2.4. Самоорганізація потоків нервових імпульсів

Виходячи з конвергентно-дивергентної структури нервової с ис­теми, для виділення істотної корисної інформації про навколишні (і світ і вироблення цілеспрямованої дії потрібне певне упорядкувяп ня потоків нервових імпульсів. Напрямок цих потоків істотною МІрою визначається анатомічною організацією, що виявляється, ип приклад, у тім, що заднє вентролатеральне ядро таламуси пов'язане з постцентральною звивиною коротшими, швидкопропід- ними і масивними зв'язками, ніж з іншими відділами кори. ІІро'ічі навіть анатомо-фізіологічна організація не є цілком генетично .їм даною і формується в процесі індивідуального розвитку.

Істотну роль у забезпеченні спрямованості потоків нервових імпульсів відіграє фізіологічна регуляція, у якій вирішальне знісши ня мають процеси вибіркового гальмування.

Таке гальмування, що регулює співвідношення між симетрич ними центрами двох півкуль у корі і таламусі, забезпечує перши»* ний напрямок аферентного припливу за допомогою специфічніш шляхів у контрлатеральну півкулю. Крім цього, колатерамі шийнім пірамідних клітин через вставні гальмівні клітини Ріммікіу мірні вають на сусідні нейрони. Отже, кожна пірамідна клітин,і ш ним гальмівного виливу з боку багатьох сусідніх і віддаленіших нірнмі дних клітин. Наслідком цього є, насамперед, обмеженії» рнш» нц дженнн кори головного мозку. Крім того, така організація забезпечуе низку інформаційних функцій. Зокрема, колатеральне гальмування створюе основу для виділення форми спримання обєктів за рахунок контрастування контурів і мабуть забезпечує соматотопічну організацію збудження. Оскільки імпульсація в специфічні проекційні зони приходить з периферії раніше, ніж у непроекційні, можна вважати, що гальмівні впливи, які надходять із специфічної зони, створюють випереджальне гальмування в непроекційних зо­нах і забезпечують нижчий рівень збуджувальних відповідей на аферентну імпульсацію. Така організація створює великі можливо­сті компенсації функції завдяки тому, що при руйнуванні хвороб­ливим процесом будь-якої ділянки кори великого мозку автоматич­но за рахунок зменшення його гальмівних впливів на навколишні нейрони і на нейрони протилежної півкулі підвищується рівень збудження в зонах мозку, які до захворювання не відігравали про­відної ролі у виконанні відповідної функції, що приводить до ком­пенсації.

Підвищенням рівня збудливості нейронів під час деструктивних уражень мозку пояснюються епілептичні прояви, що часто їх су­проводжують.

У руховій системі взаємне гальмування фазичних і тонічних си­стем забезпечує збереження пози чи виконання необхідного цілес­прямованого руху залежно від потреб організму, а порушення від­повідних регуляторних механізмів призводить до різних патологіч­них проявів.

З огляду на вищевикладене можна дійти висновку, що конвер­гентно-дивергентна структурна організація нервової системи в по­єднанні з механізмами саморегуляції і самоорганізації потоків нер­вових імпульсів створюють основу для виняткової гнучкості і розма­їтості процесів, спрямованих на пристосування організму до навко­лишнього середовища, і забезпечують пластичність функції при одночасній стійкості її пристосувального ефекту. Таке розуміння механізмів функціональної організації нервової системи не виклю­чає уявлень про зв'язок певних морфологічних систем мозку з пев­ними функціональними системами, що зумовлюється вимогами достатньої стереотипії істотної частини поведінки. Проте розуміння того, що будь-яка функція організована динамічно, дає змогу по­збутися багатьох парадоксів, які випливають із уявлень строго де­терміністської функціональної локалізації, що не може пояснювати збереження функції чи її відновлення після руйнування частини мозку, у якій вона має бути «локалізована».