13.6. Депривація сну

Позбавлення сну негативно впливає на психічний стан людини. Якщо безсоння с довготривалим, то воно стає травмувальним фак­тором. Про страждання людей, позбавлених сну, знали багато сто­літь тому. Вже в древні часи було відоме катування позбавленням сну і його практично ніхто не витримував.

Наприкінці XIX ст. було проведено перші досліди з дегіривацією сну на щенятах. Через 4-6 днів тварини гинули, а в мозку в них знаходили крововиливи. У дорослих собак позбавлення сну не при­зводило до загибелі, проте у них були виявлені патологічні зміни в нейронах лобових часток.

Перші досліди над людьми були проведені американцями Патриком і Гільбертом на трьох добровольцях, що на спали 90 год. Опір бажанню заснути в них було вичерпано. Відновний період у них тривав 12 год сну.

Потім з'явилися праці про триваліші депривації сну. Позбав­лення сну супроводжувалося однотипними наслідками. У доброво­льців наростали емоційна неврівноваженість, стомлюваність, втра­чалася кіркова активність, з'являлося бажання змінити навколиш­нє оточення. Піддослідні ставали метушливими, робили непотрібні рухи, висловлювали нереальні ідеї. У них з'являлося відчуття здав- лення голови, засмічення очей, предмети розпливалися, втрачався глибинний зір, відмічалося відчуття «коливання підлоги». Через 90 годин з'являлися галюцинації. Короткі сновидіння переплітали­ся з реальністю. Через 100 год добровольці фактично вже не могли виконувати розумові завдання. На 170-й годині відмічалася депер­соналізація (порушувалася свідомість з втратою свого «я» та ін.). До 200-ї год випробовувані починали почувати себе жертвами садист­ської змови і виявлялося яскраве психомоторне збудження. Сон протягом 12 — 14 год знімав усі патологічні прояви депривації сну.

Експериментально-психологічними дослідженнями було встано­влено, що в міру подовження безсоння збільшувався період відпо­відних реакцій, знижувалася увага, збільшувалося число помилок, ігнорувалася інформація про минулий досвід. На записуваних еле­ктроенцефалограмах нерідко вдавалося знайти ознаки сну. У ви­пробовуваних зникав насамперед альфа-ритм, що розцінюється як показник зниженого стану кіркової активності. Періоди неправи­льної поведінки і галюцинації (виникали через 90 год) поєднували­ся зі зникненням альфа-ритму, що оцінювалось як прояв швидкого сну. Крім того, у випробовуваних на тлі зовнішнього прояву актив­ності на електроенцефалограмі могли бути ознаки (відмічалися дельта-хвилі) досить глибокого сну. Суб'єктивного відчуття заси­пання в них не було, хоча різко знижувалися м'язовий тонус і сила м'язів, а на електроенцефалограмі зникала грань між неспанням і сном.

У період депривації сну відмічалися порушення показників різ­них видів обміну речовин: збільшувалося виділення натрію і калію, стероїдних гормонів, порушувався обмін аденозинтрифосфорної кислоти тощо. Сон упродовж 12 - 14 год знімав усі психологічні і біохімічні порушення.

Проведені дослідження з депривацією сну після 200-годинного неспання показали, що найбільше організму потрібен повільний дельта-сон і швидкий сон. Так, у відновному періоді після деприва­ції сну дельта-сон збільшився порівняно з нормою в 2 рази, а три­валість швидкого сну збільшилася на 57 %. Депривація менш як 100 год не спричинила збільшення тривалості швидкого сну.

При придушенні дельта-сну було встановлено, що у випробову­ваних спостерігалися почуття розбитості і підвищеної стомлюванос­ті, знижувалися пам'ять і увага, особливо в другій половині дня.

Саме хронічним дефіцитом дельта-сну пояснює В. С. Ротенберг (1984) клінічну симптоматику у хворих неврозами.

Депривація стадії швидкого сну практично ніяк не впливала на психічну діяльність людини (не змінювалися настрій, пам'ять і ро­зумова працездатність, не погіршувалося виконання завдань). Проте переривання цієї стадії сну спричинювало різні зміни психі­ки залежно від початкового психічного стану (R. J. Cartwrite еt al, 1967). Особи з тривожністю реагували на депривацію посиленням тривоги, вони намагалися швидко компенсувати перерваний швид­кий сон. У другій групі не було будь-яких відхилень психіки, проте у нипробовуваних істотно збільшився швидкий сон у відновний пе­ріод. І в третій групі стан випробовуваних не змінювався, але при пробудженні ще до перших проявів швидкого сну вони давали до­кладний звіт про сновидіння. Отже, сновидіння в них мали місце в стадії повільного сну.

E. Наtmann (1973) поділив здорових випробовуваних на довго­сплячих і малосплячих і встановив, що в групі довгосплячих три- ннлість стадії швидкого сну була вдвічі більшою, ніж у малоспля­чих. Група довгосплячих була емоційно менш стійкою і відзначалася занепокоєнням, тривожністю і перепадами настрою. Отже, у сні поки рятувалися від складностей життя, переважно за рахунок подовження фази швидкого сну.