3.1.1. Основні принципи еволюції в будові мозку як органа психіки

Основний найзагальніший принцип полягає в тому, що на різ­них етапах еволюції відносини організму тварин із середовищем і його поведінка регулювалися різними апаратами нервової системи, а тому мозок людини є продуктом тривалого історичного роз­витку.

Так, на найелементарніших рівнях розвитку тваринного світу (гідроїдні поліпи) приймання сигналів і організація руху здійсню­ється дифузійною чи сіткоподібною нервовою системою. У процесі еволюції сіткоподібна система перетворилася на передній ганглій, нервові клітини якого добре пристосовані для реалізації вроджених програм поведінки, однак у них утруднений процес пристосування до різко змінюваних умов навколишнього середовища.

У хребетних функцію пристосування до мінливих умов життя став виконувати головний мозок. Йде поступова еволюція мозку в міру зміни й ускладнення вищих хребетних. Частка кори головного мозку порівняно з нижчележачими підкірковими утворами безу­пинно зростає.

Великі півкулі мозку і його кора стають найважливішим апара­том регуляції поведінки людини. Значне місце в корі головного мо­зку людини належить апаратам, пов'язаними з прийманням, пере­робкою (кодуванням) і синтезом інформації, отримуваної від різних аналізаторів. Нижчележачі утвори зберігаються, але виконують вже іншу функцію.

Кора головного мозку людини отримує, переробляє і зберігає ін­формацію, а також створює нові програми поведінки, регуляції і контролю свідомої діяльності. Різні форми поведінки людини мо­жуть здійснюватися за допомогою різних рівнів нервової системи, у тому числі і складні рефлекторні процеси.

Нижчі рівні нервової системи беруть участь в організації роботи кори великих півкуль, регулюючи і забезпечуючи її тонус (напри­клад, ретикулярна формація стовбура мозку). Нижчележачі апара­ти нервової системи працюють під впливом регуляторних імпульсів ЦНС. Усі ці дані дали змогу сформулювати принцип вертикальної будови функціональних систем мозку.

3.1.2. Структурна і функціональна організація кори головного мозку

Мозок і кора головного мозку мають неоднорідну будову. Так, кора передньоцентральної мозкової звивини (рухова зона) істотно відрізняється будовою від задньої центральної звивини (сенсорна зона). Вивчення функцій різних ділянок мозку привело до необхід­ності створення цитоархітектонічної картини мозкової кори.

Установлено, що нова кора складається з шести шарів. У корі головного мозку виділяються загальночуттєва зона — тім'яна і зад­ня центральна звивина, зорова — потилична і слухова (скронева) зони.

Волокна, що починаються від передньої центральної звивини, складають руховий чи пірамідний шлях. Ці зони мають різну будо­ву, оскільки виконують різні функції. Слід зазначити, що в людини відмічається велика кількість асоціативних клітин у верхньому шарі кори, що дає змогу здійснювати найскладніші форми психіч­ної діяльності. Нині встановлено, що в новій корі асоціативних во­локон і клітин набагато більше, ніж у старій корі, (нюховий мозок).

Кожному виду чутливості в корі мозку відповідає аналізатор. Нині вважають, що до аналізатора належать усі периферійні рецеп­торні апарати, провідні шляхи і клітинні утвори (первинна зона) у корі головного мозку. Так, аналізатор суглобово-м'язової чутливості закінчується в тім'яній зоні. Це первинна його зона. Далі довкола нього розміщена вторинна зона, за допомогою якої встановлюються асоціативні зв'язки з поряд розміщеними зонами. Проте найсклад­ніші інтегративні функції кори головного мозку здійснюються за допомогою третинних зон аналізаторів, що розміщені значно відда­леніше. Така будова мозку людини є продуктом його тривалого розвитку. У тварин немає таких розвинених вторинних і третинних зон аналізаторів. Це пояснюється ускладненням процесу переробки і кодування інформації у людини, а також ускладненням програм індивідуально-мінливої поведінки і формуванням складних видів психічної діяльності. У зв'язку з ускладненням психічних функцій і психічної діяльності у людини відзначено високий ступінь мієліні- зації нервової системи.

3.2. Метод подразнення