13.3. Повільний і швидкий сон

Перші дослідження, що дали поштовх відкриттю швидкого і пові­льного сну, провели в Чикагзькому університеті в 1953 р. А. Азегіпвку та N. СЬаІагопі&з, які помітили, що під час сну у лю­дей періодично з'являються швидкі рухи очей, які супроводжуються на електроенцефалограмі швидкими низьковольтними ритмами (де­синхронізація). Згодом було встановлено, що швидкі рухи очей реєст­руються 4-5 разів за ніч. При цьому такі рухи очей виникають через 60 - 90 хв після засинання і повторюються через такі проміжки впродовж усього сну. Тривалість першого періоду швидкого руху очей триває 6-10 хв, а наступні періоди подовжуються і досягають до ра­нку 30 хв і більше. У цей період зміни на електроенцефалограмі на­гадують електроенцефалограму людини в стані активності.

Далі з'явилися численні праці, у яких вивчалися механізми швидкого і повільного сну. Було встановлено, що регуляторні ме­ханізми повільного сну пов'язані зі структурними утворами промі­жного мозку, а швидкого сну — зі структурами моста. Було також виявлено, що у дорослих людей швидкий сон становить від 15 до 25 % усього часу сну. В онтогенезі швидкий сон з'являється рано і домінує в перші роки життя. Розбудити сплячого в стадії швидкого сну значно важче, ніж у стадії повільного сну. У зв'язку з цим у лі­тературі з'явилася ще одна його назва — «парадоксальний», чи «глибокий», хоча це визначення багатьма ученими визнається не­вдалим (О. М. Вейн, 1970 та ін.). Під час швидкого сну людина ба­чить сновидіння, у неї підсилюється мозковий кровообіг на тлі ви­раженого зниження м'язового тонусу.

М. Jouvet (1967, 1984) запропонував моноамінергічну теорію ре­гуляції циклу «сон — неспання». У цій теорії він зазначає, що пові­льний і швидкий сон пов'язані з активністю різних груп моноамінергічних нейронів: у регуляцію повільного сну залучені серотонінергічні нейрони, а в настанні і регуляції швидкого сну — норадреналінергічні нейрони.

У нейрогуморальній концепції повільного і швидкого сну H. Pleron (1960) також зазначається, що настання сну пов'язане з накопиченням в організмі певних речовин — гіпнотоксинів.

Наступні дослідники на підставі нейрофізіологічних, нейрохі" мічііих і нейрогуморальних досліджень показали, що механізми повільного і швидкого сну є різними.

13.3.1. Стадії повільного сну

Вище було зазначено, що сон поділяється на повільний і швидкий, які відрізняються один від одного різними показниками, в тому числі електроенцефалографічними, руховою активністю очей (електроокулограма), тонусом м'язів і численними вегетативними показниками (частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, час­тота дихання, електрична активність шкіри та ін.).

Залежно під глибини сну і змін електроенцефалограми повіль­ний сон поділяють на кілька стадій.

У першій стадії повільного сну зникає основний ритм активного стану людини (альфа-ритм) і на електроенцефалограмі з'являються низькоамплітудні коливання різної частоти. Це стадія дрімоти, засинання. Досить часто в цій стадії відзначаються сноподібні (гіпнагогічні) галюцинації. Другу стадію називають ще стадією дрімоти (поверхневий сон). Вона характеризується сплощеною картиною електроенцефалограми і появою на цьому тлі веретеноподібного ритму частотою 14—18 коливань за секунду («сонні» веретена). Щойно на електроенцефалограмі з'являються «сонні» веретена, відбуваеться відключення свідомості. Тим часом і в проміжках між веретенами людину можна легко розбудити. Третя стадія — сон середньої глибини. У цій стадії сну також спостерігаються нечасті сонні веретена. Проте у цій стадії з'являються і високо амплітудні повільні дольта-хвилі, що займають від 30 до 50 % усієї електроенцефалограми. Четверта стадія (глибокий сон) характеризується тим, що дольта-хвилі набувають більшої амплітуди і займають понад 50 % усієї електроенцефалографічної кривої. Людину, що перебуває в четвертій стадії сну, важко розбудити. При пробудженні в цій стадії вона погано орієнтується в навколишньому оточенні і часі (недооцінюється тривалість попереднього сну). Четверта стадія сну є характерною для першої половини ночі і виявляється зміною багатьох вегетативних показників: знижується м'язовий тонус, зменшуються частота дихання і серцевих скорочень, майже на 0,5 градуса знижується температура тіла, припиняються рухи очей, може змінюватися шкірно-гальванічна реакція тощо.