрані монітора завдання на образне, просторове й абстрактно-вербальне мислення, О. М. Іва­ницький установив, що звичайний і досить симетричний малюнок зв'язків на електроенцефалограмі спостерігався в стані спокою й істотно змінювався при розумовій діяльності. Так, при розумовій роботі утворюються численні зв'язки між нейронами. При цьому залежно від виконуваної діяльності такі зв'язки сходяться до певинн ділянок кори головного мозку, де утворюються центри (вузли) не кипілі.них зв'язків, які О. М. Іваницький назвав фокусами взає­модії Нін установив, що топографія фокусів взаємодії мала свою специфічну картину залежно від виконуваних розумових операцій: при образному мисленні фокуси взаємодії спостерігалися переваж­но м і ім'шю-скроневих ділянках; при абстрактно-вербальному мис- іігчин у лобових відділах кори головного мозку, а при розв'язанні просторових завдань (експеримент охоплював елементи обох видів мислення — образні й абстрактно-вербальні) такі фокуси на ранніх •ч ипах розв'язання завдань утворювалися в задніх, а потім — у пе­редніх відділах кори мозку.

Функціональна асиметрія мозку впливає на перебіг багатьох мозкових процесів. Так, за даними О. М. Іваницького й ін. (1990), инпробупаному давалося завдання подумки побудувати образ з на­бору простих фігур. При цьому було встановлено, що в осіб з пере- ііііжііпням першої сигнальної системи, за І. П. Павловим, фокуси іи.іі модії знаходилися в основному в правій півкулі (субдомінант- ні (і), п в осіб з переважанням другої сигнальної системи (мовної) — у лівій півкулі (домінантній). Крім того, на етапі надходження зо­рового образу фокуси взаємодії розміщувалися в потиличній і скро­невій ділянках кори (зона упізнання), а на етапі конструювання пбрццу у лобовій корі головного мозку. Виявлено також, що при розв'язанні завдань на етапі пошуку рішення в процес утягується вербальна зона скроневої кори мозку домінантної півкулі, у тому числі й у випадках, коли мовна відповідь не була потрібною.

О. М. Іваницький (2001) установив, що до фокусів взаємодії під­ходить зв'язки різної частоти. При цьому кожен із зв'язків прино­сить до такого центру свою інформацію від інших ділянок кори або від підкіркових утворів. У фокусі взаємодії інформація, що прийш­ли, може бути порівняна і певним чином перекомбінована. Отже, основна функція фокусу взаємодії зводиться до інформаційного син­тезу, що дуже близький до процесів, які відбуваються у проекційній корі під час відчувань.

Слід зазначити, що в процесі інформаційного синтезу виріша­льну роль відіграє асоціативна кора мозку, а не проекційна, як це • •постерігається при відчуттях. У фокусі взаємодії відбувається зі­ставлення імпульсів, що приходять із центрів мотивації, з інфор­мацією, яка витягається з довгострокової пам'яті. Завдяки проце­сам, що відбуваються у фокусах взаємодії, досягається кінцева мета розумового процесу — прийняття того або іншого рішення, що пе­реживається у вигляді мислення, і знайдення потрібної відповіді.

Фокус взаємодії складається з груп нейронів, що мають різну ча­стотну характеристику, настроєних на однакові з ними частоти гру­пп нейронів периферійних структур. Ці зв'язки є двобічними і здат-

здатні сприймати і передавати інформацію від однієї групи до ін­шої з урахуванням співвідношення фаз коливань.

Усередині фокуса взаємодії групи нейронів працюють на різних частотах. Н. П. Бехтерєва (1980) і О. М. Іваницький (2001) вважа­ють, що усередині фокуса взаємодії зв'язки між групами нейронів мають бути жорсткими і ґрунтуватися на структурних змінах у си- нагісах.

Фокус взаємодії отримує інформацію, що циркулює в різних ней- ронних мережах, у тому числі сенсорну імпульсацію, відомості, які зберігаються в оперативній і довгостроковій пам'яті, а також імпу­льси від мотиваційних центрів.

Отже, підводячи підсумки вищевикладеному, можна дійти ви­сновку, що теорія інформаційного синтезу є основою суб'єктивних переживань, тобто свідомості.

11.5. Свідомість, пам'ять, спілкування і мова

Свідомість нерозривно пов'язана з пам'яттю. П. В. Симонов (1993) розглядає свідомість як спільне знання, що за допомогою слів, математичних символів і узагальнюючих образів художніх творів може бути передане і стати надбанням інших членів суспі­льства. У теорії П. В. Симонова пам'яті відводиться центральне мі­сце. Пам'ять тісно пов'язана також з механізмами виникнення емо­цій. Відповідно до потребо-інформаційної теорії емоцій, за П. В. Симоновим, емоції виникають у результаті зіставлення отриманої сен­сорної інформації з тією інформацією, що зберігається в пам'яті, і яка має бути витягнута з неї та потрібна для задоволення будь-якої біологічної потреби.

Префронтальна кора і гіпокамп розглядаються як інформаційна система, у якій на підставі поточної інформації, що утримується в пам'яті, оцінюється імовірність задоволення або незадоволення до­мінуючої потреби. Остання залежить від співвідношення наявної інформації і необхідної інформації, що й визначає полярність емо­цій.

На роль пам'яті в процесі усвідомлення сприйманого подраз­нення вказує О. М. Іваницький (1990, 1997) у теорії інформаційного синтезу. Синтез поточної інформації та інформації, що витягається

з пам'яті, створює основу для виникнення суб'єктивного відчуття усвідомлення об'єкта або явища. Зоровий об'єкт орієнтується при поєднанні інформації від двох підсистем зорового аналізатора з відповідними підсистемами довгострокової пам'яті «Що» і «Де» («Що» — нижньоскронева кора і «Де» — тім'яна кора). Інтеграція відбувається в префронтальній корі мозку (робоча пам'ять). У ниж ньоскроневій і тім'яній корі відбувається актуалізація певних сліцім іпім'мті, а також контрастування ознак об'єкта в сенсорній сис и'мі Ц« досягається за рахунок зворотних зв'язків від робочої до ііінігіитрокової пам'яті (нижньоскронева звивина і тім'яна частка) сенсорної кори. Словесний сигнал зумовлює актуалізацію структур довгострокової пам'яті і сприяє переписуванню з неї потрібної ін-

актуалізацію структур дострокавой памяті і сприяє переписуванню з неї потрібної інформації в робочу пам'ять. При цьому вербальний сигнал діє через неспецифічні системи мозку, зумовлюючи неспецифічні збудження, що спричиняють модулюючі сенсорні, мнестичні і семантичні рівні оброблення інформації, яка надходить. І саме префронтальна кора її режимі робочої пам'яті формує програму реалізації поведінки, моторних актів, а також сприяє процесам сприйняття об'єкта за рахунок організації спільної діяльності сенсорної системи 3 довгостроковою пам'яттю і модулюючою системою головного мозку.

Свідомість людини виникла в процесі еволюції на основі потреби до спілкування, передачі досвіду і знань від одних членів суспі- 'и.і і ми до інших, а також для об'єднання зусиль членів суспільства мни ииживання. Оскільки внутрішній світ людини схований від зовнішнего спостерігача, то знання (відомості) від однієї людини ди іншої передаються у вигляді абстракції — тобто у вигляді знаків І і им молім. Такими знаками і символами є наша мова, що здійснюється домінантною півкулею і формується в результаті спілкуван­ні! Так, у дітей, які народилися глухими або втратили слух у раннему віці, мовна функція не розвивається. Проте відсутність у них мови ще не означає відсутність свідомості. Свідомість як вища форма психічного у таких людей формується також на підставі спілку- ніиниі і пішими людьми з використанням зорових образів, символів і різних рухів (жестів).

Виділяють дві функції свідомості: чуття «Я» і комунікативна.

П.В. Симонов (1993) зазначає, що чуття «Я» належить до субдомі- іі.пі і ти півкулі і пов'язане із сферами самооцінки, самосвідомості і міпиинції. ІІри ураженні правої півкулі спостерігаються зміни осо- Гііи питі людини, тоді як при ураженні лівої (домінантної) півкулі ті ї іміни не виникають, а «кульгають» мовні функції — розвивається залежно від ураження моторна, сенсорна, семантична й ам­ін. нічим афазії. Це вказує на те, що домінантна (ліва) півкуля виконує комунікативну функцію свідомості.

Численними вітчизняними і зарубіжними вченими було показано, що у дітей у період формування мовних функцій первинне оброблення мовних сигналів здійснюється обома півкулями мозку, а домінантність півкулі відбувається пізніше. Крім того, встановле­на пін їжіцо у дитини, яка навчилася говорити, виникає ураження міііімні ділянки домінантної півкулі, то в неї розвивається афазія, але десь, через рік дитина знову починає говорити Це пов'язано з кім, що мовні функції переміщуються в субдомінантну півкулю, причому це можливо тільки у віці до 10 років. Слід зазначити, що спеціалізація у функції орієнтації в просторі виникає також посту­пово: у хлопчиків після шести років, а у дівчаток — після 13 років. У літературі висувається припущення, що обидві півкулі мозку спочатку мали подібні симетричні функції, а потім у процесі ево­люції відбулася їх спеціалізація, внаслідок чого в домінантній пів­кулі сформувалися центри мовних функцій, а в субдомінантній — функції орієнтації в просторі. Проте такий розподіл функцій між півкулями спостерігається не в усіх людей. Так, установлено, що в 1 - 5 % правшів мовні функції локалізовані в правій півкулі, а в 70 % лівіпів — у лівій півкулі мозку. За спостереженнями різних дослідників мовні функції тільки в 1 - 5 % розміщені в правій (суб­домінантній) півкулі.

Досить цікаві експериментальні й клінічні дані отримані.в спо­стереженнях над хворими з перерізаним мозолистим тілом (пучок нервових волокон, що з'єднує обидві півкулі). Так, И. Бреггу (1970), який спостерігав хворих після перерізання мозолистого тіла, зазначив, іцо в них у перші тижні після операції спостерігаються когнітивні розлади, а також порушення інтерпретаційних спромо­жностей. Експеримент зводився до того, що хворим представлявся малюнок предмета або давався його словесний опис, а вони повинні були знайти навпомацки цей предмет з числа кількох інших пред­метів, розміщених за перегородкою. ГІри цьому виконання завдан­ня перевірялося при ізольованому пред'явленні його тільки в ліву або тільки в праву півкулю. Останнє досягалося тим, що зображен­ня зміщувалося від середньої лінії то вправо, то вліво. Було встано­влено, що в обох випадках хворі знаходили пропоновані предмети. Проте, якщо зображення потрапляло в ліву (домінантну) півкулю, то хворі давали словесний звіт і опис знайденого предмета. У тих же випадках, коли зображення потрапляло в праву (субдомінантну) півкулю, хворі не могли дати пояснення, як і чому вони це зробили (була відсутня вербалізація вчиненої дії). Автор указує, що незва­жаючи на збереження свідомості в її елементарних проявах (повне орієнтування в просторі і часі, збережений контакт із оточуючими), у них була порушена важлива властивість свідомості — можливість словесного самозвіту про свої дії.

Н. М. Данилова (2001) вказує, що ліва (домінантна) півкуля моз­ку здійснює функції «інтерпретатора» того, що робить права (субдо- мінантна) півкуля.

Клінічні спостереження (після перенесеного інсульту, черепно- мозкової травми) над хворими з ураженням тієї або іншої півкулі свідчать, що здатність до інтерпретації лівої (домінантної) півкулі при ураженні правої (субдомінантної) півкулі клінічно виявляється розладами в емоційній сфері. Такі хворі стають безтурботними, легковажними, ейфорійними, з переважанням позитивних емоцій над негативними. Водночас при ураженні лівої півкулі (підвищенні її істинності правої півкулі, або подразнення її) спостерігається переважання негативних емоцій.

Т. Л. Доброхотовою і Н. М. Брагіною (1993) встановлено, що по­рушення СВІДОМОСТІ і психічної діяльності залежить від особливос­ті функціональної асиметрії мозку людини. При вибірковому уріпкенні однієї з півкуль було виявлено істотні відмінності в пове­літи правшів і лівшів. У зв'язку з цим автори вважають за потріб­не Пік '("ГИ поняття «асиметрія свідомості», що виявляється Індивіду- МІІ 1.1 ЦІ и кожної людини залежно від функціональної асиметрії її ми.іку Однобічні ураження мозку виявляються порушеннями сві- /ЦІМІМ ті .їм типом епілептичних приступів. Порушення свідомості рімипааються раптово, швидко минають і ясна свідомість відновлю- і і і.і'іі При вимиканні функції правої (субдомінантної) півкулі моз­ку унеможливлюється оброблення просторової інформації і здат­ність до .юрового розпізнавання об'єкта, а лівої (домінантної) — об­роблення символьної інформації, у тому числі вербальної, керуван- програмування поведінки.

Дослідженнями встановлено, що при ураженні правої (субдомінантної) півкулі нападоподібні розлади свідомості виявлялися ви­падінням лівого простору (хворий не бачив і не чув нічого з того, що ишходилося ліворуч). Водночас в окремих пацієнтів з'являлися кар­міни пережитого в далекому минулому (наприклад, у віці 7 років). При ураженні лівої (домінантної) півкулі в правшів виявлялися вербальні розлади (хворий не говорив і не розумів зверненої до НЬО­ГО мови), «провали» у пам'яті (амнестична афазія), неадекватна по­ведінка .і наступною амнезією, сутінкові розлади свідомості, коли иошідінка повністю залежала від галюцинацій або ж пацієнт про­довжував розпочату діяльність. Порушення свідомості в лівшів різ­номанітніші і не так сильно залежать від того, яка саме півкуля урпжена.

Спостереження над хворими з перерізаним мозолистим тілом («розщеплений мозок») показали, що кожна півкуля може виносити самостійні судження. При цьому такі судження можуть не збігатися. Було також зазначено, що настрій таких хворих залежить від у.ігоджоної діяльності обох півкуль,' при розбіжності суджень паці- і м і й стають важко керованими, надлишково активними й агресив­ними! при збігу суджень півкуль вони спокійні, м'які в поводженні і оточуючими, приємні в спілкуванні. Такі спостереження, що під- і порджують незалежне оцінювання подій різними півкулями, дали привід 11. XV. Бреггу (1970) висунути гіпотезу про роздвоєння СВІДО­МОСТІ у хворих з розщепленим мозком.

Тим часом у здорової людини провідна роль у винесенні суджень і прийнятті рішень належить домінантній (мовній) півкулі. Проте не пні вербальні функції відзначаються також у субдомінантній півкулі.

У працях R. Salmelin et al (1994) було підтверджено дані верба- лізації нашої свідомості. При цьому в експерименті на випробову­ваних було показано, що порушення мовних зон домінантної пів­кулі наставало на 400 мс пізніше від пред'явлення стимулу, а та­кож на 200 мс пізніше від виникнення відчуття. Ці дані, на думку О. М. Іваницького (2001), засвідчують, що складні психічні функції не скасовують простіших, а наче б надбудовуються над ними, і що ці явища пов'язані з еволюцією психічних процесів у складніші при виникненні вербальних функцій.

Відношення між свідомістю і мовою є досить складними. Так, у хворих, які перенесли інсульт, з розвитком моторної афазії свідо­мість зберігається і після відновлення мови вони розповідають про всі події, що відбувалися в період афіазії. Те саме стосується і верба­льної (сенсорної) афазії. Проте при вербальній афазії вони пам'ята­ють усі події, які сталися навколо, за винятком мовних стимулів. Останнє пов'язане з тим, що в них порушено аналіз і синтез мовної інформації (уражена верхня скронева звивина домінантної півку­лі). Ці дані можуть бути пояснені нормальним функціонуванням фронтальної кори (лобових часток), здатної до абстракції і за­пам'ятовування послідовності явищ і фактів. Крім того, наведені дані свідчать також, що пацієнти з моторною афазією могли коду­вати інформацію в немовній формі і запам'ятовувати її.

Установлено, що лобові частки пов'язані з абстрактним мислен­ням, а також здатні вибудовувати і зберігати в пам'яті події, які послідовно розгортаються у часі, що є проявами свідомості. На під­ставі цього виникає здатність до прогнозу подій і планування, що також є ознаками свідомості.

Експериментальні дослідження М. Rosner, М. Rothbart (1994) підтверджують наведені вище дані про важливу роль лобових час­ток у функціях свідомості. Вони виділяють передню і задню систе­ми уваги, причому передній системі уваги автори відводять провід­ну роль у функціях свідомості і когнітивних процесів в інших ді­лянках кори головного мозку. Когнітивні процеси ґрунтуються на спільній діяльності передньої і задньої систем уваги. Установлено, що активація лобової кори стає вираженішою при ускладненні за­вдання і за наявності конфліктної інформації, а зменшується — в міру засвоєння й автоматизації набутих навичок.

Свідомість є суб'єктивним світом людини і, як було показано вище, тісно пов'язана з мовними функціями. Людина здатна чути мову іншої людини, а також свою власну мову. Механізми забезпе­чення психічних переживань людини і для мовних функцій є внутрішньомозковими, вони ґрунтуються на інтегрованій системі зв'язків проекційних і асоціативних зон кори з вербальними зона­ми. Це підтверджується тим, що на завершальному етапі різних розумових процесів фокуси взаємодії виникають у сенсорних мовних зонах мозку, а також тим, що вони відбуваються за участю ме­ханізмів інформаційного синтезу. Слід зазначити, ідо при аналізі складних сигналів, у тому числі й слів, відбувається активація зад­ніх відділів кори головного мозку, що супроводжується активацією фронтальної кори, після чого збудження повертається в проекційну зону (при слуховому сприйнятті словесних сигналів і внутрішньої мони збудливий сигнал йде у верхню скроневу звивину, в якій за­безпечується внутрішнє звучання слів; при зоровому сприйнятті — н потиличну частку мозку, де забезпечується бачення слів).

Наведені дані засвідчують, що основою свідомості, пов'язаної з вербальними функціями, є розглянутий нами раніше принцип: по­вторне входження збудження в кору головного мозку лобової, скро­невої і тім'яної зон, які відповідають за виконання окремих функ­цій, у тому числі за реалізацією отриманої інформації мовними центрами (моторними, сенсорними та ін.).

На закінчення слід зазначити, що свідомість є вищим проявом психіки і пов'язана з внутрішнім переживанням відчувань, думок і емоцій, які утворюють внутрішній світ людини. Свідомість є кінце­вим результатом переробки інформації і нерозривно пов'язана з пам'яттю і мовою. Незважаючи на безліч різних теорій свідомості, найприйнятнішою є теорія свідомості О. М. Іваницького (1976, 1990, 1997, 2001), відповідно до якої вона поєднує три концепції: «світлої плями», інформаційний синтез і зв'язок свідомості з мовою.

Розділ 12

психофізіологія мислення

12.1. Визначення мислення

Уся наша пізнавальна діяльність починається з відчуттів і сприй­нять. Від відчуттів і сприйнять вона переходить до узагальнень, що містять образи, поняття і категорії, і, врешті — до мислення.

Людина постійно стикається з невідкладними завданнями і про­блемами, труднощами і несподіванками, оскільки в навколишній дійсності ми маємо багато невідомого, незрозумілого, непередбаче­ного і прихованого. Через нестачу наявних знань людина прагне розширити пізнання, що і досягається за допомогою мислення. Мис­лення, ґрунтуючись на відчуттях і сприйняттях, зіставляє, порів­нює, розрізняє, розкриває взаємодію між: речами і явищами та від­криває нові, що безпосередньо не діють на органи чуття, абстрактні їх властивості, виявляє нові взаємозв'язки й охоплює навколишню дійсність у цих її численних взаємозв'язках і глибше пізнає навко­лишній світ. С. Л. Рубінштейн (1999) зазначає, що мислення від­дзеркалює буття в його зв'язках і відносинах, у його різноманітних опосередкуваннях. Мислення віддзеркалює також властивості і сутність речей та явищ.

Вже в сприйнятті ми пізнаємо предмети і явища у певних ситуа­ціях, у яких вони з'являються перед нами, у тих або інших співвід­ношеннях з іншими речами — тимчасових, просторових тощо. Речі сприймаються людиною як великі або маленькі, як однакові і неод­накові, як розміщені у певному порядку або послідовності і т.д. Вод­ночас усередині кожної речі різні її властивості сприймаються як взаємозалежні між собою якості в характерних для певної речі спів­відношеннях, поєднаннях і зв'язках. Завдання мислення полягає в тому, щоб виявити істотні, необхідні зв'язки, засновані на реально існуючих залежностях, відокремивши при цьому їх від випадкових збігів, які виникають при збігу окремих обставин. Розкриваючи істот­ні зв'язки між речами і явищами, мислення проводить їх узагаль­нення. Мислення продовжує і розвиває пізнавальну діяльність від­чуттів, сприйнять і уявлень та виходить далеко за їх межі. Розумовий процес йде від одиничного до загального і навпаки. Мислення є опосередкованим і ґрунтується на розкритті зв'язків, опосередкувань, відносин, воно узагальнює наші пізнання про на- ііколишню дійсність. Переходячи від випадкових зв'язків, мислен- іін виділяє істотні загальні зв'язки і розкриває закономірності й закони навколишнього світу.

Будучи пізнавальною теоретичною діяльністю людини, мислення пов'язане з дією. Дія розглядається як первинна форма існуван­ня мислення.

Мислення зародилося в процесі трудової діяльності людини як практична операція (аналіз, синтез інформації тощо) і як компо­нент практичної діяльності. Потім воно відокремилося у відносно самостійну теоретичну діяльність, що постійно зберігає зв'язки з практикою, змінюючи при цьому тільки їх характер.

Теоретичне мислення не йде слідом за практикою від одного окремого випадку до іншого, вирішуючи при цьому якесь приватне або поставлене практикою завдання, а в узагальненій формі роз- кріїїіяе принцип розв'язання завдання і передбачає розв'язання завдань, на які практика може наштовхнутися в майбутньому. Мислення бере на себе функцію планування: теорія випереджає прак- I ику і слугує керівництвом до практичної дії.

Теоретичне мислення — рух думки, що становить процес пере­ходу від одиничного до загального і від загального до одиничного, під явища до сутності і від сутності до явища.

Основним специфічним змістом мислення є поняття, що містить опосередковане й узагальнене знання про предмет, основане на розкритті його істотних зв'язків і взаємин. Усі поняття взаємоза­лежні. Відбувається перехід одного поняття в інше, зміна понять, инідяки чому мислення усе глибше проникає в конкретне життя дійсності, у її розвиток. Поняття має не наочний, а абстрактний ха­рактер, оскільки розкриває зв'язки і відносини, виходячи від явища до узагальненого пізнання їх сутності. Зміст поняття в основному можна тільки мислити або знати. Об'єктивне визначення поняття розкривається опосередковано і виходить за межі безпосередньої наочності. Поняття існують у вигляді слова.

У розумовому процесі виділяють кілька фаз. Початковою фазою є більш-менш виразне усвідомлення проблемної ситуації і форму- имння домінуючої потреби. Після усвідомлення проблемної ситуації розумовий процес людини переходить до її розв'язання. Залежно під характеру самого завдання його розв'язання відбувається різ­ними способами. У деяких випадках у процесі розв'язання перед думкою постає питання, що переводить поставлену раніше пробле­му на нову основу, і тоді намічається рішення, що усвідомлюється нк гіпотеза. Особливо складні завдання розв'язуються на основі та­ких гіпотез. Після цього відбувається процес перевірки гіпотези. Після завершення перевірки пропозиції (гіпотези) настає заверша­льна фаза — вироблення остаточного в межах певного розумового процесу судження за цим завданням, що фіксує досягнення в ньому поставленої проблеми. Потім мозок переносить результати розумо­вої роботи безпосередньо в практичну діяльність. Практика піддає судження вирішальному іспитові і перед людиною постають нові завдання розвиток, уточнення, виправлення або зміни прийнятого раніше рішення.

У вітчизняній і зарубіжній літературі ми не зустріли чіткого і конкретного визначення мислення, що пов'язано зі складністю і недостатньою вивченістю цього психічного процесу. Ми пропонуємо своє визначення цього явища людської психіки і відразу ж застері­гаємо, що і воно теж недостатньо повне: мислення є нерозривно пов'язаним з мовою психічним процесом опосередкованого й уза­гальненого пошуку та відкриття істотно нового на підставі відчут­тів, сприйнять, наявних досвіду і знань.

12.2. Види мислення

Розумовий процес є багатогранним і залежить від завдання, ві­ку, рівня інтелекту, індивідуальних особливостей, здатності індиві­дуума до узагальнень, темпераменту та інших факторів. На відміну від відчуттів і сприйнять у процесі розумової діяльності МОЗОК ЛЮ­ДИНИ оперує абстрактними об'єктами, фактами і явищами. Значна частина розумового процесу проходить на рівні свідомості або під­свідомості моделей «внутрішнього світу» людини, що по-різному відображують навколишню дійсність. Мислення на відміну від сприймання охоплює більшу кількість ознак (властивостей) пред­мета або явища, маючи справу не із самими об'єктами або явища­ми, а з моделями об'єктів або явищ, із уявленнями про них. Світ нашого мислення, наших теорій, пропозицій, фантазій набагато більший за реальний. У процесі мислення при вирішенні тієї або іншої проблеми людина може оперувати значно більшою кількістю понять порівняно з відчуттями і сприйняттями, отримуваними нею за допомогою органів чуття.

У психології прийнята проста і дещо умовна класифікація видів мислення^ наочно-дієве, наочно-образне і понятійне або абстраго­ване (творче).

Слід зазначити, що людина залежно від обставин використовує всі ці види мислення. Прототипи цих видів мислення деякою мірою присутні й у представників вищих тварин.